Постанова 4824 № 760/5625/19

Постанова Іменем України 28 січня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/1226/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва в складі судді Шереметьєвої Л.А. від 29 серпня 2019 року у справі №760/5625/19 Солом`янського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ПІК», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича про визнання недійсними договору купівлі продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги, В С Т А Н О В И В: В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ПІК» (далі - ТОВ «ЮК ПІК», відповідач 1) Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», відповідач 2) про визнання недійсними договору купівлі продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги. В обґрунтування позову посилався на те, що 11.01.2019 між відповідачами укладено Договір купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором. Вважав, що договір купівлі-продажу майнових прав, незважаючи на його назву, за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки після укладення договору відповідач 2 отримав фінансування у розмірі 577 061,00 грн, а відповідач 1 в свою чергу, укладаючи даний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, яка щонайменше становить 1 667 823,96 грн. Вказував, що ТОВ "ЮК ПІК", який є новим кредитором за договором купівлі-продажу майнових прав, не є фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", у зв'язку з чим не може надавати фінансові послуги, в тому числі у формі факторингу. За вказаних обставин просив визнати недійсними Договір №1086/К купівлі-продажу майнових прав від 11.01.2019, укладений між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ЮК ПІК», та Договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором №49.12/106/1252/08 від 11.01.2019, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЮК ПІК». Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ПАТ «Дельта Банк» подав до суду відзив, в якому посилаючись на те, що в рамках процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» 11.01.2019 за результатами відкритих торгів (аукціону) між ТОВ «ЮК ПІК» та АТ «Дельта Банк» укладено Договір №1086/К купівлі-продажу майнових прав та Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором №49.12/106/І252/08, а відтак дані договори не є договорами факторингу, просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач 1 також позов не визнав та подав до суду відзив, в якому посилався на те, що ТОВ «ЮК ПІК» придбало право вимоги через відкритий аукціон, який було проведено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) згідно вимог Закону України «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», за яким не вимагалось проведення аукціону безпосередньо між фінансовими установами. Просив відмовити в задоволенні позову. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача, які викладені в позовній заяві, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що оспорювані договори є договорами купівлі-продажу, а не договорами факторингу. Зазначав, що з укладенням договору купівлі-продажу майнових прав відбулася заміна у кредитному договорі банку (кредитодавця), який є фінансовою установою, та відповідно має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу - ТОВ «ЮК ПІК», яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у зв`язку з чим не може надавати фінансові послуги, у тому числі у формі факторингу, що також підтверджуються правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 909/968/16. Також, в обгрунтування своїх доводів щодо незгоди з рішенням суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі навів обставини та положення закону, які зазначені ним у позовній заяві. За наведених обставин просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29.08.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач ТОВ «ЮК ПІК» подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи позивача та їх нормативно-правове обгрунтування не відповідають обставинам справи та не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, та відповідно позовних вимог. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник ОСОБА_1. ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Представник відповідача ТОВ «ЮК ПІК» - Карапетян А.Р. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а рішення - без змін. Відповідач ПАТ «Дельта Банк»належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника ПАТ «Дельта Банк». Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою звернення до суду з цією позовною заявою стало укладення 11 січня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЮК ПІК» Договору №1086/К купівлі-продажу майнових прав від 11.01.2019, який, на думку позивача, за своєю правовою природою є договором факторингу, а відтак суперечить вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а тому з підстав передбачених ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Отже, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, який на думку позивача є договором факторингку. За загальним правилом, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ст. 203 ЦК України щодо обсягу дієздатності, волевиявлення та спрямованості на реальне настання наслідків. Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Обставин, визначених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 24 березня 2008 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» укладений Кредитний договір №44.29/106/08-Сн. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 березня 2008 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» укладений Іпотечний договір №49.12/106/І252/08, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за №7456. 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, всі права за кредитними договорами та договорами забезпечення перейшли до ПАТ «Дельта Банк». 11 січня 2019 року за результатами відкритих торгів (аукціону) між ТОВ "ЮК ПІК" та АТ "Дельта банк" укладений договір №1086/К купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором та Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором№49.12/106/І252/08 від 24.03.2008. Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк». На підставі Постанови правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією ФГВФО 02.10.2015 прийнято рішення №181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно. 20 лютого 2016 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №619, яким продовжено строки здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. 18 грудня 2018 року відбулися відкриті торги (аукціон) з реалізації майна ПАТ "Дельта Банк". Відповідно до протоколу №UА- ТА- 2018-10-31-000163- b переможцем торгів визнано відповідача - ТОВ «ЮК ПІК». 11 січня 2019 року за результатами відкритих торгів (аукціону), між ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В.В. та ТОВ «ЮК ПІК» укладено Договір №1086/К купівлі-продажу майнових прав та Договір відступлення права вимоги за Іпотечним договором №49.12/106/1252/08. Встановлені судом фактичні обставини, які підтверджуються наявними у справі доказами, вказують на те, що ТОВ "ЮК ПІК " через відкритий аукціон, який було організовано ФГВФО, придбало право майнової вимоги за кредитним договором, укладеним між позивачем та банком. Аукціон проводився Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО №388 від 24.03.2016 (далі - Положення). Так, відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. Згідно з частинами 1-8 статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови продажу майна банку, включеного до ліквідаційної маси. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване в один із способів, в тому числі на відкритих торгах (аукціоні). Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 розділу VI Положення на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися наступні види активів /майна / банку, що ліквідується: основні засоби, майно банку в вигляді цілісного майнового комплексу, майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, дебіторська заборгованість, права вимоги за кредитними договорами. Згідно з п. 5.11 розділу V Положення реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу. При цьому, Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО №388 від 24.03.2016 не вимагає проведення аукціону безпосередньо між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Так, з моменту набрання чинності рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.11.2016 №2526 виключено у пункті 5.11 главі розділу V Положення виключено слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)». Отже, придбавати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання за результатами проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, а також фізичні особи. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав укладено з додержанням вимог закону, а тому згідно ст. 203, 215 ЦК України відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що оспорювані договори за правовою природою є договорами факторингу, з огляду на таке. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. При цьому, основною відмінністю договору факторингу від інших договорів відступлення права вимоги є його оплатний характер зі сторони клієнта (особи, яка передає право вимоги), тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй в розпорядження визначеної суми грошових коштів за окрему відповідну плату, розмір якої визначається договором. До того ж право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язань клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Факторинг є фінансовою послугою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тобто операцією з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку. Таким чином, основні права та обов`язки сторін за цим договором полягають у здійсненні фінансування з метою отримання прибутку шляхом передачі грошових коштів іншій стороні за плату, обумовлену договором, а відступлення права вимоги є складовою частиною господарської операції. Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, згідно якої на фактора покладаються певні додаткові обов`язки та який діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник виплатив факторові кошти за первісним договором. Разом з тим, статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Аналіз ст. 512, 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочин, предметом якого є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу. При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. При відступлені права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України). Однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін на права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає у передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними. Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє також після того, як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором. Як правильно встановлено судом першої інстанції, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що предметом договору є майнові права, продаж яких вчинено за 577 061,00 грн. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ТОВ «ЮК ПІК» пояснив, що різниця між правом вимоги та ціною зумовлена, тим, що торги (аукціон) проводився неодноразово. За результатам попередніх торгів (аукціонів) переможців визначено не було, у зв'язку з чим з кожним проведеним аукціоном ціна відповідно зменшувалася. Позивач в свою чергу даного факту не заперечував та доказів на його спростування не надав. Отже, спірний договір за своєю правовою природою був оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату. Тому, доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу майнових прав є договором факторингу колегія суддів вважає необґрунтованими. Посилання в апеляційній скарзі на те, що підтвердженням того, що оспорюваний договір є договором факторингу, є висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 не заслуговують на увагу судової колегії, оскільки правовідносини у даній справі та справі, яка переглядалася Верховним Судом, не є подібними. Так, у справі, яка переглядалася касаційним судом встановлено обставини, що оспорюваний договір було укладено між юридичними особами за наслідками досягнутої між ними домовленості. А у справі, яка переглядається апеляційним судом, спірний договір був оплатним договором відступлення права вимоги, який був укладений на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), з переможцем. За укладеним договором жодна із сторін не передала грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату. А ні позовна заява, а ні апеляційна скарга не містять доводів щодо незгоди з результатами аукціону. Також, матеріали справи не містять доказів визнання результатів аукціону недійсними, що тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу. Викладені у апеляційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції не підтвердилися під час перегляду справи апеляційним судом. Фактично доводи апеляційної скарги за своїм змістом є доводами позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання договорів недійсними не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 03 лютого 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай