Постанова 4802 № 157/398/15-ц

Справа № 157/398/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Гамула Б. С. Провадження № 22-ц/802/6/20 Категорія: 39 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Карпук А.К., Матвійчук Л.В. з участю секретаря судового засідання Галицької І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року, в с т а н о в и в: В квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 28 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ «КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № VOKVGI0000004596, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 150 000 грн зі сплатою 15 % річних та строком користування кредитними коштами до 28 січня 2018 року. Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 28 липня 2008 року було змінено валюту кредитування з гривні на дол. США, у зв`язку з чим розмір кредиту після проведення конвертації становив 31 677,08 дол. США, зі сплатою 14,04 % річних. На забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит, 28 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит утворилась заборгованість, яка станом на 27 березня 2015 року становила 32 258,64 дол. США, що еквівалентно 758 400 грн 70 коп., та яку ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило сягнути солідарно з боржника та поручителя. Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 02 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 26 січня 2016 року, позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит № VOKVGI0000004596 від 28.01.2008 р. на загальну суму 32258,64 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27 березня 2015 року (100 доларів США - 2351,30 грн.) становить 758400,62 грн., та складається із: боргу за кредитом - 28336,73 доларів США, що еквівалентно 666196,52 грн., за процентами - 2056,48 доларів, що становить 48347,84 грн., пені - 148,53 доларів, що еквівалентно 3491,94 грн., штрафу (фіксованої частини) - 10,63 доларів,що становить 249,91 грн., та штрафу (процентної складової) в сумі 1535,62 доларів США, що становить 36102,43 грн. Вирішено питання щодо стягнення в користь банку із ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в сумі 3654 грн. В задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до поручителя ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 02 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 02 січня 2019 року стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 26161 гривню, витрат пов`язаних із проведенням судових експертиз. Не погоджуючись із даним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, покликаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин справи. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення боргу з ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що суд не може визнати факт наявності або відсутності в ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки для цього необхідно провести відповідні експертні дослідження, однак та обставина, що позивач проігнорував клопотання експерта про надання йому для проведення експертизи оригіналів документів первинного бухгалтерського обліку свідчить про недобросовісне користування позивачем належними йому процесуальними правами та небажання неухильно дотримуватися процесуальних обов`язків, як це встановлено для кожної сторони частиною 1 статті 44 ЦПК України, а також є додатковою підставою вважати, що Банк не спромігся довести заявлені ним позовні вимоги. З огляду на викладене суд не знайшов правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 32258,64 доларів США. Підставою відмови у задоволені вимог до ОСОБА_2 суд зазначив, матеріалами справи підтверджено, що Банк та ОСОБА_1 , укладаючи додаткові угоди до іпотечного кредитного договору № VOKVGI0000004596, а саме: від 01 серпня 2008 року, 08 серпня 2011 року та 07 лютого 2013 року, неодноразово змінювали його істотні умови, зокрема, збільшували суму кредиту та міняли порядок його повернення. Цим сторони правочину фактично збільшили обсяг відповідальності відповідача ОСОБА_2 , який виступив поручителем за кредитними зобов`язаннями відповідача ОСОБА_1 перед Банком. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 , як поручитель, давав згоду на зміну вказаних вище зобов`язань. Таким чином, поруку ОСОБА_2 за іпотечним кредитним договором № VOKVGI0000004596 слід вважати припинено в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України та відмовити в задоволенні позову про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Рішення суду в частині вимог до ОСОБА_1 не відповідає встановленим обставинам справи, та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає до скасування в означеній частині з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог позивача. Рішення суду в частині вимог до ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню в даній частині без змін Розгляд даної справи відбувається за відсутності усіх учасників справи при їх належному повідомленні та визнанні неповажними їхньої явки до суду апеляційної інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що 28.01.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № VOKVGI0000004596, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в сумі 150000 грн. на умовах забезпеченості кредиту, його цільового використання, строковості, повернення та платності. Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних від суми кредиту. Позичальник повертає банку кредит у строки, що визначені графіком, але не пізніше 28 січня 2018 року. Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 28 липня 2008 року (а.с.15) по вказаній кредитній угоді оплату боргу переведено з валюти гривня у валюту долар США, у зв`язку з чим розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 31677,08 доларів США.( а.с 15-16 Т.1) 01 серпня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачкою була укладена додаткова угода VOKVGI0000004596 до вказаного договору про іпотечний кредит (а.с. 17-19 Т.1), за якою у зв`язку з реструктуризацією заборгованості позичальника за договором кредиту деякі пункти були викладені у новій редакції. Відповідно до п. 8 додаткової угоди позивач зобов`язувався надати позичальнику кошти на строк з 01 серпня 2008 року по 01 січня 2018 року включно у вигляді строкового кредиту в розмірі 31677,08 доларів США на придбання нерухомості зі сплатою відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 7.2 даного договору. 08 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит (а.с. 57-58), згідно з якою сторони обумовили, що суму заборгованості з пені, яка виникла в період з 03 серпня 2011 року зменшити на 13,16 доларів США. Однак у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених графіком погашення кредиту понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 13,16 дол. США. Сторонами внесено зміни до п.8.1.кредитного договору та змінено графік погашення кредиту, де вказано, що банк надає позичальнику кредитні кошти на строк до 01 серпня 2018 року включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 31667,08 доларів США на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3,00% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 7.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з «28» по «28» число кожного місяця. Щомісяця в період сплати, починаючи з 03 серпня 2011 року позичальник повинна надавати позивачу кошти (щомісячний платіж) у сумі 673,20 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою, комісією. Сторони також передбачили відповідно розмір неустойки за невиконання умов договору . Згідно з додатковою угодою до кредитного договору від 07.02.2013 року, пункт 8.1. договору викладено в редакції, відповідно до якої банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 01 серпня 2008 року до 01 березня 2023 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії кредиту у розмірі 41937,30 доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3,00% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 7.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з «28» по «28» число кожного місяця. Термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором сторонами встановлено тривалістю 50 років. Разом з цим сторонами змінений також і Додаток №1, що викладений в новій редакції, який є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди. В якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 28.01.2008 року був укладений договір поруки за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником договору кредиту, відповідає перед кредитором як солідарний боржник у повному обсязі, як і позичальник, зокрема за своєчасне виконання боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього (п.1 договору поруки). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.(ст. 553 ЦК України). В разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.( ст. 554 ЦК України). У відповідності до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. Як вбачається з матеріалів справи позивач та ОСОБА_1 , укладаючи додаткові угоди до іпотечного кредитного договору № VOKVGI0000004596 від 01 серпня 2008 року, 08 серпня 2011 року та 07 лютого 2013 року, неодноразово змінювали його істотні умови, зокрема: змінювали валюту кредитування, збільшували суму кредиту та міняли порядок його повернення та відсоткову ставку за користування кредитними коштами. Укладенням вказаних додаткових угод сторони правочину фактично збільшили обсяг відповідальності відповідача ОСОБА_2 , який виступив поручителем за кредитними зобов`язаннями відповідача ОСОБА_1 перед Банком. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 , як поручитель, давав згоду на зміну вказаних зобов`язань, або ж повідомлявся про такі зміни. Апеляційна скарга також не містить жодних обґрунтувань щодо неправильності висновків суду першої інстанції щодо припинення зобов`язань за договором поруки, що укладався між позивачем та ОСОБА_2 .. Таким чином, поруку ОСОБА_2 за іпотечним кредитним договором № VOKVGI0000004596 суд першої інстанції обґрунтовано вважав припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України та законно відмовив в задоволенні позову про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Висновки суду першої інстанції в означеній частині зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при правильній оцінці наявних у справі доказів. Стаття 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно зі статтею 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підписуючи кредитний договір та зміни до нього, позичальник погодилася з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів і неустойки за користування кредитом в строки, встановлені цим договором. При цьому підписанням даного договору позичальник висловила свою обізнаність з діючими тарифами банку та обов`язковими платежами, передбаченими договором та чинним законодавством України. Згідно з розрахунком заборгованості за договором про іпотечний кредит № VOKVGI0000004596 від 28 січня 2008 року, наданого позивачем, станом на 27 березня 2015 року заборгованість за договором становила 32 258,64 дол. США, яка складалась з: заборгованості за кредитом - 28 336,73 дол. США; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 2 056,48 дол. США; заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом - 170,65 дол. США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 148,53 дол. США; штрафу (фіксована частина) - 10,63 дол. США; штрафу (процентна складова) - 1 535,62 дол. США. Заперечуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 вказувала про те, що наданий банком розрахунок не відповідає дійсності, оскільки нею здійснювались оплати , які в ньому не відображені. Крім того, вказувала на неправильність нарахування банком відсотків за користування кредитними коштами та штрафних санкцій. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 судом першої інстанції двічі призначалась судово-економічна експертиза від 18.05.2015 року ( а.с 235 Т. 1) та від 06.11.2017 2018 року ( а.с.154-155). За результатами даних ухвал були складені відповідні висновки від 21.09.2015 року № 194/15( а.с 2-36 Т. 2) та від 13.09.2018 року №363/18 ( а.с. 192-228 Т.3). Висновками вказаних експертиз судовими експертами зазначено про неможливість підтвердження розміру заборгованості за договором від 28.01.2008 року із відповідними додатками до нього. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні ( ст. 110 ЦПК України). Вказані висновки експертів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони суперечать встановленим обставина справи . Як вбачається з згаданих висновків в їх основу експерт першочергово закладав відсутність документальних підтверджень видачі ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 150000 грн, а в подальшому із зміною валюти кредитування відсутність документального підтвердження видачі відповідачу коштів в розмірі 31677, 08 дол. США. При цьому поза увагою експертів залишилась та обставина, що ОСОБА_1 не заперечувалось отримання кредитних коштів в розмірі 150000 грн. Також відповідач не заперечувала, що підставою укладення подальших додаткових договорів до кредитного боргу було бажання реструкторизувати існуючу заборгованість за гривневим кредитом. Відповідно ОСОБА_1 не заперечувала, що фактично кошти в іноземній валюті нею не отримувались. Відповідач отримавши кошти за договором у січні 2018 року, а також після підписання додаткових угод до кредитного договору здійснювала платежі на виконання умов кредитного договору з врахуванням внесених змін, чим фактично схвалювала усі умови вказаних додаткових угод. Як кредитний договір так і усі додаткові угоди є чинним та у передбаченому законом порядку не визнавались недійсними. ОСОБА_1 не оскаржувала основний договір та додаткові угоди до нього, з підстав їх безгрошовості, або ж з підстав порушення норм Закону чи її прав при їх укладенні. Крім того, висновки вказаних експертиз спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема; платіжним дорученням №4 від 28.01.2008 року, яким підтверджується перерахування ОСОБА_1 коштів в розмірі 150000 грн. ( а.с 101 Т.2), меморіальним ордером № 218 від 28.01.2018 року про перерахунок вказаних коштів ( а.с.103 Т. 2), заявою на видачу готівки №218 від 2008 року з каси банку ( а.с .102 Т.2). Видача та отримання готівки була здійснена Банком у відповідності до п. 2.3 Кредитного договору від 28.01.2008 року. Висновки експерта про несвоєчасність зарахування банком коштів зроблені експертами без врахування п. 4.2 Кредитного договору та п. 4.5, а відтак не можуть вважатись обґрунтованими. За змістом даних пунктів достроковим погашенням кредиту вважається сплата позичальником ануїтентних платежів у розмірах більших, ніж ануїтентний платіж, але таким, щоб сума була кратною розміру щомісячного ануїтентного платежу вказаного в п. 2.4 цього договору. Суми, які надходять до позичальника на погашення кредиту, що перевищують суми кратного розміру, залишаються на транзитному рахунку Банку, без розподілу до наступної дати погашення кредиту. Винятком є лише випадки , коли суми перевищення включають прострочені платежі. У разі надходження платежів від позичальника в рахунок дострокового часткового або повного погашення без письмового повідомлення про це кредитора, сума, яка перевищує розмір чергового щомісячного ануїтентного платежу залишається на транзитному рахунку банку, без розподілу до наступної дати погашення кредиту. Такі положення кредитного договору були схвалені ОСОБА_1 при його укладені. Крім того, як встановлено в судовому засіданні ПАТ КБ "ПриватБанк" з 18.10.2014 року перейшов на обслуговування клієнтів в режимі 365/24/7, а до цієї дати в святкові та вихідні дні внесені кошти клієнтом зараховувались на погашення в операційний день банку, що слідує за вихідним чи святковим днем ( п. 8.5 Кредитного договору). Також експертами при зазначені у висновку неправомірності підвищення банком відсоткової ставки до 25,08 % за період з 28.07.2008 року по 31.07.2008 року не було враховано п. 8,8 та 8.9 кредитного договору, яким саме визначено порядок та механізм зміни відсоткової ставки, яка банком була дотримана. Матеріали справи не містять письмового повідомлення ОСОБА_1 , адресованого банку, щодо її не згоди зі зміненою відсотковою ставко, що в свою чергу свідчить про висловлення згоди позичальника на таку зміну. Твердження експертів про необґрунтованість розміру заборгованості 31677,08 дол. США є безпідставними. Додатковою угодою від 01.08.2008 року було визначено, що залишок заборгованості ОСОБА_1 перед банком станом на 01.08.2008 року складає 146981,65 грн. В судовому засіданні представник позивача вказував, що за вказану суму банком було придбано на міжбанківському ринку України за курсом 4,64 дол США за 1 грн. долари в сумі 31677,08. Вказівка експерта про необхідність застосування для купівлі валюти саме курсу долара встановленого Національним банком України не ґрунтуються на вимогах Закону. Як вбачається з графіку, який був складений до Додаткової угоди від 01.08.2008 року у ньому наявна колонка "Остаток по кредиту" в якому вказана сума 31677 дол. США станом на 28.08.2008 року. Станом на 28.09.2008 року ця сума зменшується на погашене тіло кредиту і становить 31515 дол. США. Кожної наступної дати , залишок по кредиту зменшується на частину, яка визначена для розміру тіла кредиту. З досліджених судом письмових доказів та пояснень представника позивача встановлено, що твердження експерта, про збільшення поточного тіла 28.03.2009 року на 61483,96 дол США, яке в подальшому призвело до збільшеного розміру відсотків є безпідставними та бездоказовими. 28.03.2009 року банком проводились виправні проводки по рахунку, відтак в рахунку технічно відобразилось поточне тіло в подвійному розмірі, однак відсотки фактично нараховувались по тілу кредиту 30811,36 дол. США. В подальшому в розрахунку зазначене тіло кредиту 30811,36 дол США. Додатковими угодами від 08.08.2011 року та 07.02.2013 року були внесені зміни до умов кредитного договору, внаслідок чого відбувся перерахунок заборгованості. Як встановлено в судовому засіданні метою укладення цих змін було перенесення простроченої заборгованості по тілу, відсотках в поточне тіло кредиту для подальшого погашення заборгованості клієнтом по звичайній відсотковій ставці, а не збільшеній яка застосовується для прострочених платежів. Такі зміни погоджувались ОСОБА_1 та в певний період виконувались. Так починаючи з 01.08.2008 року по 28.08.2008 року нею було сплачено 71.27 дол США комісії, 333,56 дол США відсотків, 107.61 дол США тіла кредиту, всього 570 дол. США. За період з 29.08.2008 року по 29.09.2008 року відповідачем було сплачено 81.41 дол США комісії, 380,98 дол США відсотків, 165,17 дол США тіла кредиту, всього 570 дол. США. З наданого банком розрахунку вбачається, що починаючи з березня 2010 року у ОСОБА_1 виникає прострочення платежу і як наслідок нарахування пені, яка нею протягом 2010-2011 років сплачувалась. Також як вбачається з поданого розрахунку ОСОБА_1 виконувались також і умови додаткової угоди 3 від 07.02.2013 року та 03.06.2013 року, оскільки було сплачено у повному обсязі нараховану банком пеню. В свою чергу як вбачається з висновків експерта умови згаданих додаткових угод не були враховані при оцінці розрахунку банку заборгованості, що поданий банком. Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є заборгованість, яка утворилась після 07.02.2013 року тобто після укладення додаткової угоди і саме підставою позову було невиконання ОСОБА_1 умов додаткової угоди. Відтак не можна вважати обґрунтованими висновки експерта, які стосуються до обставин, що передували означеній даті. Можливість наявності кількох рахунків для обліку заборгованості, про яку зазначає експерт у своєму висновку, передбачена "Положенням про організацію операційної діяльності в банках України", яка затверджена постановою Правління НБУ 18.06.2003 року №254. З врахуванням наведених обставин, дані висновки експертів не спростовують правильність нарахування сум, що пред`явлені банком до стягнення. З метою повного та всебічного розгляду справи судом апеляційної інстанції за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 двічі призначалась повторна судова бухгалтерсько-економічна експертиза. Метою призначення даної експертизи було встановлення суми заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 28.01.2008 року з врахуванням додаткових угод станом на день звернення з даним позовом до суду. Однак ухвали суду про призначення даних експертиз повернулись без виконання у зв`язку з неоплатою ОСОБА_1 вартості за проведену експертизу. Таким чином, вказуючи про невідповідність поданого банком розрахунку, існуючій в дійсності заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 не надала жодного належного та допустимого доказу, який би такий розрахунок спростував, при тому , що нею не заперечувався факт невиконання взятих за кредитними договором та додатковими угодами зобов`язань. ОСОБА_1 не подано власного розрахунку заборгованості за кредитним договором. За тривалий період часу ні відповідач, ні її представник не обґрунтували та не довели, які проведені ОСОБА_1 платежі не враховані банком при нарахуванні існуючої заборгованості. За таких обставин, колегія суддів вважає що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог до ОСОБА_1 зроблені передчасно без врахування всіх обставин справи, а тому рішення у вказаній частині слід скасувати. З вимог позовної заяви та доводів апеляційної скарги вбачається, що станом на 27.03.2015 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість в розмірі 32256, 64 дол США , яка складається 28336,73 доларів США заборгованості за кредитом, 2056,48 доларів - за процентами, 170,65 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, пені - 148,53 доларів США., штрафу (фіксованої частини) - 10,63 доларів США., та штрафу (процентної складової) в сумі 1535,62 доларів США. Як вбачається з даного розрахунку пеня та штрафи в порушення вимог ст. 192, 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" нараховані в іноземній валюті. При цьому позивачем на пропозицію суду та на виконання вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлених в ухвалі від 24 травня 2017 року не надано розрахунку вказаних сум в національній валюті. За таких обставин у стягнення даних складових заборгованості слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю. Крім того, не підлягають до задоволення вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії за користування кредитом, оскільки як основним договором так і додатковими договорами не передбачено можливості стягнення такої комісії. Так у п. 1.1 Кредитного договору, п. 8.1 Додаткової угоди визначено винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00%. За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним. За змістом позовної заяви та п. 5.3.3. Кредитного договору вбачається , що нарахована банком комісія є фактично комісійною винагородою за надання фінансового інструменту згідно з п.1.1 Кредитного договору Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість вимог позивача щодо наявності правових підстав для стягнення такої комісії. Отже, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за тілом кредиту по процентам за користування кредитом, задовольнивши частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк». Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що апеляційним судом у даній справі ухвалюється нове рішення суду про часткове задоволення позову банку з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» підлягають до стягнення понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3654 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 5481 грн, а всього 9135 грн. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 3 лютого 2020 року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року в даній справі в частині вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит № VOKVGI0000004596 від 28 січня 2008 з відповідними додатковими договорами до нього в розмірі 30393,21 доларів США, який складається з 28336,73 доларів США - тіла кредиту та 2056,48 доларів США відсотків за користування кредитними коштами. В решті позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 - відмовити. Рішення суду в частині вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 9135 гривень сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: Судді: