Постанова 4816 № 585/2958/17

Справа № 585/2958/17 Номер провадження 22-ц/816/9/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м.Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Орлова І. В. (суддя-доповідач), суддів: Левченко Т.А., Собини О.І., за участю секретаря судового засідання: Назарової О.М., представника позивача: Гакаля Р.В. представника відповідача: адвоката Васюти К.С. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Сумського апеляційного суду цивільну справу № 585/2958/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року (суддя Машина І.М.) про стягнення кредитної заборгованості, - в с т а н о в и в : Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту за Кредитним договором № DNG0G100002227 від 03 липня 2007 року в розмірі 22.195,35 євро, що за курсом 29,92 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 20 липня 2017 року 2017 року складає 664.084,87 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» сплачений позивачем судовий збір у розмірі 9.581,73 гривень. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не врахував, що у лютому 2012 року банк, направивши відповідачу вимогу про дострокове погашення кредиту, змінив строк кредитування. Тому банк не мав правових підстав для здійснення нарахування процентів і пені за кредитним договором. Крім того, 29 серпня 2014 року за згодою банку, відповідач уклав з громадянкою ОСОБА_2 договір купівлі - продажу предмету іпотеки, після реалізації якого у період з 01 серпня 2014 року по 09 серпня 2017 року банк прийняв до зарахування кошти на загальну суму 15.728,91 євро. Тому ОСОБА_1 вважав, що між ним та банком було досягнуто згоди щодо реалізації предмета іпотеки в рахунок виконання кредитних зобов`язань. Також ОСОБА_1 зазначив, що 26 вересня 2014 року, тобто після реалізації предмету іпотеки, між ним та позивачем було укладено додаткову угоду, згідно з якою суму заборгованості зменшено на 171,20 євро та викладено в новій редакції графік погашення кредиту та сплати процентів. При цьому, на думку відповідача, вказана додаткова угода є нікчемною, оскільки вона не відповідає вимогам закону та укладена до кредитного зобов`язання, яке вже було виконане. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Так, 20 грудня 2017 року заочним рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22.195,35 євро, що за курсом 29,92 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20 липня 2017 року складає 664.084,87 грн, а також судовий збір в сумі по 4790,87 грн з кожного. 12 березня 2018 року ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області заяву ОСОБА_3 про перегляд вищевказаного заочного рішення суду від 20 грудня 2017 року залишено без задоволення. 11 червня 2018 року постановою Апеляційного суду Сумської області від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області 20 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 скасовано і в задоволенні цих вимог відмовлено. Змінено рішення в частині розподілу судових витрат. 01 листопада 2018 року ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 20 грудня 2017 року задоволено, заочне рішення скасоване справу призначено до розгляду в суді першої інстанції. 14 лютого 2019 року, ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що внаслідок порушення відповідачем умов Кредитного договору № DNG0G100002227 від 03 липня 2007 року утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22.195,35 євро, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку. Апеляційний суд погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке. У справі встановлено, що 03 липня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено Кредитний договір № DNG0G100002227, відповідно до умов якого відповідачеві наданий кредит у розмірі 50.290,00 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 03 липня 2037 року. Кредитні кошти у розмірі 37.600 доларів США надавалися на придбання нерухомості та 12.690 доларів США на сплату страхових платежів (т. 1 а.с. 13 - 15). 03 липня 2007 року у забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали договір поруки № DNG0G100002227 (т. 1 а.с. 22). 03 липня 2007 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за ціною 237.350 гривень (т. 2 а.с. 119 - 120). 11 грудня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до Кредитного договору № DNG0G100002227 від 03 липня 2007 року, у пункті 7.1 якої сторони погодили, що кредитор надав позичальникові кредитні кошти на строк з 11 грудня 2008 року по 03 липня 2037 включно у розмірі 38.600,08 євро зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,99% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитні кошти у розмірі 28852,04 євро надавалися на придбання нерухомості та 9.748,04 євро на сплату страхових платежів. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця шляхом сплати відсотків, розрахованих відповідно до пунктів 3.1, 3.3. Погашення кредиту у сумі не менше 357,49 євро провадиться щомісяця з 03 по 10 число кожного місяця. Залишок за кредитом станом на 11 грудня 2008 року складав 37.559,58 доларів США (т. 1 а.с. 17-21). З повідомлення, яке було направлене банком на адресу відповідача, слідує, що позивач повідомив ОСОБА_1 про те, що станом на 23 лютого 2012 року заборгованість за Кредитним договором від 03.07.2007 року складає 35.313,63 євро. Банк повідомив , що має наміри укласти договір купівлі продажу належної відповідачеві квартири, яке є предметом іпотеки (т.2 а.с. 67) Відповідно до Договору купівлі - продажу від 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 , за згодою банку, продав квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 216 - 218). Виручені від продажу квартири грошові кошти в сумі 15.728,91 євро, зараховані банком на погашення кредитної заборгованості Кредитним договором від 03.07.2007 року (т. 2 а.с. 109-110). 26 вересня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № DNG0G100002227 від 03 липня 2007 року. Згідно з цією угодою суму заборгованості за кредитом зменшено на 171,20 євро, а саме: відсотки 171,20 євро, комісія 0 євро, пеня 0 євро. Дату остаточного погашення заборгованості сторони визначили - 03.07.2037 року. Проценти за користування кредитними коштами за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань по сплаті платежів, зазначених у графіку, встановлені на рівні 0,12 % річних, а також викладено в новій редакції Графік погашення кредиту та сплати процентів. Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 171, 20 євро (т.1 а.с. 79). 18 січня 2016 року банк направив ОСОБА_1 повідомлення від 11 січня 2016 року за № 30.1.0.0/2-358, в якому зазначив про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором у розмірі 26.768,71 євро, яку банк вимагав сплатити у термін п`яти календарних днів з дати одержання повідомлення, а також сплатити нараховані проценти та штрафні санкції (т. 1 а.с. 10). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту за вказаним кредитним договором від 03 липня 2007 року станом на 20 липня 2017 року становила 22. 195,35 євро, що за курсом 29,92 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.07.2017 року складало 664084,87 грн. (т. 1 а.с. 4 - 8). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2 статті 376 ЦПК України). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. У справі, яка переглядається суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язання за Кредитним договором № DNG0G100002227 від 03 липня 2007 року, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту у розмірі 22.195,35 євро. Презумпцію правомірності зазначеного правочину не спростовано. У межах визначеного договором строку кредитування до 03 липня 2037 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Разом з тим, встановлено, що починаючи з січня 2016 року, відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки банк пред`явив йому вимогу згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України про повернення кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафних санкцій (т. 1 а.с. 10). Доводи апеляційної скарги про те, що банк, направивши вимогу у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тим самим, змінив строк кредитування, тому правові підстави для нарахування процентів та пені за умовами кредитного договору відсутні, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у даній справі банк просить стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 22195,35 євро. При цьому, вимоги про стягнення процентів та пені банк не заявляв, а суд першої інстанції не досліджував правомірності нарахування вказаних складових заборгованості, тому вказані вимоги знаходиться за межами позовних вимог та не підлягають розгляду в порядку апеляційного перегляду оскарженого рішення суду. Про те, що вимога про дострокове погашення кредиту була направлена відповідачу у лютому 2012 року, матеріалами справи не підтверджено. Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що 29 серпня 2014 року за згодою банку було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 за 280000 грн, кошти від реалізації якої були спрямовані на погашення кредитної заборгованості, а у період з 01 серпня 2014 року по 09 серпня 2017 року банк прийняв до зарахування кошти на загальну суму 15728,91 євро не можуть бути підставою для відмови в задоволення позовних вимог. Зокрема, з розрахунку заборгованості вбачається, що основне зобов`язання сторін не припинилося, так як станом на 20 липня 2017 року за тілом кредиту існує заборгованість у заявленому позивачем розмірі 22195,35 євро, а сума коштів, яку сплачував відповідач на погашення кредитної заборгованості, у тому числі від реалізації предмету іпотеки, виявилася недостатньою для сплати кредитної заборгованості, яка виникла за договором від 03 липня 2007 року. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на нікчемність додаткового договору від 26 вересня 2014 року не звільняють відповідача від виконання кредитних зобов`язань щодо повернення несплаченої суми по тілу кредиту, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов`язання та 03 липня 2007 року надав позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник порушив умови договору щодо своєчасного повернення суми кредитних коштів, що і стало підставою для звернення банку з даним позовом.Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).У контексті вказаної практики апеляційний суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи. Підстав для скасування цього рішення за доводами апеляційної скарги немає. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 03 лютого 2020 року. Головуючий І.В.Орлов (суддя-доповідач) Судді: Т.А. Левченко О.І.Собина