Постанова 4811 № 442/5004/19

Справа № 442/5004/19 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С. Провадження № 22-ц/811/3240/19 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія: 16 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. за участі секретаря: Фейір К.О. з участю представника обслуговуючого кооперативу «Правоохоронник» - Голика І.М., представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2019 року у справі за клопотанням Голика Ігора Ярославовича, який діє від імені обслуговуючого кооперативу «Правоохоронник» про забезпечення позову,- ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2019 рокузаяву ОСОБА_3 , який діє від імені обслуговуючого кооперативу «Правоохоронник» про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 0,0587 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:014:0328, у тому числі, але не виключно: продавати земельну ділянку, продавати окремі об`єкти на цій земельній ділянці, здійснювати огороджувальні, переобладнювальні, підготовчі, будівельні та інші роботи, демонтувати частини благоустрою, розміщені на цій земельній ділянці, розпоряджатися такою земельною ділянкою в будь-який спосіб. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0587 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:014:0328. Заборонено ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 0,0013 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:014:0327, у тому числі, але не виключно: продавати земельну ділянку, продавати окремі об`єкти на цій земельній ділянці, здійснювати огороджувальні, переобладнювальні, підготовчі, будівельні та інші роботи, демонтовувати частини благоустрою, розміщені на цій земельній ділянці, розпоряджатися такою земельною ділянкою в будь-якій спосіб. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0013 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:014:0327. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі посилається на те, що заяву про забезпечення позову подано ОСОБА_3 який не має повноважень діяти від імені ОК «Правоохоронник» в судових органах. Суд не мотивував, яким чином ймовірне рішення суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування та скасування права власності на спірні земельні ділянки випливатиме на права та обов`язки обслуговуючого кооперативу «Правоохоронник» щодо вказаних земельних ділянок. Матеріали справи не містять доказів належності спірних ділянок ОК «Правоохоронник», оскільки орган місцевого самоврядування спірні земельні ділянки у власність чи у користування позивачу не надавав. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про намір ОСОБА_4 відчужити належне йому майно. Безпідставне вжиття судом заходів забезпечення позову порушує законні права громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які у встановленому законом порядку набули у власність спірні земельні ділянки. Просить ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову якою у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника обслуговуючого кооперативу «Правоохоронник» - Голика І.М. на її заперечення,перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Згідно із роз`ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23.01.2014р. нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Відтак, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Як убачається з матеріалів справи, ОК «Правоохоронник» звернувся з позовом до Дрогобицької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування рішення Дрогобицької міської ради від 17 грудня 2018 року №1483 в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 орієнтовною площею 578 кв.м. на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; про скасування рішення Дрогобицької міської ради від 29 березня 2019 року №1706, в частині затвердження проекту землеустрою земельної ділянки площею 600 кв.м. на АДРЕСА_1 та передання її у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, громадських будівель та споруд; про скасування права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У той же час, рішенням виконкому Дрогобицької міської ради від 21 грудня 2018 року №307 було дозволено Позивачеві влаштовувати за власні кошти благоустрій прилеглої прибудинкової території відповідно до визначеної схеми благоустрою план В1. Позивач зазначав, що оскаржуваними рішеннями Дрогобицької міської ради від 17 грудня 2018 року за №1483 та від 29 березня 2019 року №1706 ОСОБА_4 надано земельні ділянки, які є частиною прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 , земельні ділянки частково накладаються одна на одну. Таким чином між сторонами виник спір. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції, по суті, дійшов правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а обрані заходи забезпечення позову попередять порушення прав як позивача так і мешканців будинку АДРЕСА_2 . Колегія зазначає, що заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що статутом ОК «Правоохоронник» не передбачено права голови кооперативу діяти від імені кооперативу в судових органах не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, оскільки згідно п.5.2. розділу 5 Статуту ОК «Правоохоронник» голова наділений повноваженнями представляти кооператив в органах державної влади. У рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що «право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. там же; див. також серед багатьох інших джерел рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I та повторення відповідних принципів у рішенні від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B). Чітка та передбачувана вимога статті 1312 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України). Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України). Отже, представляти інтереси та діяти від імені ОК «Правохоронник» в органах судової влади може не тільки адвокат, а й керівник юридичної особи (самопредставництво юридичної особи). Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 липня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 лютого 2020 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.