Постанова 4801 № 127/29308/19

Справа № 127/29308/19 Провадження № 22-ц/801/156/2020 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 рокуСправа № 127/29308/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В. (суддя - доповідач), суддів Копаничук С.Г., Медвецького С.К. з участю секретаря судового засідання: Богацької О.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2019 року, постановлену у складі судді Романюк Л.Ф., в залі суду, в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення Ѕ частини вартості. У позовній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя автомобіль «Toyota Land Cruiser», білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на його користь Ѕ частину вартості автомобіля «Toyota Land Cruiser», білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , проданого за договором купівлі-продажу від 16.04.2016 року у розмірі 375000 грн. До позовної заяви ОСОБА_1 додав заяву про забезпечення позову у якій просить в порядку забезпечення позову накласти арешт в межах ціни позову на житловий будинок з прибудовою та господарськими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.06.2016 року. Заява мотивована тим, що забезпечення позову дозволить здійснити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, оскільки відповідачем протягом часу розгляду справи може бути відчужене вказане майно. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено та накладено арешт в межах ціни позову на житловий будинок з прибудовою та господарськими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.06.2016 року. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести в майбутньому до труднощів в частині виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу мотивовану тим, що суд першої інстанції постановив ухвалу про забезпечення позову без належного дослідження обставин, що дають підстави для вжиття таких заходів. Зокрема, в апеляційній скарзі заначено, що суд не оцінив обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись при цьому на порушення судом норм процесуального права. Відзив від позивача на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини. ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, при цьому представником подано заяву про розгляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема обґрунтування необхідності забезпечення позову. Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Як видно з матеріалів справи між сторонами виник спір з приводу поділу майна подружжя, і позивачем заявлено вимоги про стягнення половини вартості майна в розмірі 375000 грн. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником наведено причини, у зв`язку з якими необхідно здійснити забезпечення позову, оскільки предметом позову є грошові кошти - вартість половини майна, яке уже відчужено відповідачем, а тому у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 можуть виникнути труднощі в частині виконання рішення суду. Матеріали справи не містять доказів про наявність у відповідача іншого майна, при цьому ОСОБА_2 таких доказів також не надала. Звертається увага на те, що у разі зміни обставин за яких було вжито заходів забезпечення позову, ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про скасування таких заходів у порядку визначеному ст. 158 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанцій, власного тлумачення скаржником вимог чинного законодавства та характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В.В. Оніщук Судді: С.Г. Копаничук С.К. Медвецький