Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/2982/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/202/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/2982/19 Категорія: 301010300 Романенко В. А. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Храпка В.Д., Сіренка Ю.В., Вініченка Б.Б., за участю секретаря Матюхи В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2019 року, ухваленого під головуванням судді Романенко В.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот», треті особи: ВПВР УДВС ГТУЮ у Черкаській області, Головне Управління ПФУ у Черкаської області, Офіс великих платників податків ДФС, ТОВ «НВП «Енергія», ТОВ «ЕСТА ЛТД», ТОВ «Дінтех», ТОВ «КСК-Автоматизація», ТОВ «ТД Влада-Харків», ТОВ «Тальнівський завод «Мінводи», ТОВ «ІМПЕРІАЛ ГРУА Україна», ТОВ «Акку-енерго», ПАТ «По газопостачанню та газифікації «Черкасигаз», ПАТ «Кременчукм`ясо», ТОВ «Переяслав-молпродукт» , ТОВ НВП «ОСТ», Державна судова адміністрація України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ДК Газ України НК «Нафтогаз України», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 про визнання права власності на квартиру та зняття арешту,- в с т а н о в и в : У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» ( далі - ПАТ «Азот») про визнання права власності на квартиру та зняття арешту. В обгрунтування своїх позовних вимог вказував, що 28 грудня 2012 року між ним та ПАТ «Азот» було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , строком дії до 07 січня 2023 року. Відповідно до умов даного договору передбачено, що позивач отримує право власності на квартиру після того як пропрацює на підприємстві ПАТ «Азот» безперервно 10 років з дня укладення договору оренди і за умови відсутності порушень трудової дисципліни, даного договору або трудового договору. Передача квартири у власність орендаря відбувається на безоплатній основі ( п. 2.2 договору). 28 грудня 2016 року ПАТ «Азот» листом повідомило позивача, вразі подальшого сумлінного виконання умов договору, своїх посадових обов`язків, дотримання трудової дисципліни, термін визначений в п.2.2 договору про перехід права власності на квартиру, буде переглянуто та зменшено з 10 років на 6 років. 05 лютого 2019 року між позивачем та ПАТ «Азот» було укладено договір про внесення змін до договору оренди квартири від 28 грудня 2012 року. В подальшому позивачу стало відомо, що на підставі постанов про арешт майна боржника, вказана квартира виставлена на електронні торги і аукціон призначений на 26 лютого 2019 року. 25 лютого 2019 року ухвалою суду задоволено заяву позивача про забезпечення позову. ОСОБА_1 зазначає, що оскільки вказана квартира відповідачем була придбана для подальшої передачі йому у власність, як співробітнику, який виконав умови договору, то він має право на визнання за ним права власності на квартиру. З таких підстав просив суд визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зняти обтяження (арешт) з квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2019 року залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Азот» про визнання права власності на квартиру та зняття арешту залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне, необґрунтоване, ухвалене без врахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі прийняти нове рішення про задоволення позову. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції в рішенні суду вказує на те, що позивач не був зареєстрований в спірній квартирі, тому не являється власником даної квартири. Дана позиція суду є хибною, та упередженою, оскільки місце реєстрації місця проживання ніяким чином не впливає на право власності. Також судом не взято до уваги договір оренди , укладений між ним та ПАТ «Азот». Інші обгрунтування апеляційної скарги аналогічні вимогам позовної заяви. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги по наступних підставах. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 05 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_36 і ПАТ «Азот», останнє стало власником квартири АДРЕСА_1 . 05 грудня 2012 проведена державна реєстрація прав на квартиру за ПАТ «Азот». 26 квітня 206 року проведена державна реєстрація прав та обтяжень за ПАТ «Азот» на квартиру АДРЕСА_1 . 05 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку ПАТ КБ «Надра» відповідно до договору іпотеки від 05 грудня 2012 року. 26 травня 2016 року іпотека припинена відповідно до листа ПАТ КБ «Надра» і проведена державна реєстрація 26 травня 2016 року. Відповідно до договору оренди квартири від 28 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «Азот» і ОСОБА_1 , орендодавець передав орендарю в оренду квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір нотаріально посвідчено і проведена державна реєстрація. Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає орендареві в оренду спірну квартиру з подальшою передачею даної квартири у власність орендарю на умовах договору. Відповідно до п. 2.2 договору перехід права власності на квартиру орендарю відбувається після того, як орендар пропрацює на підприємстві орендодавця безперервно 10 років з дня укладенням цього договору та за умови відсутності порушень орендарем трудової дисципліни, даного договору або трудового договору. Передача квартири у власність орендаря відбувається на безоплатній основі. Порядок передачі квартири у власність погоджується сторонами додатково та перехід права власності на квартиру оформляється в порядку передбаченим діючим законодавством. Згідно п. 4.1 договору строк орендного користування квартирою, що орендується складає 10 років з моменту прийняття квартири в користування за актом прийому-передачі. Згідно п. 2.1 договору квартира, що орендується, надається орендарю для проживання орендаря. Відповідно до п. 8.1 договору орендар бере на себе наступні обов`язки, а саме: використовувати квартиру, що орендується, за її цільовим призначенням у відповідності до п. 2.1 цього договору; не передавати квартиру ( її частини), що орендується у суборенду або в заставу (іпотеку); у разі порушення умов цього договору, звільнити квартиру, що орендується та повернути орендарю майно. Відповідно до п. 12.3 договору даний договір не являється договором фінансового лізингу. 28 грудня 2012 року проведена державна реєстрація договору оренди. В зв`язку із боргом ПАТ «Азот» по зведеному виконавчому провадженню в сумі 62 030 830 грн. державним виконавцем 10 січня 2019 року винесена постанова про опис та арешт майна, відповідно до якої описано і арештовано квартиру АДРЕСА_1 . При описі квартири було встановлено, що ОСОБА_1 в квартирі не проживає. В даній квартирі проживала ОСОБА_37 , яка 03 лютого 2019 року звільнила квартиру і державним виконавцем опечатана дана квартира. 31 січня 2019 року державним виконавцем передана вказана квартира на організацію через Систему електронних торгів арештованого майна. 05 лютого 2019 року між ПАТ «Азот» і ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору оренди квартири від 28 грудня 2012 року і пункт 2.2 договору оренди квартири викладено в наступній редакції: « 2.2 Перехід права власності на квартиру орендаря відбувається після того як орендар пропрацює на підприємстві орендодавця безперервно 6 років з дати укладення цього договору та за умови відсутності порушень орендарем трудової дисципліни, даного договору або трудового договору. Передача квартири у власність орендаря відбувається на безоплатній основі. Порядок передачі квартири у власність погоджується сторонами додатково та перехід права власності на квартиру оформляється в порядку передбаченому діючим законодавством.» Ухвалю Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2019 року зупинено продаж арештованого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка виставлена на електронні торги Державним підприємством «Сетам», аукціон призначений на 26 лютого 2019 року. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Позивачем у позові про визнання права власності є власник особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову). Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Арешт з майна може бути знятий виконавцем за рішенням суду (стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спірних правовідносин). Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 672/817/15-ц (провадження № 61-30166св18). Як роз`яснив в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику у справах про виключення майна із опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна із опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позивач не надав доказів про те, що квартира АДРЕСА_1 , на яку накладено арешт, є саме його власністю, а не власністю ПАТ «Азот». Відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідно до роз`яснень, наданих судам в абзаці третьому пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішується шляхом пред`явлення ними відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Судом першої інстанції питання про залучення вказаних осіб як відповідачів не вирішувалось, клопотання позивача ( що є єдиною особою, яка вправі ініціювати питання про залучення належного відповідача, заміни неналежного відповідача, заміни належного відповідача тощо), про це не заявлялось та відповідно вирішене не було. Суд першої інстанції своєю ухвалою від 30 травня 2019 року залучив до участі у справі стягувачів як третіх осіб. Подана ОСОБА_1 апеляційна скарга не містить доводів щодо неналежного суб`єктивного складу цього спору. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги і позбавлений процесуальної можливості вжиття заходів із визначенням належного суб`єктивного складу учасників цього спору. За таких обставин апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2019року залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: