Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/9187/13-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/9187/13-ц Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А. Категорія 43 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Миніч Т.І. суддів: Павицької Т.М., Трояновської Г.С. секретаря судового засідання Ковальської Я.В., з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Галасюка Р.А. у м.Житомирі у цивільній справі №296/9187/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності, - в с т а н о в и в: У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона є власником 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Власником інших 5/6 частин цієї квартири є відповідач, яка чинить їй перешкоди у користуванні житлом та не допускає до нього. З огляду на зазначене, просила суд зобов`язати відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення її із донькою, а також встановити порядок користування спірною квартирою. У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 . Просила припинити право власності відповідачки на належну їй 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на цю частку квартири, стягнувши на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості цієї частки. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що вона є власником 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої частини є ОСОБА_1 . Відповідач у їх спільній квартирі не проживає та зареєструвалася у ній разом із дочкою всупереч її запереченням, у зв`язку із чим їй (позивачу) доводиться сплачувати за неї комунальні послуги. Між ними склалися неприязні стосунки, спір вирішити мирним шляхом не вдалося, а тому посилаючись на положення ст.365,392 ЦК України просила задовольнити її позов. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21.01.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 17 березня 2015 року, у задоволенні первісного позову було відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на 1/6 частку спірної квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 56680 грн. грошової компенсації вартості цієї частки, внесених на депозитний рахунок суду, та визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на вказану частку спірної квартири. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 27 січня 2016 року скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21.01.2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 17.03.2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності і визнання права власності, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Щодо вирішення частини первісних позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21.01.2015 року та ухвала апеляційного суду Житомирської області від 17.03.2015 року залишені без змін. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 05 лютого 2018 року вирішено відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності та визнання права власності - задоволено. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в сумі 80 383 грн., яка знаходиться на депозитному рахунку суду - 37317049000277, Територіальне управління державної судової адміністрації України в Житомирській області. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, а у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити. Припиняючи її право власності на 1/6 частку спірної квартири, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що іншого житла в неї немає, і ця обставина є істотною. Апелянт вважає, що до участі у розгляді справи повинна бути залучена Служба у справах дітей, оскільки її дочка є неповнолітньою. Орган опіки та піклування повинен був надати висновок щодо згоди на припинення права користування спірною квартирою неповнолітньою, чого судом першої інстанції не зроблено. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.04.2010 року є власником 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 (т.1-а.с .6 ). ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 06.05.2009 року належить 5/6 частини зазначеної квартири (т.2-а.с. 46 ). Предмет спору - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 розташована на четвертому поверсі п`ятиповерхового будинку, становить загальну площу 43,3 кв.м, житлову - 27,9 кв.м. У спірній квартирі зареєстровані батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , та її донька ОСОБА_4 , 2006 р.н. Зі змісту технічного паспорта спірної квартири (т.1-а.с.7), вбачається, що площа житлових кімнат становить 10,7 та 17,2 кв.м., загальна площа квартири складає 43,4 кв.м., з яких корисна 42,5 кв.м., жила 27,9 кв.м., підсобна 14,6 кв.м.. Відповідно до Висновку судової будівельно-технічної експертизи №530/03.14 від 26.03.2014 року (т.1-а.с.90) виділити в натурі 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 не вбачається можливим, а ринкова вартість 1/6 частини даної квартири, згідно висновку будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи №415/11-2016, становить 80 383 грн. (т.2-а.с.92). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що частка квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 є незначною, її неможливо виділити в натурі, спільне володіння і користування спірною квартирою є неможливим. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 разом із дочкою забезпечена житлом, спірне нерухоме майно є неподільним та спільне їх проживання у спірній квартирі разом із ОСОБА_2 неможливе. Крім того, суд зауважив, що припинення права ОСОБА_1 на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласника майна, та членам її сім`ї, і не порушить її прав. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі ст.317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. У ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно частин 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, розпорядження і користування частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права. Відповідно до ч. 1 ст. 365 цього Кодексу право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Також слід враховувати баланс інтересів всіх співвласників. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно є неподільним, що підтверджується висновком експертизи. Ці обставини сторонами не заперечуються. Щодо неможливості спільного проживання сторін у спірному житловому приміщенні слід звернути увагу на наступне. Матеріали справи свідчать про те, що співвласники не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, відповідачка за зустрічним позовом не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг. Це дає обгрунтовані підстави вважати про неможливість спільного володіння та користування майном, адже такі обставини практично завжди призводять до виникнення конфліктних ситуацій серед співвласників. Існування неприязних стосунків між сторонами ними не заперечується. Окрім цього, як зазначалося вище, право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників і при цьому суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. На підтвердження виконання вимог ч.2 ст. 365 ЦК України позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 надані відомості з ТУ ДСА в Житомирській області за № 950/17-вих (т.2-а.с.183) про внесення нею на депозитний рахунок 80383 грн. 00 коп., що становить вартість 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . З`ясовуючи питання про належність ОСОБА_1 права власності (іншого речового права) на інше житло, окрім спірної квартири (ст.379 ЦК), суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про існування такого права у ОСОБА_1 . Так, на праві власності інше нерухоме майно відповідачці не належить. Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що неповнолітня донька відповідачки навчається в Житомирському міському колегіумі з 1 лютого 2016 року, прибула на навчання з м.Суми, і місцем її проживання в навчальному закладі значиться адреса АДРЕСА_5 (т.2 а.с.234,249). Право власності на вказане житлове приміщення зареєстроване за матір`ю відповідачки - ОСОБА_5 (т.2 а.с.148). Зважаючи на те, що місцем проживання неповнолітньої дитини є місце проживання одного із батьків, відповідачка перебуває у кровному спорідненні із власником квартири, в якій проживає, у спірній квартирі жодного дня не проживала, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що в розумінні положень ст.379 ЦК ОСОБА_1 має право користування квартирою своєї матері. З урахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суд правильно вважав, що припинення права відповідачки на частку у спірному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам. Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного задоволення зустрічних позовних вимог зводяться до незгоди з висновками суду щодо установлених обставин справи в цій частині та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У зв`язку із наведеним правильними також є висновок суду про неможливість задоволення первісного позову про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення. За наведених обставин апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки таке рішення є законними та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись ст.ст.268,367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 лютого 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 30.01.2020 року.