Постанова Дніпровський апеляційний суд № 189/925/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1421/20 Справа № 189/925/19 Суддя у 1-й інстанції - Пустовар О. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Порубай М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Форвард" на заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Банк Форвард", треті особи : Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюк Віктор Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИЛА: У червні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що на початку березня 2019 року позивач дізнався, що 23.01.2019 р. постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. відкрито виконавче провадження 58096818 щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса № 222 від 22.11.2018 року про стягнення з позивача 65799,40 гривень. Постанову про відкриття виконавчого провадження позивач не отримував. На заяву позивача від 07.03.2019 року, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. 11.03.2019 року, направила йому постанову про відкриття виконавчого провадження та копію виконавчого напису нотаріуса. Позивач вважає, що виконавчий напис № 222 від 22.11.2018 року вчинено з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, і, як наслідок, неправомірне провадження щодо виконання вказаного виконавчого напису про звернення стягнення грошових коштів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримувала від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов`язання позивача по кредиту, процентах річних та пені, взагалі не подавався позивачу та нотаріусу. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості. Розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені не зроблений відповідачем з урахуванням думки та позиції позивача. Виконавчий напис було вчинено на підставі поданої відповідачем суми боргу і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача. Отже, на підставі документів, наданих відповідачем третій особі із заявою про вчинення виконавчого напису, не можна встановити безспірність вимог відповідача до позивача, а отже виконавчий напис вчинено з порушенням закону. Із заявою про вчинення виконавчого напису Відповідач звернувся лише 22.11.2018 року, тобто після спливу трирічного строку із дня виникнення права вимоги, так як право вимоги у банка виникло на наступний місяць після оформлення кредиту, оскільки вказаний кредит позивач не брав та жодного разу не сплачував по вказаному договору коштів. Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 222, вчинений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу 22.11.2018 року щодо стягнення з нього 65799,40 гривень заборгованості, та стягнути судові витрати по справі. Заочним рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2019 року позовні вимоги задоволені. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 222, вчинений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу 22.11.2018 року щодо стягнення із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий 19.11.1996 року Покровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 65799,40 гривень заборгованості. Вирішено питання щодо судових витрат. Не погодившись із таким рішенням суду, АТ "Банк Форвард" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу АТ "Банк Форвард", не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 22.11.2018 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. було вчинено виконавчий напис № 222, щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором № 110349416 від 11.11.2013 року, укладеним між позивачем та відповідачем ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «БАНК ФОРВАРД» у сумі повної заборгованості у розмірі: 64949,40 грн., в тому числі: заборгованість за сумою кредиту 64602,49 грн., заборгованість за процентами 346,91 грн., плата за пропуск мінімальних платежів та плата за обслуговування кредитної заборгованості 0,00 грн., витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису 850,00 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» складає 65799,40 грн. Строк заборгованості проводиться за період з 11.11.2013 року по 14.02.2018 року. 23.01.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т., на підставі виконавчого напису № 222 було відкрито виконавче провадження ВП № 58096818. Встановлено, що при вчиненні напису приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. посилався на ст.ст. 87 - 91 Закону України «Про нотаріат» та пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, але при цьому у розпорядженні нотаріуса були відсутні, необхідні для стягнення заборгованості у безспірному порядку: оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання та підтверджують отриманням ним даної вимоги. Крім того, суд встановив, що доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду надано не було, та не було надано оригіналу кредитного договору № 110349416 від 11.11.2013 року, відповідно до якого було вчинено виконавчий напис нотаріусом, не надано виписку з рахунку боржника за вказаним кредитним договором, оскільки позивач зазначав, що відповідачем пропущено строк, на протязі якого він міг звернутися із заявою про вчинення оскаржуваного виконавчого напису, так як право вимоги банка виникло на наступний день після оформлення кредиту, оскільки вказаний кредит не брав та жодного разу не сплачував по вказаному договору коштів. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога відповідача для вчинення нотаріусом виконавчого напису не є безспірною, а отже не підлягає задоволенню в порядку вчинення виконавчого напису. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу Банком були надані документи, перелік яких передбачений Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем не є безспірним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з наступних підстав. Відповідно до ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом. Згідно п.19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси. Виходячи з положень ст.87 Закону України Про нотаріат, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. В пункті 1 даної Постанови визначено, що нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) нотаріально посвідчені угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язань. Відповідно до п.п.1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора вважається безспірною. Таким чином, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що зазначено в правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду України у справі №6-887цс17 від 05 липня 2017 року. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд повинен перевірити у такому спорі доводи боржника в повному обсязі та установити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Велика Палата Верховного Суду, у Постанові від 16.05.2018 року у справі № 320/8269/15-ц, провадження № 14-83цс18, не відступила від наведених вище висновків Верховного Суду України щодо застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Водночас контекстний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки заборгованість за кредитним договором не є безспірною, відповідачем не надано жодного доказу на спростування вимог позивача, а тому виконавчий напис вчинено без дотримання вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і він є таким, що не підлягає виконанню. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що на адресу боржника надсилалося повідомлення про порушення основного зобов`язання,оскільки в даному випадку направлення чи не направлення письмової вимоги боржникові не є доказом безспірності заборгованості. Крім того, з наданого Банком розрахунку заборгованості (а.с. 129-130) неможливо встановити наявність безспірності заборгованості, оскільки первинні облікові документи, оформлені у порядку визначеному «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік», а саме банківська виписка, яка має статус первинного документу, що підтверджено переліком типових документів, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.12 р. № 578/5, нотаріусу надані не були, тому і підстав вважати, що розмір заборгованості позивача перед банком є безспірним - немає. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наявних в матеріалах даної справи. А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Форвард" залишити без задоволення. Заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2019року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова