Постанова 4824 № 361/2567/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 361/2567/18 Головуючий у першій інстанції - Дутчак І.М. Номер провадження № 22-ц/824/1654/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - ВСТАНОВИВ: У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої на його користь заборгованість за договором позики від 02 листопада 2015 року в розмірі 123 000,00 грн., пеню в розмірі 35 151,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 34 686,00 грн., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 8 481, 95 грн., витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 453,00 грн. та судовий збір в сумі 2 172,72 грн., а також додаткові витрати на правничу допомогу, що будуть понесені позивачем на момент винесення рішення по вказаному позову. Позов обґрунтовано тим, що 02 листопада 2015 року він передав ОСОБА_1 у борг грошові кошти в розмірі 123 000,00 грн., які вона зобов`язувалася повернути позивачу до 31 грудня 2015 року, про що власноручно написала розписку. Проте своїх зобов`язань відповідач належним чином не виконала, у встановлений строк суму позики йому не повернула. Позивач вказує, що 24 лютого 2018 року він направляв на адресу відповідача вимогу про повернення коштів, однак цю вимогу ОСОБА_1 не отримала, зустрічей з ним уникає, на телефонні дзвінки не відповідає, листи про повернення грошей не отримує, тому він змушений був звернутися до суду з вказаним позовом. Також позивач зазначає, що крім зазначеної вище суми позики, за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання по день подачі позову ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. ст. 549, 611, 625 ЦК України повинна сплатити на його користь пеню в розмірі 35151,04 грн., інфляційні втрати в розмірі 34 686,00 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 8 481,95 грн. Окрім того позивач вказує, що з метою захисту порушених прав та необхідністю звернення до суду позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 11 453,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 27 квітня 2018 року та квитанцією № 909203 від 27 квітня 2017 року про сплату вказаної суми коштів адвокату Шевченко К. М. , тому дана сума коштів теж підлягає стягненню з відповідача на його користь. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 02 листопада 2015 року в розмірі 123 000,00 грн., інфляційні втрати за період 01 січня 2016 року по 31 березня 2018 року в розмірі 34 686,00 грн., три проценти річних від простроченої суми за період 01 січня 2016 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 8 481,95 грн., витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 453,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 661,68 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вирішити питання про розподіл судових витрат. Апелянт вказує, що не погоджується із винесеним судовим рішення та вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, адже прийняте на основі не повно і не всебічно з`ясованих обставин. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що про наявність вказаної справи відповідач та його представник дізнались 05 серпня 2019 року при ознайомленні з матеріалами іншої судової справи між тими ж сторонами. Апелянт зазначає, що дійсно отримала від позивача грошові кошти в сумі 123 000,00 грн., проте не в позику, а на тимчасове зберігання, що підтверджується самою розпискою, в якій не міститься жодних застережень про отримання грошових коштів в борг. Вказуючи, що між сторонами було укладено договір позики, всупереч обставинам справи, позивач приховує справжню правову природу укладеного договору. ОСОБА_1 зазначає, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами не є грошовими зобов`язаннями, а тому й застосовувати до таких відносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не можливо. Окрім того, апелянт вказує, що витрати позивача на правничу допомогу не підтверджені належним чином, а тому стягненню не підлягали. На адресу суду надійшов відзив від позивача ОСОБА_3 , що поданий представником Шевченко К.М. , відповідно до якого вважає, що обставини, викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач спростовує твердження ОСОБА_1 стосовно того, що представник апелянта дізнався про наявність вказаної справи лише 05 серпня 2019 року під час ознайомлення з іншою справою, адже даному факту вже надано оцінку в ухвалі Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року, в якій зазначено, що в матеріалах даної справи містяться відомості про ознайомлення представника відповідача з матеріалами, в судовому засіданні 06 серпня 2018 року представник приймав участь та був повідомлений під розписку про наступне засідання. Позивач у відзиві зазначає, що посилання апелянта на «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» є хибним, а витрати на надання правничої допомоги ним підтверджені належним чином, оскільки самозайняті особи, а саме особи, які провадять незалежну професійну діяльність не є фізичними особами-підприємцями та не входять до суб`єктів, щодо яких застосовуються норми даного положення. Позивач вказує, що апелянтом не наведено підстав та обґрунтувань для скасування рішення, а лише викладено обґрунтування власної позиції по справі, що мало б бути викладено у відзиві на позовну заяву під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому просив залишити заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 , адвокат Ратушний С.І. підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити та врахувати порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства при вирішення даного спору, а саме розгляд справи у відсутність відповідача та його представника, які не були належним чином повідомленими . Крім того не заперечуючи факт отримання вказаних коштів відповідачкою у позивача, заперечує факт отримання вказаних коштів у борг, оскільки зі змісту написаної розписки такого не вбачається, тому вважає, що правовідносини між позивачем та відповідачкою виникли на підставі договору зберігання за яким не передбачено нарахування 3 відсотків річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язання та вважає докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не є належними у зв`язку з чим просив скасувати рішення місцевого суду у вказаній частині та відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача у справі ОСОБА_3 , адвокат Шевченко К.М. заперечила щодо доводів апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, а рішення суду без змін, при цьому зазначила, що доводи апелянтів про укладення між сторонами договору зберігання, а не договору позики є лише способом ухилення від негативних наслідків не своєчасного виконання грошового зобов`язання. Наполягає на тому, що між сторонами був укладений саме договір позики, а не зберігання, оскільки у позивача по справі не було такої нагальної необхідності передавати відповідачці кошти на зберігання. Необґрунтованими вважає і доводи апелянтів про не доведеність вимог в частині надання нею правової допомоги та оплату вказаних послуг оскільки нею у відповідності до норм ст. 134, 137 ЦПК України було зазначено у позові про вказані витрати та наданні відповідні письмові докази про понесення позивачем вказаних витрат. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з наступного. Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 02 листопада 2015 року між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 123000 грн., які відповідач зобов`язувалася повернути позивачу у визначений цим договором строк до 31 грудня 2015 року. Факт укладення сторонами договору позики, його умов та одержання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 грошових коштів у зазначеному розмірі підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою від 02 листопада 2015 року, оригінал якої знаходяться у позивача (а.с. 8). Судом встановлено, що всупереч вимогам закону та умовам укладеного 02 листопада 2015 року сторонами договору позики ОСОБА_1 належним чином своїх зобов`язань за цим договором не виконала, грошові кошти в розмірі 123000 грн. у визначений договором строк до 31 грудня 2015 року вона не повернула, що підтверджується наявним у ОСОБА_3 борговим документом - розпискою про отримання відповідачем у борг від позивача вказаної вище суми грошових коштів. 24 лютого 2018 року позивач ОСОБА_3 направляв на адресу відповідача ОСОБА_1 вимогу про повернення йому грошових коштів, проте дана вимога повернулася у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.9). Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що сторонами у справі був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідачка отримала у позивача грошові кошти в сумі 123000 грн. та зобов`язалася їх повернути у строк до 31 грудня 2015 року, однак зазначені зобов`язання у строк визначений договором не виконала, а тому зобов`язана сплати позивачу інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та 3 відсотки річних що передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Так, статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 02 листопада 2015 року отримала від ОСОБА_3 123000 грн. та зобов`язалася їх повернути до 31 грудня 2015 року, однак не виконала взяті на себе зобов`язання та станом на час пред`явлення позову до суду (04 травня 2018 року) грошові кошти позивачу не повернула, що і стало підставою звернення до суду із цим позовом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. У правовому висновку про застосування статей 1046, 1047 ЦК України, який міститься в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий суд, враховуючи вказані норми матеріального права, враховуючи висновки, висловленні у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що відповідач, отримавши кошти за договором позики, не повернув їх позивачу. Обґрунтовано судом встановлено, що строк повернення позики сторони визначили 31 грудня 2015 року, по закінченню вказаного строку боржник отримані у борг кошти не повернув. Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановивши, що відповідач у повному обсязі не сплатив позивачу позику у встановлені договором строки, судом правильно застосовано положення статті статі 625 ЦК України та стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за період 01 січня 2016 року по 31 березня 2018 року в розмірі 34686 грн., три проценти річних від простроченої суми за період 01 січня 2016 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 8481 грн. 95 коп. Обґрунтовано судом також враховано положення вимог ст. 134, 137 та 141 ЦПК України в частині стягнення з відповідачки витрат по несених на правничу допомогу. Так, за змістом ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). У ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. З метою захисту своїх прав та звернення до суду з даним позовом позивач звернувся до адвоката Шевченко К.М. для надання професійної правничої допомоги, зокрема, юридичної консультації з питань, що стосуються цієї справи, складання позовної заяви, збирання доказів, встановлення обставин справи, представництва та захисту інтересів позивача в суді. 28 вересня 2017 року між позивачем ОСОБА_3 і адвокатом Шевченко К.М. було укладено договір про надання правової допомоги № 28-09/2017. За надану правничу допомогу ОСОБА_3 сплатив адвокату Шевченко К.М. грошові кошти в розмірі 11453 грн., що підтверджується квитанцією № 909203 від 27 квітня 2017 року. Визначаючи розмір стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з критерію реальності надання адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Зокрема судом враховано участь представника в підготовці матеріалів для подачі позовної заяви до суду та її участь при розгляді справи. Вказані витрати підтвердженні документально квитанцією про сплату позивачем адвокату вказаних коштів (а.с.16) та актом виконаних робіт (а.с. 15) . Вирішивши по суті правильно спір у справі суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства, розглянувши спір у відсутність відповідачки у справі та її представника. Так із матеріалів справи вбачається, що відповідачка у справі ОСОБА_1 , отримавши копію позовної заяви та доданих до неї документів уклала договір про надання правової допомоги із адвокатом Дігтярем О.В. та надала останньому довіреність на представлення ним її інтересів у вказаній справі (а.с. 45) . За клопотання представника відповідачки ОСОБА_7 судовий розгляд справи 06 серпня 2018 року був відкладений на 28 серпня 2018 року на 09:30 для надання представнику можливості ознайомитися із матеріалами справи (а.с. 46). 27 серпня 2018 року від представника відповідача ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 28 серпня 2018 року у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі (а.с. 48). Вказане клопотання представника було задоволено судом і розгляд справи відкладений на 04 жовтня 2018 року на 13:45, однак відомостей про повідомлення представника відповідача на вказане засідання та подальші судові засідання матеріали справи не містять. Ухваливши 10 травня 2019 року рішення по суті суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідачка ОСОБА_1 не отримувала повідомлення про виклик в судове засідання, а конверт повернувся за терміном зберігання, а судове повідомлення про розгляд справи, що міститься в матеріалах справи (а.с.86) представнику відповідачки адресоване третій особи і не учаснику вказаної справи. Таким чином колегія суддів приходить до висновку суд першої інстанції, розглянув спір у відсутність відповідача, яка не була належним чином повідомлена. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З врахуванням викладених обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 02 листопада 2015 року в розмірі 123 000,00 грн., інфляційні втрати за період 01 січня 2016 року по 31 березня 2018 року в розмірі 34 686,00 грн., три проценти річних від простроченої суми за період 01 січня 2016 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 8 481,95 грн., витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 453,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 661,68 грн. Доводи апелянта про те що між сторонами у вказаній справі виникли правовідносини, які врегульовуються положенням договору зберігання, а не договору позики, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Разом із тим розписка від 02 листопада 2015 року зазначених ознак договору зберігання не містить, зокрема в ній не зазначено, що ОСОБА_1 «зобов`язується зберігати» грошові кошти ОСОБА_3 , а вказано, що вона «отримала грошові кошти» що є істотною ознакою саме договору позики (ст. 1046 ЦК України). Безпідставними є доводи апелянта і про не доведеність позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки матеріали містять відповідний витяг із договору про надання правової допомоги, акт виконаних робіт та квитанцію про оплату послуг адвоката. Враховуючи викладене та керуючи ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. 611, 1046, 1049 ЦК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 02 листопада 2015 року в розмірі 123 000,00 грн., інфляційні втрати за період 01 січня 2016 року по 31 березня 2018 року в розмірі 34 686,00 грн., три проценти річних від простроченої суми за період 01 січня 2016 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 8 481,95 грн., витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 11 453,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 661,68 грн. В решті частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв