Постанова 4807 № 2-2991/11

Дата документу 28.01.2020 Справа № 2-2991/11 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №2-2991/11 Головуючий у 1 інстанції: Макаров В.О. Провадження № 22-ц/807/540/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «28» січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу виконавчих листів та заміну сторони у виконавчому провадженні, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ВСТАНОВИВ: В листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу виконавчих листів та заміну сторони у виконавчому провадженні, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог зазначив, що 18.04.2018 року Верховним Судом України розглянуто касаційну скаргу ПАТ «Фінанси та Кредит» у справі № 2-2191/11 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 08.06.2016 року. Вказаною постановою рішення Апеляційного суду Запорізької області від 08.06.2018 року скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2012 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 14.02.2008 року № 15-399-028К в розмірі 1 325 966 грн. 54 коп. та судових витрат по 764 грн. 54 коп. з кожного. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2018 року у вказаній справі замінено стягувача у виконавчому провадженні щодо примусового виконання рішення у справі № 2-2991/11 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нього як правонаступника за правом грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки на підставі договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 18.05.2018 року. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2018 року визнано виконавчий лист у справі №2-2991/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором № 15-399-028К від 14.02.2008 року в розмірі 1 327 787 грн. 27 коп. таким, що не підлягає виконанню. На підставі зазначеного просив видати виконавчі листи на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 14.02.2008 року № 15-399-028К в розмірі 1 325 966 грн. 54 коп. та судових витрат по 764 грн. 54 коп. з кожного, замінити стягувача у виконавчих листав з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нього. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2019 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Видано виконавчі листи про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 14.02.2008 року № 15-399-028К в розмірі 1 325 966 грн. 54 коп. та судових витрат по 764 грн. 54 коп. з кожного. Замінено стягувача у виконавчих листах щодо примусового виконання рішення у справі № 2-2991/11 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ОСОБА_2 як правонаступника за правом грошової вимоги до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на оскарження в касаційному порядну рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 04.06.2019 року у справі за його позовом про визнання недійсними електронних торгів, на підставі яких було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 18.05.2018 року, неналежне повідомлення про розгляд справи, просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи ухвалу про заміну стягувача, суд першої інстанції виходив з того, що перехід права вимоги підтверджується договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18 травня 2018 року. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджується, що в серпні 2011 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2012 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості 2 939 072,77 грн. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором станом на 05 липня 2011 року у розмірі 1 325 967,27 грн. В задоволені решти позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 квітня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2012 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в їх задоволенні. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2016 року скасовано. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2012 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2008 року № 15-399-028К в розмірі 1 325 966,54 грн. В решті рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2012 року залишено без змін. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2018 року визнано виконавчий лист у справі №2-2991/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором №15-399-028К від 17 лютого 2008 року у сумі 1 327 787, 27 грн. таким, що не підлягає виконанню. Згідно з договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №б/н від 18 травня 2018 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступає шляхом продажу ОСОБА_2 належні банку, а ОСОБА_2 набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги до позичальника, іпотекодавця, поручителя, зазначених у додатку №1 до цього договору (т. 2, а.с.38-42). Відповідно до Додатка 1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №б/н від 18 травня 2018 року до ОСОБА_2 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №15-399-028К від 14 лютого 2008 року з усіма додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін, доповненнями до вказаного договору, тощо, що є невід`ємними його частинами, укладеним між кредитором АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позичальником ОСОБА_1 , за договором іпотеки №15-399-028І від 14 лютого 2008 року з усіма додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін, доповненнями до вказаного договору, тощо, що є невід`ємними його частинами, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , а також право вимоги до ОСОБА_3 за договором поруки №15-399-028П від 14 лютого 2008 року з усіма додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін, доповненнями до вказаного договору, тощо, що є невід`ємними його частинами, укладеним між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 (т. 2, а.с.43-44). Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). За приписами частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу). За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18). Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_2 набув всіх прав кредитора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про заміну сторони виконавчого провадження відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №б/н від 18 травня 2018 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 . Законодавством нікчемність такого договору також не передбачена. Отже, колегія суддів вважає погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні. Посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на оскарження в касаційному порядку рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 04 червня 2019 року у справі за його позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Громадської організації «Трансперенсі Інтернешнл Україна», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійними електронних торгів, результатів електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, договору про відступлення права вимоги, є неприйнятними, оскільки станом на час розгляду справи судом першої інстанції позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій набрали законної сили. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про розгляд заяви без участі та повідомлення ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про розгляд заяви ОСОБА_2 про видачу виконавчих листів та заміну сторони виконавчого провадження без її участі (т. 2, а.с. 142). В разі незгоди ОСОБА_3 вправі самостійно звернутись до суду за захистом своїх прав. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 31 січня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова