Постанова 4806 № 303/3946/18

Справа № 303/3946/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 січня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді доповідача Готри Т.Ю., суддів Собослоя Г.Г., Мацунича М.В., з участю секретаря судових засідань Микуляк Е.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (1963 р.н.), ОСОБА_2 (1985 р.н.), треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 , приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Лукач Тетяна Михайлівна, про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 19 червня 2019 року, ухвалене суддею Довжанином В.М., повний текст рішення виготовлено 26.06.2019, встановив: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (1963 р.н.), треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 , приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Лукач Т.М., про визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що будинок АДРЕСА_1 належав їй та ОСОБА_3 на праві приватної власності. У 2010 році вони вирішили продати цей будинок, у зв`язку з чим звернулися до ОСОБА_2 (1963 р.н.), якого уповноважили на підставі довіреностей від 26 березня 2010 року щодо укладення договорів купівлі-продажу майна на умовах, які ними були обговорені попередньо і відомі їм, а також отримувати належні їм гроші від укладених договорів з метою їх наступної передачі їм тощо, строком дії довіреності на три роки, тобто до 26.03.2013. 12 червня 2018 року їй стало відомо з отриманої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про переоформлення належної їй 1/3 частки в спірному будинку на відповідача ОСОБА_2 (1985 р.н.). Посилаючись на те, що вона не давала відповідачу ОСОБА_2 (1963 р.н.) згоди на укладення договору купівлі-продажу від 25.03.2013 року, і цей договір вона не підписувала та не отримувала від відповідача жодних грошових коштів від продажу належного їй та ОСОБА_3 житлового будинку, а тому про укладений договір не знала, про такий їй стало відомо лише з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2018, тому просила суд поновити їй строк на оскарження договору купівлі-продажу від 25 березня 2013 року, визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 від 25 березня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Лукач Тетяною Михайлівною за №140, та стягнути з відповідача судові витрати. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2018 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.106-107). Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 19 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 (1963 р.н.) просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, як безпідставну, а рішення суду без змін. У судовому засіданні ОСОБА_2 (1963 р.н.) та його представник ОСОБА_5 . апеляційну скаргу не визнали, просили рішення суду залишити без змін. Позивач ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 (1985 р.н.), 3-і особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Лукач Т.М. в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд уважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом положень частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом установлено, що домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_2 , загальною площею 52,6 кв м, житловою 32,7 кв м, належало на праві приватної власності ОСОБА_1 в 1/3 частині та Бобуському 2/3 частини, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.01.2007, зареєстрованим в реєстрі № 3-46, виданим ОСОБА_1 (а.с. 32), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ТОВ «Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», номер витягу 13275046 від 19.01.2007 (а.с. 33) та відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.24-25). 26 березня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених довіреностей уповноважили ОСОБА_2 (1963 р.н.) представляти їх інтереси в усіх установах, підприємствах, організаціях та органах (у тому числі органах нотаріату) незалежно від їх організаційної форми, підпорядкованості та форми власності, з усіх питань, які будуть стосуватись управління, експлуатації та розпорядження (продажу) від їх імені та в їх інтересах належної позивачці на праві власності 1/3 та ОСОБА_3 2/3 частини домоволодіння та присадибної ділянки, що знаходиться у АДРЕСА_2 . Для цього йому надали право, зокрема, укладати в їх інтересах договори оренди, купівлі-продажу, міни належних їм частин домоволодіння на умовах, які ними обговорені попередньо і відомі представнику, та підписуватись за них, отримувати належні довірителям гроші чи майно від укладених договорів з метою їх наступної передачі їм. Вказану довіреність видано строком на три роки, тобто до 26 березня 2013 року (а.с.22-23). 25 березня 2013 року ОСОБА_2 (1963 р.н.), який діяв від імені та в інтересах власників майна, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на підставі виданих йому довіреностей від 26.03.2010, згідно з договором купівлі-продажу, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Лукач Т.М., та зареєстрований в реєстрі за №140, відчужив належне ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домоволодіння за АДРЕСА_1 своєму племіннику ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за ціною 51 300 грн. Вказану суму представник продавців отримав від покупця до підписання договору (п.2 договору купівлі-продажу). Згідно з Звітом про оцінку майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності приватним підприємцем ОСОБА_6 від 12.09.2012, ринкова вартість об`єкта становить 51 300 грн ( а.с. 41). Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним ( пункти 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 ЦК України визначено загальні умови, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша п`ята зазначеної норми). Підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Положеннями цивільного законодавства встановлено можливість укладення правочинів, у тому числі договорів купівлі-продажу, через представника. Статтею 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України). Згідно зі статтею 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст.1003 ЦК України). Відповідно до статті 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Свої позовні вимоги про визнання недійсним та скасування спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 (1963 р.н.) відчужив належну їй частину домоволодіння без її згоди та відома. Однак зазначене твердження не відповідає дійсності, оскільки позивачка сама уповноважила ОСОБА_2 (1963 р.н.) на вчинення дій щодо відчуження належного їй на праві приватної власності частини нерухомого майна, а саме 1/3 частини домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_2 , на підставі довіреності від 26.03.2010 року, яка на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 25.03.2013 була чинною. В матеріалах справи відсутні відомості про скасування ОСОБА_1 вказаної довіреності, що не спростовується і самою позивачкою. Відтак, відчужуючи 25.03.2013 належну ОСОБА_1 частину домоволодіння, ОСОБА_2 діяв в межах дії довіреності та в межах повноважень, наданих йому такою довіреністю. При цьому, як показує аналіз змісту вказаної довіреності, що будь-яких застережень щодо додаткового узгодження питань стосовно вартості об`єкта відчуження, кола покупців тощо, така довіреність не містить. Відтак, вимоги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними. У позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як на підставу для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, посилається і на те, що коштів від продажу будинку від ОСОБА_2 (1963 р.н.) вона не отримувала. Однак зазначений факт не є підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а може бути підставою для звернення до суду з іншим позовом про стягнення з ОСОБА_2 на її користь цих грошей, у разі їх неотримання за договором купівлі-продажу. Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного домоволодіння в частині, що стосуються відчуження належної ОСОБА_3 2/3 його частки в такому домоволодінні, то такі є безпідставними, оскільки позивачці вказане майно не належить, а тому не може порушувати будь-яких її прав. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до статті 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга позивача без задоволення, оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 червня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 січня 2020 року. Суддя-доповідач : Судді: