Ухвала КЦС ВС № 199/5697/18

Ухвала 30 січня 2020 року м. Київ справа № 199/5697/18 провадження № 61-2145ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 12 049,71 грн за кредитним договором № б/н від 09 червня 2008 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору б/н від 09 червня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Позивач вказував, що ним умови договору виконані в повному обсязі, проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконує, внаслідок чого, станом на 17 червня 2018 року, утворилася заборгованість в розмірі 12 049,71 грн, яка складається з: 361,87 грн - тіло кредиту, 6 528,67 грн - нараховані відсотки за користування кредитом, 4 347,28 грн - пеня, 250 грн - штраф (фіксована сума) та 561,89 грн - штраф (процентна складова). На підставі вищевказаного позивач просив позов задовольнити. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року - залишено без змін. У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк»подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову у цій справі становить 12 049,71 грн, отже станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200). Зазначена справа є малозначною у силу вимог закону за ціною позову. При цьому касаційна скарга не містить мотивів про те, що оскаржувані судові рішення підпадають принаймні під один із випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Верховним Судом також враховано, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine (Азюковська проти України) від 09 жовтня 2018 року. З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Сердюк