Ухвала КАС ВС № 300/270/19

УХВАЛА 27 січня 2020 року Київ справа №300/270/19 касаційне провадження №К/9901/35361/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шипуліної Т.М., суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П. розглянув матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №300/270/19 за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна фіскальна служба України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: Головне управління ДФС в Івано-Франківській області у лютому 2019 року звернулося до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 120731,52грн. ОСОБА_1 27.02.2019 подала зустрічний позов до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна фіскальна служба України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2017 № 0049901307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 111287,56грн., з яких 89030,05грн. - за податковими зобов`язаннями та 22257,51грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0049881307, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170грн., № 0049911307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 9273,96грн., з яких 7419,17грн. - за податковими зобов`язаннями та 1854,79грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 07.08.2019 позовні вимоги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про стягнення податкового боргу в сумі 120731,52грн. задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в сумі 170грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна фіскальна служба України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2017 №0049881307, №0049901307, №0049911307, задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішенням №0049901307 від 25.09.2017, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб: за основним платежем в сумі 89030,05грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 22257,51грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0049911307 від 25.09.2017, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір: за основним платежем в сумі 7419,17грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1854,79грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13.11.2019 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 скасував в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2017 № 0049901307 та №0049911307. У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 залишив без змін. ОСОБА_1 17.12.2019 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019, справу направити до суду апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого. Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ««Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», п. 45; згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 37; та «Козліца проти Хорватії»(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року).

83. Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», п. 36; згадане вище рішення у справі «Козліца проти Хорватії», п. 33; згадане вище рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», п. 34, «Добріч проти Сербії» (Dobriж «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року).

84. При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54). Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій. Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження. З матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 та оскаржуваного судового рішення вбачається, що у справі №300/270/19 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області заявлено позовні вимоги про стягнення податкового боргу в сумі 120731,52грн., та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2017 № 0049901307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 111287,56грн., з яких 89030,05грн. - за податковими зобов`язаннями та 22257,51грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0049881307, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170грн., № 0049911307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 9273,96грн., з яких 7419,17грн. - за податковими зобов`язаннями та 1854,79грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та залишаючи без змін в іншій частині, виходив з наступного. Судом встановлено, що позивачем 20.10.2017 було оскаржено податкові повідомлення-рішення від 25.09.2017 № 0049881307, №0049901307 № 0049911307 до Державної фіскальної служби України. Державною фіскальною службою України 10.11.2017 було прийнято рішення №14910/в/99-99-11-02-01-14 про продовження строку розгляду скарги позивача до 28.12.2017 (включно). Державна фіскальна служба України 27.12.2017 розглянула скаргу позивача та прийняла рішення про результати розгляду скарги № 17354/В/99-99-11-02-01-14, яким скаргу задовольнила частково. Залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 25.09.2017 № 0049881307 про застосування штрафної санкції у сумі 170грн. та скасувала податкові повідомлення-рішення від 25.09.2017 №0049901307 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму основного платежу 124грн., штрафної санкції 31грн., у іншій частині залишила без змін, № 0049911307 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму основного платежу 10,34грн., штрафної санкції 2,5грн., а у іншій частині залишила без змін. Суд апеляційної інстанції проаналізував норми податкового законодавства та дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 25.09.2017 № 0049901307 та №0049911307 втратили правове значення та у подальшому не тягнули за собою будь-яких правових наслідків для обох сторін спору, оскільки за результатами адміністративного оскарження були відкликані 27.12.2017 відповідно до рішення ДФС України про результати розгляду скарги №17354/В/99-99-11-02-01-14. Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься. Отже, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Івано-Франіківського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі щодо стягнення податкового боргу та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, - У Х В А Л И В :

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №300/270/19 за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна фіскальна служба України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.П.Юрченко