Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/11030/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11030/18 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17 січня 2015 року №0000231701. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що висновки відповідача щодо заниження суми оподатковуваного доходу, отриманого за результатами операцій з інвестиційними активами, є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства, які застосовуються до спірних правовідносин, а отже оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 17 січня 2015 року №0000231701 в частині донарахування позивачу податкового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в сумі 13 030,60 грн. та штрафних санкцій в сумі 3 257,73 грн. Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що податковим органом не дотримано вимоги пункта 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, що має наслідком визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття податкового повідомлення - рішення. Крім того, наголошує, що документом, який підтверджує понесені ним витрати на придбання цінних паперів, є договори купівлі - продажу таких паперів. Доказів невиконання ним цих договорів в частині оплати придбаних акцій, відповідачем суду не надано. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що вимоги Податкового кодексу України щодо повідомлення позивача про проведення позапланової перевірки, виконані. Також наголошує, що будь-яких доказів на підтвердження понесення витрат на придбання інвестиційних активів, позивачем не надано, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав. Судом установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 08 грудня 2014 року №21/26-50-17-01/2844406113. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункта 170.2.2 пункта 170.2 статті 170, підпунктів а, б, в пункта 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, статті 1087 ЦК України, пункта 1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року №637, що полягає у не підтвердженні позивачем фінансовими документами витрат на придбання цінних паперів у 2012 році на суму 138300,00 грн. та частки в статутному капіталі «ТОВ» у 2013 році на суму 78000,00 грн., а також в неперерахуванні до державного бюджету України податку з доходів фізичних осіб з суми фінансового результату з продажу цінних паперів у 2012 році на суму 57424,13 грн. та продажу корпоративних прав в 2013 році на суму 78000,00 грн. На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийняте податкове повідомлення - рішення від 17 січня 2015 року №0000231701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 28220,63 грн, з яких 22578,10 грн. за основним платежем та 5644,53 грн.- штрафними (фінансовими) санкціями. Скарга платника податків на зазначене рішення залишена без розгляду як така, що надіслана з порушенням вимог пунктів 6.3, 56.6 статті 56 Податкового кодексу України. Не погоджуючись з правомірністю податкового повідомлення - рішення, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що договори купівлі-продажу цінних паперів, за своєю правовою природою не є розрахунковими документами та самі по собі не підтверджують факт оплати позивачем придбаних цінних паперів. Вказані договори лише встановлюють для позивача обов`язок оплатити придбані акції протягом 10 та 90 банківських днів відповідно. Проте факт виконання такого обов`язку позивачем може і повинен бути підтверджений відповідними розрахунковими (платіжними) документами, які позивачем не надані. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів врегульовано положеннями статті 170 Податкового кодексу України, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі- ПК України). Підпунктом 170.2.1 пункта 170.2 названої норми визначено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік. Відповідно до підпункта 170.2.2 цього пункта інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами). Згідно з підпунктом 170.2.6 пункта 170.2 статті 170 ПК України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення, крім фінансових результатів, зазначених в абзаці першому пункту 29 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу. Судом установлено, що 26 липня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Країна-Брок» було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Д1075/07/11, згідно із пунктами 1.1, 2.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити іменні цінні папери, а саме: прості іменні акції АТ «Реклама» в кількості 5407 шт., загальною вартістю 135175,00 грн.; покупець зобов`язаний сплатити 100 відсотків суми договору протягом 90 банківських днів з моменту підписання цього договору. 18 жовтня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Гранд-Цінні папери» укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б39/11, згідно із пунктами 1.1, 1.2, 2.2 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити іменні цінні папери, а саме: прості іменні акції АТ «Реклама» в кількості 105 шт., загальною вартістю 3 125,00 грн.; покупець сплачує продавцю повну вартість пакета належних до продажу цінних паперів згідно із п. 1.2 цього договору протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору. Таким чином, в 2011 році позивач придбав прості іменні акції АТ «Реклама» в загальній кількості 5512 шт., загальною вартістю 138300 грн., взявши на себе зобов`язання оплатити вказані акції протягом 90 та 10 банківських днів з моменту укладання відповідних договорів. 07 травня 2012 року між позивачем (продавець) та ТОВ «Хорс Інвест» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД 47-12, згідно із пунктами 1.1, 2.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити іменні цінні папери, а саме: прості іменні акції ПАТ «Реклама» в кількості 231 штука, загальною вартістю 2501,73 грн.; покупець зобов`язаний сплатити на банківський рахунок продавця загальну суму договору до 14 травня 2012 року; за згодою сторін можлива інша форма розрахунків. 17 травня 2012 року між позивачем (довіритель) та ТОВ «Шукач» (повірений) був укладений договір доручення № БД 147/12 на обслуговування на ринку цінних паперів, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого довіритель доручає, а повірений зобов`язується вчинити від імені довірителя певні юридичні дії, а саме: представляти інтереси довірителя у здійсненні посередницьких операцій по продажу цінних паперів від імені довірителя; предметом доручення є прості іменні акції ПАТ «Реклама» в кількості 5281 шт., загальною вартістю 54922,40 грн. 17 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 148/12, згідно із пунктами 1.1, 2.2 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити іменні цінні папери, а саме: прості іменні акції ПАТ «Реклама» в кількості 5281 штука, загальною вартістю 54922,40 грн.; покупець сплачує продавцю повну вартість пакета належних до продажу цінних паперів протягом 10 банківських днів з моменту підписання цього договору; сплата вартості цінних паперів може здійснюватися траншами на власний розсуд покупця; за цим договором розрахунки можуть здійснюватися за допомогою інших платіжних інструментів, що не суперечать чинному законодавству, в т.ч. векселів, про що продавець та покупець укладають відповідний додатковий договір до цього договору. Отже, в 2012 році позивач продав прості іменні акції АТ Реклама в загальній кількості 5512 шт., на загальну суму 57424,13 грн. Відповідно до частини 1 статті 1087 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), розрахунки за участю фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 визначено, що готівкові розрахунки - це платежі готівкою підприємства (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції та іншого майна. При цьому, необхідно враховувати, що до касових документів, за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, тобто операції підприємств між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, належать, зокрема, касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи. Відповідно до пункта 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунок отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Згідно пункта 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо). Таким чином, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів фізичною особою - платником податку, в тому числі нерезидентом, є договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках. Пунктом 176.1 статті 176 ПК України передбачено, що платники податку зобов`язані: а) вести облік доходів і витрат в обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов`язаний цим розділом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом державної податкової служби; б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку; в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим. Відповідно до вимог пункта 14.1.27 пункта 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Витрати можуть виникати не тільки в момент оплати коштами вартості придбання цінних паперів, але і в момент передачі права власності на цінні папери, у зв`язку з виникненням грошового зобов`язання оплатити одержані цінні папери у відповідності до укладених договорів купівлі-продажу. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що договора, за якими позивач здійснив придбання цінних паперів - іменних акцій АТ «Реклама», а також договора, за якими позивач продав зазначенні цінні папери, містять однакові умови щодо проведення розрахунків - протягом певного часу після укладення договора, колегія суддів приходить до висновку, що такі договора підтверджують як отримання позивачем грошових коштів за продаж цінних паперів, так і оплату коштів за їх придбання. Будь-яких доводів щодо можливості прийняття у якості доказу отримання грошових коштів позивачем за результатами продажу цінних паперів - договорів, укладених позивачем у 2012 році за відсутності платіжних документів, податковий орган не наводить. Тим часом, посилання позивача на те, що податковим органом допущено порушення вимог пункта 79.2 статті 79 ПК України, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідачем надано докази на підтвердження виконання таких вимог. Зокрема, у матеріалах справи містяться копії повідомлення №9/26-50-14-01-12 від 01 грудня 2014 року про проведення перевірки та наказа про проведення перевірки №261 від 01 грудня 2014 року, які були направлені позивачу рекомендованим листом, та який повернувся на адресу податкового органу з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до пункта 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Порядок надсилання рішень податкового органу платникам податків на момент виникнення спірних правовідносин врегульований пунктом 58.3 статті 58 ПК України. Абзацем 2 цього пункта закріплено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню повністю з підстав, викладених вище. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року скасувати. Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві № 0000231701 від 17 січня 2015 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді В.П. Мельничук О.Є. Пилипенко (Повний текст постанови складений 29 січня 2020 року.)