Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/15447/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15447/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року, суддя Катющенко В.П., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення ОСОБА_1 пенсії державного службовця у розмірі 60 % його заробітної плати без урахування у складі заробітної плати для обчислення пенсії надбавки за спеціальне звання (радник податкової та митної справи І рангу), грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, зазначених у довідках від 01.06.2017 року № 45/99-95-05-64, № 46/99-95-05-64, виданих Інформаційно-довідковим департаментом Державної фіскальної служби України, починаючи з 02.06.2017 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії державного службовця у розмірі 60 % його заробітної плати з урахуванням у складі заробітної плати для обчислення пенсії надбавки за спеціальне звання (радник податкової та митної справи І рангу), грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, зазначених у довідках від 01.06.2017 року № 45/99-95-05-64, № 46/99-95-05-64, виданих Інформаційно-довідковим департаментом Державної фіскальної служби України, починаючи з 02.06.2017 року з урахуванням раніше проведених виплат. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) щодо призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсії державного службовця у розмірі 60 % його заробітної плати, без урахування у складі заробітної плати для обчислення пенсії надбавки за спеціальне звання (радник податкової та митної справи І рангу), зазначеної у довідці від 01.06.2017 року № 45/99-95-05-64, виданої Інформаційно-довідковим департаментом Державної фіскальної служби України. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії державного службовця у розмірі 60 % його заробітної плати, з урахуванням у складі заробітної плати для обчислення пенсії надбавки за спеціальне звання (радник податкової та митної справи І рангу), зазначеної у довідці від 01.06.2017 № 45/99-95-05-64, виданої Інформаційно-довідковим департаментом Державної фіскальної служби України, починаючи з 02.06.2017 року, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоврльнити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.06.2017 року був звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України. Державна служба припинена згідно зі ст. 86 Закону України «Про державну службу». 02.06.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії та всіма необхідними документами у відповідності до Закону України «Про державну службу». На момент звернення за призначенням пенсії вік позивача становив 62 роки та 8 місяців. Разом з тим, листом відповідача від 03.07.2017 року № 36653/05 відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з тим, що ним станом на 01.05.2016 року не підтверджено 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 30 листопада 2017 року року у справі №761/25139/17, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, викладене у листі від 03 липня 2017 року № 36653/05 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІII та зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІII, починаючи з 02 червня 2017 року. На виконання постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2017 року Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було призначено пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-УІІІ та згідно довідок від 01.06.2017 року № 45/99-95-05-64, № 46/99-95- 05-64, виданих Інформаційно-довідковим департаментом Державної фіскальної служби України. Відповідно до матеріалів пенсійної справи середньомісячна заробітна плата для визначення пенсії ОСОБА_1 становить 14 950,42 грн, яка визначена з урахуванням наступних сум складових заробітної плати державного службовця на 01.06.2017 року: посадового окладу у сумі 4 500,00 грн; надбавки за вислугу років на державній службі у сумі 2 250,00 грн; премії у сумі 98 981,71 грн; грошової допомоги у сумі 17 997,42 грн; індексації у сумі 124,80 гри. Пенсію обчислено в розмірі 60 % від суми заробітної плати державного службовця, яка становить 8 970,25 грн, що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.08.2018 року № 64170/02. При визначенні заробітної плати для обчислення пенсії ОСОБА_1 не були складових його заробітної плати, зокрема, не включив до розрахунку середньомісячної заробітної плати надбавку за спеціальне звання (радник податкової та митної справи І рангу) та грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку. На звернення представника позивача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 20.08.2018 року № 64170/02 повідомило останнього, що згідно довідок від 01.06.2017 року № 45/99-95-05-64, № 46/99-95-05-64, виданих Інформаційно-довідковим департаментом Державної фіскальної служби України, середньомісячна заробітна плата державного службовця становить 14950,42 грн, яка визначена з урахуванням сум складових заробітної плати на 01.06.2017 року: посадового окладу - 4500,00 грн, надбавки за вислугу років на державній службі - 2250,00 грн, премії - 98981,71 грн та інші виплати (грошова допомога - 17997,42 грн, індексація - 124,80 грн) за період з 01.05.2016 року по 31.05.2017 року (а.с. 16). Вважаючи, що відповідач безпідставно не включив до розрахунку середньомісячної заробітної плати надбавку за спеціальне звання (радник податкової та митної справи І рангу) та грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне. Колегія суддів зазначає, що як убачається з апеляційної скарги ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови щодо не врахування у складові заробітної плати для обчислення пенсії грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відносини у сфері пенсійного забезпечення державних службовців врегульовано Законом України № 889-VIII від 10.12.2015 року "Про державну службу" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 889-VIII), пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень якого, зокрема, передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців; для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що були чинними на час призначення пенсії позивачу. Відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-ХІІ) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (чинного на момент призначення та первісного перерахунку пенсії позивача) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 вказаного Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Статтею 33 Закону № 3723-XII встановлено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранг, надбавки за вислуги років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (частини 2, 6 цієї статті). Державні гарантії права на відпустки, визначення умов, тривалості і порядку надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановленіЗаконом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР). Відповідно достатті 2 Закону №504/96-ВРправо на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбаченихстаттею 24 цього Закону. Стаття 24 Закону №504/96-ВР гарантує, що у разі звільнення працівника йому виплачуєтьсягрошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпусткипрацівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанці, стаття 33 Закону №3723-XII не містить положень про включення до заробітної плати державного службовця такої виплати, як компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні. Правові підстави для її виплати встановленістаттею 24 Закону №504/96-ВР, які пов`язані зі звільненням особи зі служби. Отже, грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час (п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати), тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 року у справі № 216/1666/17, від 12.09.2018 року у справі № 459/2065/17 та від 17.10.2018 року у справі 404/7835/16-а(2а/404/1425/16). Таким чином, грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні не входить до системи оплати праці державних службовців згідноЗакону №3723-ХІІ, з якої обраховується пенсія, а має інше правове призначення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо врахування у складові заробітної плати ОСОБА_1 при призначенні пенсії державного службовця компенсації за невикористану відпустку є правомірним та скасуванню не підлягає. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивачем в апеляційному порядку не оскаржується. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Костюк Л.О.