Постанова 4855 № 580/3451/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3451/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до Черкаської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Черкаська ОДА ) про скасування розпорядження. В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване розпорядження прийнято необґрунтовано, без урахування обставин, що мають значення для його прийняття, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, без дотримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких спрямоване таке розпорядження. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у відкриті провадження у справі відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин у справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що саме за його заявою було прийнято розпорядження, яке визнано таким, що втратило чинність оскаржуваним розпорядженням відповідача. Крім того, рішенням зборів релігійної громади «Парафія святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Уманської єпархії Української Православної Церкви», оформленого протоколом №1 від 15 лютого 2019 року, на підставі якого було змінено підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, також було змінено голову парафії, а тому особа, за результатами розгляду звернення якого прийнято оскаржуване розпорядження, не є настоятелем парафії. Відзив на апеляційні скарги не надійшов. Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню, з таких підстав. Судом установлено, що розпорядженням від 25 вересня 2019 року №596 враховуючи заяву віруючих громадян, зареєстровано і передано на постійне зберігання Департаменту культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської ОДА зміни до статуту Парафії святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії Уманської єпархії Української православної церкви із зміною підлеглості з Української православної церкви на Православну церкву України, зміною назви на «Релігійна організація «Релігійна громада святих мучениць Віри, Надії, Любові, Софії Харківсько-Полтавської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Бужанка Лисянського району Черкаської області» та викладенням статуту в новій редакції. 02 жовтня 2019 року розпорядженням Черкаської ОДА, враховуючи заяву настоятеля Парафії святих мучениць Віри, Надії , Любові та матері їх Софії Уманської єпархії Української православної церкви Яводчака Василя від 01 жовтня 2019 року, визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Черкаської ОДА від 25 вересня 2019 року №596. Не погоджуючись з вказаним розпорядженням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження регулює правовідносини, в яких позивач не бере безпосередньої участі та стосується прав та інтересів лише визначеної у ньому юридичної особи - Парафії святих мучениць Віри , Надії, Любові, Софії Української. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №9-рп/2011 стосовно тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Основного Закону). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до частини 3 статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. За змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Як убачається зі змісту позову, звертаючись до суду, ОСОБА_1 наголошує, що оскаржуване розпорядження відповідача порушує його права як члена Релігійної громади святих мучениць Віри , Надії, Любові, Софії Харківсько-Полтавської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Бужанка Лисянського району Черкаської області. Відповідно до змісту оскаржуваного розпорядження, воно визнає таким, що втратило чинність розпорядження Черкаської ОДА від 25 вересня 2019 року №596 «Про заяву віруючих громадян». З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження є таким, що стосується прав віруючих громадян, одним з яких є позивач. За змістом частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду про відмову у відкриття провадження у справі як така, що постановлена з порушенням вище наведених норм процесуального права, - скасуванню з направленням справи до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 311, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді В.П. Мельничук О.Є. Пилипенко (Повний текст постанови складений 29 січня 2020 року.)