Постанова 4855 № 620/2268/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2268/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання створити комісію і провести перевірку фактів, викладених у скарзі позивача від 24.06.2019 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги позивач зазначив, що проявлений судом першої інстанції надмірний формалізм позбавив його права захищати свої права та інтереси при оскарженні результатів щорічного оцінювання його службової діяльності, які і стали підставою для подальшого звільнення позивача з займаної посади. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач з 02.06.2015 року обіймав посаду головного спеціаліста адміністративного сектору Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області (далі - Управління), а з 2017 року перебував на посаді завідувача сектору правової роботи Управління, що не заперечується відповідачем. 22.05.2019 року стосовно відповідачем було складено Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В», в якому зазначено, що службова діяльність ОСОБА_1 відповідає середньому балу 0. 14.06.2019 року згідно наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 259 «ОС» ОСОБА_1 звільнено 18.06.2019 року з посади завідувача сектору правової роботи Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області у зв`язку з отриманням двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності. 24.06.2019 року позивач звернувся до Голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України зі скаргою, в якій просив скасувати Висновок результатів повторного оцінювання та створити комісію для перевірки викладених у скарзі фактів. 15.07.2019 року листом № 40-702-(90-9)/5076-19 позивача було повідомлено, що викладені у скарзі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки 18.06.2019 року позивача звільнено з займаної посади, що у свою чергу виключає його з кола осіб, у яких наявне право на оскарження результатів оцінювання. Не погоджуючись з такими діями відповідача, та вважаючи що вони порушують його права, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апаратів (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності (п. 3 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»). Згідно з пунктом 10 частини першої статті 7, частини сьомої статті 44 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на оскарження в установленому законом порядку висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності у порядку, визначеному статтею 11 вказаного Закону. У разі незгоди із висновком, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, державний службовець у місячний строк з дня, коли його ознайомлено з результатами оцінювання, може подати керівнику державної служби скаргу із зазначенням зауваження до балів за виконання того чи іншого завдання та фактів, які спростовують критерії згаданому балу, у порядку, встановленому частиною першою статті 11 Закону України «Про державну службу» та пунктами 42-43 Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 року № 640 (далі -Типовий порядок). Згідно з частиною сьомою статті 44 Закону України «Про державну службу» та пунктом 41 Типового порядку висновок щодо результатів оцінювання з негативною оцінкою може бути оскаржений державним службовцем. Висновок щодо результатів оцінювання з позитивною або відмінною оцінкою оскарженню не підлягає. Державний службовець, який оскаржує висновок щодо результатів оцінювання з негативною оцінкою, може вимагати від керівника державної служби утворення комісії для перевірки викладених у скарзі фактів. Керівник державної служби має розглянути таку скаргу у порядку, встановленому частинами другою та третьою статті 11 Закону України «Про державну службу». Остаточна відповідь керівника державної служби за результатами розгляду скарги має бути надана не пізніше 20 календарних днів з дня отримання скарги. Відповідно до пункту 43 Типового порядку висновок щодо результатів оцінювання окремого державного службовця скасовується суб`єктом призначення або судом. Не підлягає скасуванню висновок щодо результатів оцінювання, якщо допущені процедурні порушення, які не впливають на результати оцінювання. Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі неотримання в установлений частиною третьою статті 11 вказаного Закону строк (20 днів) обґрунтованої відповіді на скаргу або незгоди з відповіддю керівника державної служби державний службовець може звернутися із відповідною скаргою до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. В даному випадку станом на час подання скарги на Висновок щодо результатів оцінювання, а саме 24.06.2019 року, позивач не був державним службовцем, оскільки наказом від 14.06.2019 року був звільнений з посади з 18.06.2019 року, а тому не відносився до передбаченого Законом України «Про державну службу» кола осіб, що мають право на оскарження висновку щодо результатів оцінювання. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)). Отже, як вірно зауважив суд першої інстанції, ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимога ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивача вже звільнено з державної служби, а тому задоволення позовних вимог не буде мати своїм правовим наслідком захист прав останнього. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 30.01.2020 року. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: В.В.Файдюк Є.І.Мєзєнцев