Постанова 4852 № 340/911/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 січня 2020 року м. Дніпросправа № 340/911/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (головуючий суддя Брегей Р.І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України (далі Відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України №UA901000/2019/000015/2 від 04 січня 2019 року про коригування митної вартості товарів. В обґрунтування адміністративного позову Позивач зазначив, зокрема, що ним надано Відповідачу документи, які підтверджували усі складові митної вартості товару. Відповідач не мав підстав відмовити у застосовуванні методу визначення митної вартості товару за ціною договору. Також Позивач вказав, що мінімальна вартість подібних (аналогічних) товарів, які імпортувались раніше, є меншою, ніж вартість, яка зазначена у договорі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено (а.с.155-160). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що Відповідач допустив помилку, здійснивши обрання неправильного методу визначення митної вартості товару. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що декларанту було повідомлено про необхідність надання документів, в тому числі відповідно до статті 368 МКУ товарного чеку (квитанції, іншого еквівалентного по змісту документу, який підтверджує сплачену за товар суму). Поряд із цим, декларант відмовився від надання будь-яких додаткових документів. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскільки у Відповідача на момент здійснення митного оформлення автомобіля була наявна інформація про рівень цін на ідентичні та подібні автомобілі та те, що заявлена Позивачем митна вартість ввезеного ним автомобіля була вища ніж митні вартості 3 ідентичних та подібних автомобілів, у відповідності до ч.7 ст. 54 МКУ Відповідач мав визнати заявлену Позивачем у митній декларації ціну на автомобіль в розмір 3500 євро автоматично, оскільки під час проведеного митного контролю належного Позивачу транспортного засобу не зміг аргументовано довести, що Позивачем заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість автомобіля, чи невірно визначено його митну вартість. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання представників не направили, що не перешкоджає розгляду справи. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 28 грудня 2018 року Позивач подав Відповідачу вантажно-митну декларацію про імпортування з Республіки Литва легкового автомобіля «KIA SORENTO» (2008 року випуску; виробник Республіка Корея; об`єм дизельного двигуна 2497 куб.см.). У декларації зазначено, що вартість транспортного засобу становить 3500 євро, яка визначена за ціною договору. 29 грудня 2018 року Відповідач звернувся до Позивача з проханням надати наступні документи: товарний чек (квитанцію, інший еквівалентний за змістом документ, що підтверджує сплачену суму коштів за товар); митну декларацію країни відправлення або її копію; документи про страхову вартість автомобіля; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, що підготовлені спеціалізованими експортними організаціями; відомості про вартість автомобіля або подібних (ідентичних) транспортних засобів з мережі «Інтернет». 04 січня 2019 року Позивач повідомив Відповідача, що вказаних документів не може надати у зв`язку з їх відсутністю. 04 січня 2019 року Відповідачем прийнято рішення №UA901000/2019/000015/2 про коригування митної вартості товарів із використанням резервного методу її визначення. Митна вартість товару склала 5550 євро. Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим. Суд звертає увагу на те, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, відповідно, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 Митного кодексу України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 Митного кодексу України. Відповідно до положень частини першої статті 58 Митного кодексу України основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. При цьому основний метод не застосовується у наступних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності. Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України). Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Відповідно до частини 1 статті 368 Митного кодексу України, для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Із матеріалів справи вбачається, що до митного оформлення Позивачем не було подано відповідних платіжних документів на підтвердження вартості товару. Дана обставина була встановлена і судом першої інстанції, який вказав, що Позивач не надав документа, який підтверджував сплату коштів за товар. Зазначене, зокрема, стало підставою для формування Відповідачем вимоги про надання додаткових документів, в тому числі товарного чека (квитанції, іншого еквівалентного за змістом документа, що підтверджує сплачену суму коштів за товар). Разом із тим, відповідних документів Позивачем на вимогу Відповідача надано не було із посиланням на їх відсутність. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у Відповідача були обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товару, оскільки Позивачем на її підтвердження не було подано, зокрема, відповідних платіжних документів. Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які документи про фактичну оплату за транспортний засіб, що унеможливлює підтвердження заявленої митної вартості товару. При цьому суд наголошує на тому, що обов`язок доведення митної вартості товару покладено саме на Позивача, що кореспондує із аналогічними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/16271/15; адміністративне провадження №К/9901/16665/18, від 15 травня 2018 року у справі №809/1260/17; адміністративне провадження №К/9901/46425/18. З огляду на викладене, враховуючи, що Позивачем не доведено обґрунтованості визначення митної вартості товару за основним методом, оскаржуване рішення Відповідача про коригування митної вартості є обґрунтованим та правомірним, що виключає можливість задоволення позовних вимог та вказує на необхідність задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, тому рішення суду першої інстанції від 17 жовтня 2019 року у даній справі підлягає скасуванню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Кіровоградської митниці Державної фіскальної служби України - задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року по справі №340/911/19 - скасувати. В задоволенні позову - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 29 січня 2020 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов