Ухвала КГС ВС № 911/1774/15

УХВАЛА 28 січня 2020 року м. Київ Справа № 911/1774/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я., за участі секретаря судового засідання Озерчук М.М. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Київської області (суддя - А.В. Лопатін) від 10.07.2019 (в частині розгляду кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" в сумі 7 730 872 грн 68 коп.) та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - О.М. Остапенко, судді: Б.В. Отрюх, С.В., Сотніков) від 10.10.2019 за заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніти Дніпра" про визнання банкрутом. Учасники справи: представник кредитора (АК КБ "Приватбанк") - Дорошенко Г.Г., представник боржника - не з`явився. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (головуючий - О.В. Васьковський, судді: В.В. Білоус, В.Я. Погребняк) від 12.12.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 (в частині розгляду кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" в сумі 7 730 872 грн 68 коп.) та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 та призначено до розгляду на 28.01.2020 о 12 год. 15 хв. Предметом розгляду у цій справі є вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання поточних кредиторських вимог до боржника -Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніти Дніпра", в сумі 247 400 доларів США - 7 106 842 грн 14 коп. - заборгованості з відсотків за користування кредитними коштами (із задоволенням у шосту чергу) та в сумі 24 182 доларів США, 05 центів - 624 030 грн 54 коп. заборгованості з винагороди за користування кредитними коштами (із задоволенням у шосту чергу). 10.07.2019 Господарський суд Київської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019) про відхилення вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніти Дніпра" на суму 7 730 872 грн 68 коп. тощо. Рішення судів в частині відхилення кредиторських вимог мотивовані з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відсутністю підстав для задоволення цих вимог, що нараховані кредитором за період з 12.05.2015 по 21.09.2016, з огляду на відсутність у кредитора права нараховувати боржнику проценти за кредитом та винагороду (комісію) після спливу 28.01.2009 визначеного Кредитним договором № КГ-252Д від 28.01.2008 строку кредитування та з огляду на рішення суду про стягнення з Боржника на користь Кредитора заборгованості за вказаним кредитним договором, що підтверджує пред`явлення кредитором вимоги до боржника за цим договором у розумінні положень частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України. Водночас 02.07.2019 ухвалою Верховного Суду справу № 912/1120/16 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Російського підприємства "Орма-Олімп" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Польського підприємства "АЙ.ТІ.ДЖІ-ІНВЕСТ" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10.09.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила прийняти до розгляду справу № 912/1120/16 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 та призначити її до розгляду. Розглядаючи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 912/1120/16, Суд встановив існування виключної правової проблеми з питання меж застосування міри відповідальності, передбаченої нормами статті 625 ЦК України (у межах визначених нормами статті, чи у межах визначених кредитодавцем за договором у разі неправомірного користування кредитом) з урахуванням неоднозначного застосування при цьому судами цієї норми, а також норм статті 1048, частини другої статті 1050 ЦК України у спорах у подібних правовідносинах, які склалися між сторонами внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, та, як наслідок, відсутність сталої судової практики при вирішенні наведених питань. Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 910/1238/17 щодо застосування положень статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, касаційний Суд дійшов висновку, відповідно до якого: "Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні. Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині". У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (справа цивільної юрисдикції) Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак, Суд відхилив аргументи позивача про те, що, на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України, він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому, Суд вказав, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Велика Палата Верховного Суду у справі № 310/11534/13 (постанова від 04.07.2018) дійшла висновків, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Поряд з цим, Верховний Суд у справі № 5017/1987/2012 (постанова від 05.03.2019), посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що після направлення Позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір №13-65-06/212 припинив дію, а Банк з 14.02.2011 втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 18% річних на підставі пунктів 1.3, 3.2 цього Договору. Проте, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/1238/17 (п.6.23 постанови від 23.05.2018), суд вказав на те, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору №13-65-06/212 (36%) у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч. 2 ст. 625 ЦК України. Водночас, Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі № 912/2007/18, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12 та № 310/11534/13-ц, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового визнання заявлених Банком кредиторських вимог до боржника, та вказав на відсутність підстав застосування до правовідносин поза межами строку кредитування приписів ст.1048 ЦК України та правомірність застосування лише міри відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, а саме пені, 3% річних та інфляційних втрат. Поряд з викладеним, Суд, установивши у справі № 912/1120/16 існування у спірних правовідносинах, що є подібними спірним у цій справі, виключної правової проблеми, також виходив з того, що правова позиція щодо правильного застосування наведених норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство у разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. На підставі викладеного, керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Зупинити провадження у справі № 911/1774/15 Господарського суду Київської області за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.07.2019 (в частині розгляду кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" в сумі 7 730 872 грн 68 коп.) та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/1120/16 Господарського суду Кіровоградської області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2018 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.В. Васьковський Судді В.В. Білоус В.Я. Погребняк