Постанова 4857 № 300/1636/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1636/19 пров. № 857/12884/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 300/1636/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до міського голови м. Калуш Матвійчука Ігоря Володимировича, голови Калуської районної ради Гільтайчука Віктора Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та нечинним розпорядження від 13.03.2019 року № 85-р «Про утворення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ» (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Матуляк Я.П., в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області 18.10.2019 року, дата складення повного судового рішення 23.10.2019 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до міського голови м. Калуш Матвійчука Ігоря Володимировича, голови Калуської районної ради Гільтайчука Віктора Вікторовича (надалі також відповідачі), в якому просив суд визнати протиправним та нечинним спільне розпорядження від 13.03.2019 № 85-р «Про утворення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора комунального некомерційного підприємства «Центральна районна лікарня Калуської міської та районної рад Івано-Франківської області» (надалі також - КНП «Калуська ЦРЛ»). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає його незаконним та таким, що прийнято з порушенням вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовільнити позов повністю. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що судом першої інстанції було допущено до участі у розгляді справи представників відповідачів, повноваження яких не були підтверджені належними документами. Також вважає, що формування складу конкурсної комісії здійснено в порушення вимог Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1094 (надалі також Порядок № 1094). Зазначає, що відповідачами протиправно включено до складу конкурсної комісії членів трудового колективу КНП «Калуська ЦРЛ», оскільки такий комунальний заклад є новоствореним. З цього приводу зазначає про наявність потенційного та реального конфлікту інтересів, так як вказані члени конкурсної комісії є працівниками КНП «Калуська ЦРЛ», виконуючим обов`язків керівника якого є один із учасників конкурсу ОСОБА_2 . Тобто, апеляційна скарга обґрунтована тими ж доводами, які наводились в адміністративному позові. Міський голова м. Калуш ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Справа призначена та розглянута в порядку письмового провадження. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з рішенням Калуської міської ради від 27.12.2018 року № 2024 створено КНП «Калуська ЦРЛ». Вказаним рішенням затверджено статут КНП «Калуська ЦРЛ». Рішенням Калуської міської ради від 31.01.2019 року № 2073 затверджено нову редакцію статуту КНП «Калуська ЦРЛ» та уповноважено міського голову м. Калуша та голову Калуської районної ради здійснити організаційні заходи щодо проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ». Рішенням Калуської районної ради від 21.02.2019 року № 309-21 затверджено статут КНП «Калуська ЦРЛ» в новій редакції та уповноважено міського голову м. Калуша та голову Калуської районної ради здійснити організаційні заходи щодо проведення конкурсу на заміщення вакантної посади - директора КНП «Калуська ЦРЛ». Спільним розпорядженням міського голови м. Калуша від 25.02.2019 року № 69-р та голови Калуської районної ради від 25.02.2019 року № 28-р «Про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ» вирішено провести конкурс на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ», розпочати формування конкурсної комісії та рекомендовано представникам громадськості надати свої кандидатури до складу конкурсної комісії відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я. 13.03.2019 року спільним розпорядженням міського голови м. Калуша № 85-р та голови Калуської районної ради № 42-р «Про утворення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ» затверджено персональний склад конкурсної комісії на проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ» та сформовано конкурсну комісію в складі: по троє представників від органу управління, трудового колективу та об`єднань громадян. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки доказів, які б спростовували правомірність рішення відповідачів позивачем не представлено, а відповідач у спірних правовідносинах, діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України. Однак, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище. У цій справі суд виходив із таких фактичних обставин справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин. Правові підстави проведення конкурсу, основні напрямки діяльності закладу охорони здоров`я, вимоги до претендентів та конкурсних пропозицій, механізм проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я врегульовано Порядком № 1094. Пунктами 4 та 5 Порядку № 1094 встановлено, що підставою для проведення конкурсу є рішення органу управління, яке приймається протягом трьох робочих днів з моменту виникнення вакантної посади. Відповідно до пунктів 8-10 Порядку № 1094 для проведення конкурсу рішенням органу управління утворюється конкурсна комісія (постійно діюча або для проведення окремого конкурсу). Конкурсна комісія утворюється рішенням органу управління не пізніше ніж через 20 днів після оприлюднення рішення про проведення конкурсу. Згідно пункту 11 Порядку № 1094 до складу конкурсної комісії входять у рівній кількості: представники органу управління; представники трудового колективу відповідного закладу, обрані на загальних зборах трудового колективу; представники громадської ради органу управління або особи (за згодою), делеговані громадськими об`єднаннями з питань захисту інтересів громадян у сфері охорони здоров`я та/або у сфері запобігання корупції і антикорупційної діяльності (за умови реєстрації таких громадських об`єднань не менш як за два роки до дати рішення про проведення конкурсу) та погоджені громадською радою при органі управління - по одній особі від кожного громадського об`єднання. На виконання вищенаведених вимог Порядку № 1094 відповідачами прийнято оскаржуване розпорядження, згідно якого утворено конкурсну комісію з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ», затверджено її склад. Згідно вказаного розпорядження до конкурсної комісії включено по троє представників від органу управління, трудового колективу та об`єднань громадян. Відтак, на думку суду, приймаючи оскаржуване розпорядження, відповідачі діяли в межах наданих їм повноважень та на виконання вимог встановлених Порядком проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я. Обґрунтовуючи позовні вимоги та апеляційну скаргу, позивач вказує, що розпорядженням від 13.03.2019 року № 85-р «Про утворення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ» порушено гарантоване йому Конституцією України право на працю. Однак, в ході розгляду справи судами не встановлено, а позивачем не доведено такого порушення. Більше того, як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, саме прийняття та виконання такого розпорядження в подальшому, сприяло реалізації позивачем можливості участі у конкурсі на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ». В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене розпорядження не зачіпає прав ОСОБА_1 як претендента на посаду директора КНП «Калуська ЦРЛ». Наведені ним аргументи не доводять існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси у зв`язку з виданням розпорядження від 13.03.2019 року № 85-р «Про утворення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ», що унеможливлює застосування обраного ним способу захисту шляхом визнання цього акта протиправним та нечинним. Апеляційний суд, формуючи даний правовий висновок у справі, що розглядається, застосовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2019 року у справі № 404/6476/16-ц, відповідно до якої Суд визначив, що у подібних спорах слід виокремлювати рішення, що є вирішальним та таким, що безпосередньо впливає на трудові права працівника, а процедурні передумови для такого рішення трудових прав не порушують. Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на те, що позивач усвідомлює необхідність застосування саме такого підходу до вирішення свого спору, оскільки оскаржував дії конкурсної комісії щодо визначення переможця конкурсу, що вбачається з його позовної заяви. Щодо доводів апелянта про те, що відповідачі видали довіреності від імені осіб, яких вони представляють (міська та районна рада) у своїх власних інтересах, що свідчить про перевищення ними своїх владних повноважень та відсутність у їхніх представників належних повноважень у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті другої Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі також Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста (ч. 1 ст. 12 Закону № 280/97-ВР). Частина третя статті 55 Закону № 280/97-ВР передбачає, що голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації). Згідно з частиною 8 статті 59 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Отже, прийняття міським головою м. Калуш Матвійчуком Ігорем Володимировичем, головою Калуської районної ради Гільтайчуком Віктором Вікторовичем спільного розпорядження від 13.03.2019 року № 85-р «Про утворення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора КНП «Калуська ЦРЛ» є безпосередньо компетенцією міського голови та голови районної ради, визначеною законодавством, як посадових осіб органів місцевого самоврядування. Тому, відповідно до статей 55, 59 КАС України, представництво міського голови та голови районної ради як посадових осіб територіальної громади здійснюється на підставі довіреності, виданої за їх підписом, що передбачено установчими документами та відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на викладену вище відсутність впливу оскаржуваного рішення відповідачів на охоронювіані законом права та інтереси позивача, решта доводів апеляційної скарги є несуттєвими та такими, що не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155). У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи, що свідчить про відсутність порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі № 300/1636/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська