Постанова 4804 № 235/4884/18

Єдиний унікальний номер 235/4884/18 Номер провадження 22-ц/804/158/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Бахмут справа № 235/4884/18 провадження № 22-ц/804/158/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Корчистої О.І., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання - Ситніка Д.Л. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Срібненська сільська рада Покровського району Донецької області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 235/4884/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Срібненська сільська рада Покровського району Донецької області, про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2019 року (суддя Бородавка К.П.), ухваленого в приміщенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 14 січня 2019 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В серпні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що відповідач є власником земельної ділянки площею 4,7772 га, розташованої на території Срібненської сільської ради Покровського району Донецької області. 20 вересня 2016 року він з відповідачем уклали договір оренди вказаної землі строком на 7 років з орендною платою у грошовій формі у розмірі 1 000 грн. на рік. Земельна ділянка була передана йому згідно акту прийому-передачі, який підписаний сторонами договору. Того ж дня, відповідач отримала від нього 50 000 гривен в рахунок орендної плати за зазначеним довго ром, про що склала відповідну розписку. Після підписання договору оренди, його не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, у зв`язку з відсутністю кадастрового номеру земельної ділянки, відповідач зобов`язалася внести зазначені відомості в Державний земельний кадастр, після отримання нею грошей та провести державну реєстрацію договору. 03 березня 2018 року земельна ділянка була сформована, їй було присвоєно кадастровий номер 1422786500:11:000:0348 та відомості було внесено до Державного земельного кадастру. Після державної реєстрації земельної ділянки він звернувся до відповідача з проханням провести державну реєстрацію укладеного між ними та нею 20 вересня 2016 року договору оренди землі, на що остання повідомила, що свою земельну ділянку вона передала в оренду іншій особі, а саме ФОП ОСОБА_3 , уклавши з ним договір оренди землі 29 березня 2018 року строком на 10 років з правом пролонгації, відповідне речове право за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано 29 березня 2018 року за ФОП ОСОБА_3 . В момент підписання договору оренди між ним та відповідачем були досягнуті всі істотні умови договору, договір відповідачем було підписано добровільно, земельна ділянка була передана згідно акту прийому-передачі, отримана наперед орендна плата, вважає, що договір оренди земельної ділянки від 20 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладений, але зважаючи на те, що відповідно до статті 17 ЗУ «Про оренду землі», об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Відповідач свідомо знаючи про існування договору, укладеного з ним, строк дії якого не закінчився, уклала другий догорів оренди землі з ФОП ОСОБА_3 щодо тієї ж земельної ділянки не розірвавши попередній догорів, що є порушенням його прав на володіння і користування орендованою земельною ділянкою та позбавляє його права самостійного господарювання на землі, отримання продукції і доходів. Просив суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому грошові кошти, які вона отримала від нього в рахунок орендної плати в сумі 50 000 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Срібненська сільська рада Покровського району Донецької області, про стягнення грошових коштів задоволено: зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені в рахунок орендної плати за землю, в розмірі 50 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн. Судове рішення мотивоване тим, що державна реєстрація права оренди позивача на земельну ділянку відповідача на підставі підписаного ними договору оренди землі від 20 вересня 2016 року не відбулось, а тому правочин не може вважатись вчиненим. Грошові кошти в розмірі 50 000 грн. отримані відповідачем від позивача, що засвідчено розпискою наданою відповідачем 20 вересня 2016 року є безпідставно отриманими, а тому, враховуючи приписи частини 1 статті 1212 ЦК України, відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду ОСОБА_2 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не приймала участі в справі, жодної повістки на її адресу не надходило, оскільки суд першої інстанції не займався перевіркою її місцезнаходження. У зв`язку з цим вона була позбавлена права на подання відзиву на позов та відстоювання своєї позиції в ходу судових засідань. Зазначає, що ніяких грошей від ОСОБА_1 вона не отримувала, і ніяких розписок не писала. Вважає, що оскаржуване рішення взагалі неможливо примусово виконати, адже грошові кошти не являються майном з визначними родовими ознаками і до даних правовідносин не можливо застосувати приписи статті 1212 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду України від 07 червня 2017 року по справі № 923/1233/15. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, які він вважає порушеними, оскільки, навіть якщо довести факт отримання нею грошових коштів від позивача, то вона мала б їх отримати при існуванні договірних відносин, адже нею було підписано договір оренди земельної ділянки, і ніщо не протязі двох років не перешкоджало позивачу зареєструвати вказаний договір і саме тому не можна вважати грошові кошти отримані в розрізі договірних правовідносин майном набутим без належної правової підстави, а отже і не підлягає застосуванню норми статті 1212 ЦК України. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 08 січня 2020 року від позивача ¬- ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що суд першої інстанції правомірно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив справедливе та законне рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Доводи у відзиві на апеляційну скаргу є ідентичним тим, що викладенні в позовній заяві. Позивач - ОСОБА_1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити. Представник відповідача - ОСОБА_2. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Представник третьої особи в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 20 вересня 2016 року позивачем та відповідачем підписаний договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2 якого відповідач надає, а позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Срібненської сільської ради, загальною площею 4,78 га. Пунктом 7 вказаного договору визначено, що договір укладено на 7 років, з переважним правом позивача поновлення його на новий строк. Орендна плата вноситься позивачем у грошовій формі у розмірі 1000 грн. на рік, що передбачено п.8 договору. За п.17 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 7 денний строк після державної реєстрації договору у відділі земельного кадастру. За п. 28 Договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с.8-10). Згідно з вказаним договором від 20 вересня 2016 року позивачем та відповідачем складений Акт приймання передачі земельної ділянки, підписаний орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_1 , за змістом якого відповідач передає, а позивач приймає в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,778 га, розташовану на землях Срібненської сільської ради згідно плану (схеми) границі земельної ділянки в стані, придатному для використання за цільовим призначенням (а.с.11). За змістом копії розписки від 20 вересня 2016 року відповідач підтверджує, що відповідно до договору від 20 вересня 2016 року про оренду земельної ділянки площею 4,78 га вона отримала в рахунок орендної плати за 7 років 50 000 грн. (п`ятдесят тисяч гривень) (а.с.14). Копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ДН №127369 від 06 вересня 2001 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №101, підтверджується, що земельна ділянка площею 4,78 га, розташована на території Срібненської сільської ради Покровського району Донецької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ОСОБА_2 (а.с.13). За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №126850220 від 08 червня 2018 року земельна ділянка, кадастровий номер 1422786500:11:000:0347, площею 4,7772 належить ОСОБА_2 на підставі вищевказаного Державного акту; дата проведення державної реєстрації права власності 29 березня 2018 року. З розділу «Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права» вбачається, що орендарем вказаної земельної ділянки є ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданого 27 березня 2018 року ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , строк дії якого до 29 березня 20285 року, з правом пролонгації. Відомості про реєстрацію договору оренди землі від 20 вересня 2016 року, укладеного між позивачем та відповідачем, відсутні (а.с.15-16). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі частиною 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Основними засадами судочинства, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128 - 130 ЦПК України. Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно. Частиною шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у цьому випадку може свідчити лише розписка. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року,справа № 461/10610/13-ц, провадження № 14-108цс19, зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/11896/17 від 12 грудня 2018 року). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не виконав належно зазначений процесуальний обов`язок з інформування позичальника. Аналіз матеріалів справи свідчить, що у справі відсутні докази повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки рекомендовані повідомлення, адресовані ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 14 січня 2019 року повернено із відміткою поштового відділення «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а.с.64) Тобто, ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, висновки суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Зважаючи на те, що відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу не повідомленням її про час і місце розгляду справи, вказана обставина у відповідності до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права оренди позивача на земельну ділянку відповідача, на підставі підписаного ними договору оренди землі від 20 вересня 2016 року не відбулось, а тому правочин не може вважатись вчиненим. Грошові кошти в розмірі 50 000 грн. отримані відповідачем від позивача, що засвідчено розпискою наданою відповідачем 20 вересня 2016 року є безпідставно отриманими, а тому, враховуючи приписи частини 1 статті 1212 ЦК України, відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав. Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України. Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Таких висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18). Відповідно до статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. За приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126). З наведеними законодавчими приписами узгоджуються положення статті 182 ЦК України, за змістом яких право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Одночасно положеннями статті 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Викладене кореспондується з нормами Закону України «Про оренду землі», за якими право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (стаття 6); об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17). Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в статті 4 якого визначено, що право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації прав. Оскільки державна реєстрація права оренди позивача на земельну ділянку відповідача на підставі підписаного ними договору оренди землі від 20 вересня 2016 року не відбулась, тому відповідний правочин не може вважатись вчиненим. Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що ним в рахунок орендної плати, відповідачу було передано 50 000 гривен. Згідно статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 6 стаття 81 ЦПК). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Позивачем подано до суду першої інстанції копію розписки, відповідно до якої відповідачка отримала від нього 50 000 гривен за договором оренди земельної ділянки від 20 вересня 2016 року, в рахунок орендної плати. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Суд першої інстанції прийняв вищевказану копію розписки як доказ та приєднав її до матеріалів справи, однак усупереч вимогам норм ЦПК України не надав їй належної оцінки, не витребував та не дослідив оригінал розписки. В суді апеляційної інстанції позивач також не надав суду оригінал розписки та пояснив, що оригінал перебуває у відповідача, проте відповідач заперечувала той факт, що писала таку розписку та отримувала від позичала кошті в розмір 50 000 гривен, інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачкою коштів у розмірі 50 000 гривен, позивачем суду не надано, тому підстави для стягнення з відповідача на користь зазначеної суми відсутні. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що суд першої інстанції, ухваливши неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення та ухвалення нового про відмову в задоволені позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування заочного рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2019 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1057,20 грн. покладаються на позивача і відповідно підлягають стягненню з нього на користь відповідача. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Срібненська сільська рада Покровського району Донецької області, про стягнення грошових коштів відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривень 20 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.І. Корчиста Я.В. Хейло Повне судове рішення складено 29 січня 2020 року Головуючий О.О.Тимченко