Постанова 4824 № 757/14447/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/14447/19-ц головуючий у суді І інстанції: Остапчук Т.В. провадження №22-ц/824/2831/2020 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 28 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гуля В.В., Сліпченка О.І., секретар судового засідання: Спеней О.С. розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору №SAMDN01000700740475 від 18.01.2008 року ним було внесено кошти сумі 200 000 євро строком до 18.01.2009 року за ставкою 8,5%. 19.01.2011 року укладено додаткову угоду, процентна ставка на новий строк становить 8% річних загальна сума вкладу 900 000 Євро. У2014 рокубанк припинив обслуговування договору. Вимоги позивача від 16.06.2017 року щодо розірвання договору та повернення коштів залишені відповідачем без відповіді. В результаті протиправної бездіяльності відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що не погашена на день звернення до суду. Позивач просив суд, стягнути з відповідача на його користь 1633737,32 Євро, що включає 900000 Євро- сума вкладу, 224853,27 Євро - сума відсотків, 58884,15 Євро- 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, пеня 450000 Євро за договором. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів. Стягнутоз Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN01000700740475 від 18.01.2008 року суму вкладу 900000 Євро , відсотки 224853,27 Євро, 3% річних в розмірі 58884,15 Євро, пеню 5989673,95 грн.. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, а також те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, просив рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення пені та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача пеню за договором №SAMDN01000700740475 від 18.01.2008 року у розмірі 13882140,00 грн.. Вказує на висновок Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року по справі №761/26293/16ц, у якому зазначено, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утриманих банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Зазначає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» поширюється на спірні правовідносини. Також, звертає увагу, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме за сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення. Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано зменшив розмір пені до розміру відсотків, які є збитками позивача. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Зазначає, що наявність у позивача оригіналів документів, а саме: договору банківського вкладу, квитанції на внесення коштів на рахунки та довідки, які було видано Кримською філією «ПриватБанк», може доводити лише факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, на який посилається позивач, а не факт невиконання банком умов договору щодо повернення цих коштів за договором банківського вкладу - до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК Крим у 2014 році. Звертає увагу, що суд першої інстанції, не врахував, що посилання позивача, як на доказ, на довідку Севастопольської філії «ПриватБанк» від 14.03.2014 року, щодо наявності рахунків у позивача та залишків коштів на них, як доказ щодо неповернення (несплати) коштів вкладнику, є безпідставним та незаконним, оскільки на момент видачі цієї довідки діяльність Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» не була припинена на території АРК Крим та банк здійснював банківські операції щодо видачі коштів клієнтам, тому позивач мав можливість безперешкодно отримати свої кошти, розірвавши достроково договір банківського вкладу, після 14.03.2014 року. Вказує, що Протоколом засідання Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15.05.2014 року №18 прийнято рішення про припинення діяльності усіх відокремлених підрозділів Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК Крим. ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що банком не надано доказів виплати позивачу суми вкладу та відсотків, а тому судом прийнято законне судове рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Вирішуючи даний спір і задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов наступних висновків: Вчастині стягнення коштів, внесених позивачем за договором банківського вкладу, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідачем не спростовано докази позивача про укладення ним з відповідачем договору банківського вкладу, внесення коштів на рахунок по вкладу, та не виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо повернення даних коштів. В частині стягнення відсотків, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наданий позивачем розрахунок не оспорюється відповідачем, а позивач має право стягнути відсоткі визначені договором до закінчення його дії. В частині стягнення 3%, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» не виконано грошове зобов`язання по виплаті сум вкладів після звернення з відповідною заявою в червні 2017 року, позивач, в силу положень ст. 625 ЦК України, має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми. В частині стягнення пені, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. Також, зменшуючи розмір неустойки, суд першої інстанції зазначив, що розмір нарахованої позивачем пені (450000 Євро) значно перевищує розмір збитків, застосовуючи принцип розумності та справедливості, беручи до уваги ч.3 ст.551 ЦК України та те, що пеня підлягає стягненню у гривнях, необхідно зменшити розмір пені до розміру суми відсотків, які були нараховані за вказаним договором, а саме: до суми відсотків у розмірі 224 853,27 євро, що станом на 25.09.2019 року згідно курсу НБУ еквівалентно 5 989 673,95 грн. ( 26.6377 грн. Х 224 853,27). Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Згідно з пунктом 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а у банку - відповідний обов`язок. Із договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16. Тобто, вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів. Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У рішенні у справі «Zolotas проти Греції (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунка може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави». Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні. Відповідно до частини другоїстатті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень ч. 3 ст. 551 ЦК України. Відповідно до ч. 3 с. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно доч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Встановивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання (разом із нарахованими трьома процентами річних), суд застосовує до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14. Встановлено, між сторонами укладено договір №SAMDN01000700740475 від 18.01.2008 року та позивачем було внесено кошти сумі 200000 євро строком до 18.01.2009 року за ставкою 8,5%. Орегінал договору долучено до матеріалів справи апеляційним судом. 04.02.2008 року здійснено поповнення вкладу на суму 70377,18 Євро, що підтверджується платіжним дорученням, 04.02.2009 року здійснено поповнення вкладу на суму 231550,00 Євро, що підтверджується платіжним дорученням, 11.02.2009 року здійснено поповнення вкладу на суму 155440,00 Євро, що підтверджується платіжним дорученням, 18.03.2009 року здійснено поповнення вкладу на суму 242632,82 Євро, що підтверджується платіжним дорученням. Орегінали доручень долучені до матеріалів справи апеляційним судом. 19.01.2011 рокуукладено додаткову угоду, процентна ставка на новий строк становить 8% річних загальна сума вкладу 900000 Євро. Орегінал додаткової угоди долучено до матеріалів справи апеляційним судом. Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» №14/1725 станом на 14.03.2014 року за договором №SAMDN01000700740475 на рахунку позивача перебувала сума у розмірі 915933,70 Євро. 16.06.2017 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк»із заявою провиплату грошових коштів за договором, але кошти не повернуті. 25.04.2017 рокуКомітетом управління активами і пасивами ПАТ КБ "ПриватБанк" змінена відсоткова ставка по депозитам фізичних осіб в національній та іноземній валюті, встановлено з 04.05.2017 рокупроцентна ставка по знов укладеним та пролонгованим вкладам фізичних осіб: - "До запитання " у розмірі 0,01%. Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, щодоказів виплати банком депозитних коштів та нарахованих процентів вкладнику суду не надано, і стягнув кошти, які буливнесені позивачем за договором банківського вкладу в розмірі 900000 Євро. Також, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення відсотків в розмірі 224853,27 Євро за період з 14 березня 2014 року по 12 лютого 2019 року відповідно до наступного розрахунку: Розрахунок процентів за період з 14.03.2014 року по 23.01.2017 року: 900000x8x1046:100:365= 206334,24 Євро 8% річних за період з 14.03.2014 року по 23.01.2017 року (1046 днів) складають 206334,24 Євро. Розрахунок процентів за період з 24.01.2017 року по 03.05.2017 року: 900000x1x98:100:365= 2 416,43 Євро 1% річних за період з 24.01.2017 року по 03)3.05.2017 року (98 днів) складають 2416,43 Євро. Розрахунок процентів за період з 04.05.2017 року по 20.03.2019 року: 900000x0.01x685:100:365= 168,90 Євро 0,01% річних за період з 04.05.2017 року по 20.03.2019 року (685 днів) складають 168,90 Євро, оскільки відповідач не оспорював наданий позивачем розрахунок. Крім того, суд апеляційної інстанці вважає, що суд першої інстанці, стягуючи 3% за період з 21 червня 2017 року по 20 березня 2019року в розмірі 58884,15 Євровірно застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку пеня за період з 20 березня 2018 року по 20.03.2019 року складає 9855000 Євро (сума заборгованості - 900000х3%х365-днів). Судом встановлено, що позивач у позовній заяві просив стягнути 450000,00 Євро. Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування положень ч.3 ст. 551 ЦК України до спірних правовідносин про стягнення пені з відповідача, та вважає правильними висновки суду першої інстанції про зменшення пені до розміру нарахованих відсотків з урахуванням еквіваленту у гривні в розмірі 5989673,95 грн.. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що пеню необхідно стягувати з відповідача в повному розмірі відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, у якому зазначено, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утриманих банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки така правова

позиція Верховного Суду застосована фактично судом першої інстанції, нараховано пеню у відповідності ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» та застосовано положення ч.3 ст. 551 ЦК України, що є правом суду. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що наявність у позивача оригіналів документів, а саме: договору банківського вкладу, квитанції на внесення коштів на рахунки та довідки, які було видано Кримською філією «ПриватБанк», може доводити лише факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, на який посилається позивач, а не факт невиконання банком умов договору щодо повернення цих коштів за договором банківського вкладу - до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК Крим у 2014 році. А також, доводи про те, що суд першої інстанції, не врахував, що посилання позивача, як на доказ, на довідку Севастопольської філії «ПриватБанк» від 14.03.2014 року, щодо наявності рахунків у позивача та залишків коштів на них, як доказ щодо неповернення (несплати) коштів вкладнику, є безпідставним та незаконним, оскільки на момент видачі цієї довідки діяльність Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» не була припинена на території АРК Крим та банк здійснював банківські операції щодо видачі коштів клієнтам, тому позивач мав можливість безперешкодно отримати свої кошти, розірвавши достроково договір банківського вкладу, після 14.03.2014 року, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки банк не довів в судовому засіданні факту повернення вкладнику грошових коштів належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що Протоколом засідання Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 15.05.2014 року №18 прийнято рішення про припинення діяльності усіх відокремлених підрозділів Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК Крим, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки правовідносини виникли між сторонами до прийняття рішення про припинення діяльності. Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ст. 551,625,1048,1050,1070 ЦК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «28» січня 2020 року. Головуючий суддяЛ.П. Сушко Судді В.В. Гуль О.І. Сліпченко