Постанова 4824 № 373/1773/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 373/1773/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2084/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року у складі судді Залеської А.О., у справі за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Плесюк Олексія Степановича щодо накладення арешту на кошти боржника та на все рухоме та нерухоме майно боржника та скасування відповідних постанов, стягувач: ОСОБА_2 ,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП) звернувся у суд зі скаргою на дії приватного виконавця Плесюк О.С. щодо накладення арешту на кошти боржника та на все рухоме та нерухоме майно боржника та скасування відповідних постанов, стягувач: ОСОБА_2 Зазначав, що постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, у розмірі 428 528 грн. та моральну шкоду - 50 000 грн. На виконання вказаної постанови виданий виконавчий лист, за яким відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника та на все його рухоме і нерухоме майно. Посилаючись на те, що приватний виконавець Плесюк О.С. виносячи постанови здійснив низку порушень норм Закону України «Про виконавче провадження», які призвели до порушення прав ФОП ОСОБА_1 , скаржник просив: визнати неправомірними дії приватного виконавця Плесюк О.С. стосовно винесення постанови про арешт майна боржника у виконавчому проваджені №60218754 від 03 жовтня 2019 року та стосовно винесення постанови про арешт коштів боржника від 03 жовтня 2019 року та скасувати відповідні постанови, а також зупинити виконання рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року до розгляду даної скарги. Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року скаргу задоволено частково. Скасовано постанову про арешт майна боржника від 03 жовтня 2019 року, винесену приватним виконавцем Плесюком О.С. у виконавчому провадженні № 60218754 - в частині накладення арешту на все рухоме майно боржника, що не підлягає державній реєстрації. Скасовано постанову про арешт коштів боржника від 03 жовтня 2019 року, винесену приватним виконавцем Плесюком О.С. у виконавчому провадженні № 60218754 - в частині накладення арешту на кошти на рахунках боржника, що будуть відкриті після винесення цієї постанови приватного виконавця. У задоволенні решти вимог скаржника - відмовлено. В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції у незадоволеній частині скарги та ухвалити постанову, якою скаргу задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд, установивши факти порушення законодавства в діях приватного виконавця Плесюк О.С., необґрунтовано не задовольнив вимоги скаржника стосовно визнання дій виконавця неправомірними. Крім того, скаржник вказує, що приватним виконавцем під час винесення оскаржуваних постанов порушено вимоги ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавцем не було здійснено виявлення та опис майна боржника, а також накладено арешт на майно боржника як фізичної особи, при тому, що боржником у даному випадку він є як фізична особа-підприємець, на рахунках якого на момент вчинення дій були кошти для виплати зарплати найманим працівникам. Посилаючись на вказане та те, що арештоване приватним виконавцем майно значно перевищує стягнену рішенням суду суму, а також наявність у скаржника достатньої кількості рухомого і нерухомого майна та коштів, проте не встановлення виконавцем його вартості, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити. У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції приватний виконавць ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності (а.с.100, 101, 106 ). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення приватного виконавця Плесюк О.С. дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Як убачається з матеріалів справи, 03 вересня 2019 року Київським апеляційним судом ухвалено постанову у цивільній справі 373/1773/18, якою частково скасовано рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08.04.2019р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 , ПрАТ «СГ «ТАС», третя особа: ОСОБА_4 щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Зазначеною постановою було задоволено вимоги ОСОБА_2 та стягнуто з ФОП ОСОБА_1 його користь матеріальну шкоду у розмірі 428 528,00 грн., моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., судовий збір у розмірі 6427,92 грн. В іншій частині рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08.04.2019 р. залишено без змін. 17.09.2019р. на виконання вказаної постанови стягувачу ОСОБА_2 -Хмельницьким міськрайонним судом Київської області був виданий виконавчий лист №373/1773/18 (а.с. 46-47). 03.10.2019р. за заявою представника стягувача ОСОБА_5 , який не зазначив конкретне майно боржника, приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком О.С. відкрито виконавче провадження №60218754 на підставі виконавчого листа №373/1773/18. 03.10.2019р. постановою приватного виконавця накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 , а саме: на грошові кошти, що містяться у всіх банківських установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 533 951,52 грн. 03.10.2019р. постановою приватного виконавця накладено арешт на майно боржника, а саме все нерухоме та рухоме майно, що належить ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 533 951,52 грн. Відповідно до справи, ухвалу суду першої інстанції у задоволеній частині поданої по справі скарги не оскаржено. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів враховує обставини справи та керується положеннями ч.1 ст.367 ЦПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів не вбачає правових підстав до задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке. Статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця. Отже, приписами статті 56 Законувстановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Згідно до ч. 2 ст. 36 Закону постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Як убачається з матеріалів справи, представником стягувача ОСОБА_2 у заяві про примусове виконання рішення суду від 03.10.2019року просив накласти арешт у межах суми боргу на все рухоме та нерухоме майно та кошти боржника (а.с.44). За таких обставин, коли приватний виконавець у межах наданих йому законом повноважень вживав заходи щодо негайного виконання рішення суду, а тому колегія суддів визнає обґрунтованими висновки районного суду про відсутність правових підстав до визнання дій приватного виконавця неправомірними. З огляду на викладене, твердження апеляційної скарги про незаконність дій виконавця - безпідставні, необґрунтовані. Статтею 48 Закону визначені загальні правила щодо звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Отже процедура звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні забезпечується такими рішеннями виконавця в їх послідовності: арешт майна, вилучення майна (списання коштів) та примусова реалізація майна. Доводи скаржника про те, що приватним виконавцем під час винесення оскаржуваних постанов порушено вимоги ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавцем не було здійснено виявлення та опис майна боржника, а також накладено арешт на майно боржника як фізичної особи, при тому, що боржником у даному випадку він є як фізична особа-підприємець, на рахунках якого на момент вчинення дій були кошти для виплати зарплати найманим працівникам, колегія суддів визнає необґрунтованими. Частинами 1, 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"(далі - Закон) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Одночасно частиною 5 вказаної статті визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. З огляду на викладене, арешт майна боржника є одним із заходів виконавчого провадження з метою примусового виконання рішення суду для задоволення законних інтересів стягувача. Отже, чинне законодавство не містить заборони накладення державним виконавцем арешту одночасно на грошові кошти на інше майно боржника з метою забезпечення примусового виконання судового рішення. У цьому випадку в першу чергу здійснюється примусове списання грошових коштів, а за їх відсутності у достатньому для виконання рішення обсязі - відбувається вилучення та примусова реалізація виявленого майна боржника. При цьому, враховуючи динамічність руху грошових коштів на рахунках боржника, черговість здійснення таких виконавчих дій визначається державним виконавцем самостійно, з урахуванням конкретних обставин, у тому числі фінансового стану боржника. Таким чином, накладення у даному випадку арешту на майно одночасно з накладенням арешту на кошти не суперечить приписам Закону України "Про виконавче провадження", а тому з урахуванням положень спеціального Закону, а також наявності заяви представника стягувача про негайне вжиття заходів щодо виявлення майна (коштів) боржника, колегія суддів визнає безпідставними твердження апеляційної скарги про порушення приватним виконавцем положень ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» під час прийняття рішення про накладення арешту на майно і кошти боржника у відсутність факту виявлення майна. Посилання апеляційної скарги про те, що винесенням оскаржуваних постанов приватний виконавець втрутився у господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . колегія суддів визнає такими, що носять голослівний характер. Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначені особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника юридичної особи, фізичної особи -підприємця. Так, виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача (ч.1 ст. 52 Закону). Не вбачає колегія суддів підстав для висновків про порушення приватним виконавцем і положень ч.3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, колегія суддів виходить з передбаченого законом обов`язку приватного виконавця накласти арешт на майно(кошти) боржника для забезпечення реального виконання рішення суду, в той час як сам по собі арешт ще не означає обов`язковості вилучення майна, а також враховує положення ч.3 ст. 52 Закону, за змістом якої не підлягають арешту кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Отже, у випадку виявлення наявності коштів зі спеціальним режимом використання, саме на банк, фінансову установу чи центральний орган виконавчої влади покладено обов`язок щодо відповідного інформування виконавця й повернення постанови без виконання. За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги, щодо наявності правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції є безпідставними, необґрунтованими й висновків суду не спростовують. Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів апеляційної скарги приводять до висновку, що ці доводи не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи й підстав до скасування ухвали в частині відмови у задоволенні скарги , не дають. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити. Ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 січня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: