Постанова 4804 № 263/1595/18

Єдиний унікальний номер 263/1595/18 Номер провадження 22-ц/804/144/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м. Маріуполь Єдиний унікальний номер 263/1595/18 Номер провадження 22-ц/804/144/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю., секретар судового засідання Єфремова О.В., сторони : позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року, повний текст якого складено 19 березня 2019 року, у складі судді Шевченко О.А., за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК», третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, про зняття арешту (заборони) на відчуження майна, в с т а н о в и в: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила скасувати заборону (арешт) на відчуження домоволодіння АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог зазначила, що вона у 2007 року отримала кредит у ПАТ «УкрСиббанк» під заставу належного їй на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 . Своєчасно грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполі Донецької області від 07 квітня 2010 року у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто168099,65 грн.. За період з 2010 року по лютий 2016 року ОСОБА_1 погасила заборгованість за кредитом, однак ПАТ «УкрСиббанк» з 2010 року по теперішній час нараховує їй відсотки за кредитом, і нараховує заборгованість. В 2014 році ОСОБА_1 звернулась із вимогою щодо зупинення нарахування відсотків за кредитом. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року, а у подальшому рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 про зупинення нарахування відсотків за кредитом задоволені. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «УкрСиббанк» за довідкою про відсутність заборгованості за кредитом. 14 серпня 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» надана відповідь про те, що остання повинна виплатити заборгованість у іноземній валюті, в якій отримувала кредит, незважаючи на те, що рішенням суду заборгованість з неї стягнута у визначеній сумі 168099,65 грн.. Нотаріус відмовив у знятті заборони на відчуження будинку, оскільки банк не видає їй довідку про відсутність заборгованості. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт та заборону на відчуження з домоволодіння АДРЕСА_1 , накладеного у рамках виконавчого провадження № 51363968. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн.. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01 жовтня 2019 року заяву Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року по даній справі залишено без задоволення. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року у повному обсязі та закрити провадження по справі. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги. В скарзі вказує, що як встановлено в рішенні суду, позивачем заявлено вимоги про зняття заборони відчуження з домоволодіння АДРЕСА_1 , накладеного у рамках виконавчого провадження № 51363968, за яким ОСОБА_1 є боржником. Тому питання про зняття арешту, накладеного на майно боржника в межах виконавчого провадження, підлягає розгляду шляхом подання скарги на дії(бездіяльність) державного виконавця. Відтак ПАТ «УКРСИББАНК» не є належним відповідачем у заявлених вимогах. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Виходячи з положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку представника відповідача та третьої особи_ в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Від представника відповідача Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» суду надана заява про розгляд справи без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 04 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладена додаткова угода № б/н до договору про надання споживчого кредиту № 11226626000 щодо зміни схеми погашення кредиту. Згідно з роздруківкою із виконавчого провадження від 20 березня 2017 року № 51363968 зазначено, що стан виконавчого провадження: закінчено; назва виконавчої дії: закінчення виконавчого провадження п. 8 ч. 1 ст. 49 (фактичне повне виконання рішення); дата виконавчої дії: 13 червня 2016 року; підстава: борг сплачений; документ: постанова про закінчення виконавчого провадження (п. 8 ч. 1 ст. 49). Відповідно до листа від 14 серпня 2017 року вих. № 26-08/35560 АТ «УкрСиббанк» вбачається, що до банку із ВДВС в рамках виконавчого провадження грошові кошти, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не надходили. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 квітня 2010 року позовні вимоги АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом задоволено, та стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11226626000 в розмірі 166279,65 грн., державне мито у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., а всього 168099,65 грн. Заочним рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання провести перерахунок суми заборгованості задоволені. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2015 року заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року скасовано у частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання ПАТ «УкрСиббанк» проводити розрахунок та зарахування по кредиту, внесені після рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області № 2-1 138/2010 року від 07 квітня 2010 року в гривнях; зобов`язання ПАТ «УкрСиббанк» зробити перерозподіл грошових коштів, внесених на оплату кредиту по договору кредиту № 11226626000 після винесення рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області № 2-1 138/2010 року від 07 квітня 2010 року по диференційному виду платежу, змінивши черговість зарахування тіла кредиту та нарахування відсотків на фактичну заборгованість по тілу кредиту відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Ухвалою колегії суддів Судової плати у цивільних справах Верховного Суду України від 04 вересня 2015 року у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання провести перерахунок суми заборгованості за заявою ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року відмовлено. Позивачем також надані квитанції на підтвердження сплати заборгованості за рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області (справа 2-1138/2010) (а. с. 23-37). У зв`язку із вищенаведеними обставинами, посилаючись на норми статті 321 ЦК України і положення ч.ч.1,2.3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог про зняття арешту та заборони на відчуження з домоволодіння АДРЕСА_1 , накладеного у рамках виконавчого провадження № 51363968. Між тим, такий висновок не відповідає обставинам справи. Як вбачається зі справи, при зверненні до суду позивачем не надано жодного документу, з якого можливо встановити, ким та у зв`язку із якими обставинами накладена заборона відчуження або арешт нерухомого майна. До матеріалів позовної заяви долучені копія договору поруки від 04.10.2007 року між банком та ОСОБА_2 , згідно до умов якого він зобов`язується відповідати за невиконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань; додаткова угода від 04.10.2007 року між Банком та ОСОБА_1 про зміну схеми погашення кредиту; відомості з виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду; рішення судових інстанції про стягнення боргу за кредитом з ОСОБА_1 та перерахунки такого боргу. У відповідності до положень статті 263 ЦПК України, для повного і всебічного з`ясованих обставин, на які позивач посилалася як на підставу своїх вимог, колегією суддів отримані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якого вбачається, що заборона на відчуження спірного майна проведена на підставі договору іпотеки від 04.10.2007 року (а.с.200-202) ОСОБА_1 в свою чергу, надала апеляційному суду копію нотаріально посвідченого договору іпотеки, укладеного між нею та «УкрСиббанком» 04.10.2007 року, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим було зареєстровано обтяження нерухомого майна у вигляді заборони відчуження. (а.с.221-225) Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з позовної заяви, позивач вказувала що заборона відчуження на її будинок накладена під час розгляду цивільних справ, пов`язаних з її спорами із банком щодо порядку погашення заборгованості за кредитом, посилалася на особливості зняття такої заборони, роз`яснені в Постанові ВССУ №5 від 03.06.2016 року « Про судову практику в справах про зняття арешту з майна». Суд першої інстанції виходив з того, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном, що не належить боржнику. Між тим, зі справи вбачається, що позивач є боржником перед Банком, але право власності позивача на будинок АДРЕСА_1 належно оформлено за нею і ніким не оспорюється. Отже, судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, тому неправильно застосовані норми матеріального права - відповідно до положень статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає повному скасуванню з ухваленням нового рішення. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 жовтня 2007 року між нею та Банком «УкрСиббанк» укладено кредитний договір, за умовами якого вона, як позичальник, отримала кредит у розмірі 20 тис. доларів США терміном до 04 жовтня 2037 року. Як встановлено апеляційним судом, 04.10.2007 року у на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між нею та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку будинок АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності. 07 квітня 2010 року рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя з неї на користь АКІБ «УкрСиббанк» стягнуто 166 279,65 грн заборгованості за вищевказаним кредитним договором від 04 жовтня 2007 року. На виконання зазначеного судового рішення нею сплачено на користь банку грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується постановою державного виконавця про закриття виконавчого провадження. Отже, оскільки нею було виконано основне зобов`язання по сплаті кредитних коштів, то позивач вважає, що немає підстав для обмеження відчуження на предмет іпотеки. Наявність відомостей про обтяження майна у державному реєстрі є безпідставним та порушує її право власності, перешкоджає вільно, на власний розсуд розпоряджатись своїм майном. У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору). Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 року (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, після припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна. Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи. При одержанні заяви та підтверджуючих документів, на виконання пункту 6.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, нотаріус реєструє таку заяву в журналі реєстрації вхідних документів та робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна. Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки. Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За положеннями частини першої статті 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується. Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки. Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа Банку на ім`я ОСОБА_1 від 27.05.2014 року, Банк погоджувався із сумою заборгованості позивача, визначеною рішенням суду від в розмірі 166 279,65 грн. (а.с .14). А на час розгляду даної справи Банк-відповідач вважає, що у ОСОБА_1 не погашена заборгованість за кредитним договором (інформація на запит апеляційного суду від 22.02.2020 року), визначаючи суму боргу у валюті договору. Таким чином, наявний спір між сторонами про припинення кредитних зобов`язань і, відповідно, іпотеки. Іпотекодавець має право на судовий захист за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена. Вказаний правовий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14. Звертаючись до суду, позивач таких вимог не заявляла, як і не вимагала виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек відповідні записи щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки - житлового будинку. Таким чином, позивачем обраний невірний спосіб захисту, і вимоги ОСОБА_1 про зняття арешту (заборони) на відчуження майна, як заявлені передчасно, задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення і закрити провадження у справі, оскільки на думку його представника, вимоги, заявлені позивачем, повинні вирішуватися в межах виконавчого провадження. Така позиція відповідача не відповідає позовним вимогам, і грунтується виключно на тексті рішення суду, в якому судом першої інстанції неповно встановлено обставин справи і відповідні їм правовідносини, у зв`язку із чим неправильно застосовані норми матеріального права. Згідно з ч.ч.1,4 статті 367 ч.4 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Разом з тим суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, і колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції, але з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших підстав. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» - задовольнити. Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року - скасувати. В позовних вимогах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК», третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, про зняття арешту (заборони) на відчуження майна - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складений 27 січня 2020 року. Головуючий Є.Є. Мальцева Судді: Т.І. Биліна М.Ю. Лопатіна