Постанова 4818 № 626/1698/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Харків Справа №626/1698/17 Провадження № 22-ц/818/218/20 Категорія: договірні Харківський апеляційний суд у складі: судді-доповідача: Кіся П.В., суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Пузікової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського багатофункціонального обслуговуючого кооперативу «Зоряне» на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 22 серпня 2019 року у складі судді Гусар П.І., у цивільній справі №626/1698/17 за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського багатофункціонального обслуговуючого кооперативу «Зоряне» (Ленінське) про визнання договору оренди землі недійсним,- встановив: 17.10.2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати недійсним договір оренди землі від 28.10.206 року укладений між нею та СБОК «Ленінське» В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що вона є власником земельної ділянки, яка знаходиться в межах Зорянської сільської ради Красноградського району Харківської області, кадастровий номер земельної ділянки 6323382000:09:000:0052, загальна площею 5,9902 га., що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ХР №044916 виданий Красноградською райдержадміністрацією 17 січня 2006 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83210209 від 23.03.2017 року. В квітні 2017 року їй надали договір оренди землі від 28 жовтня 2016 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №83210900 від 23.03.2017 року. Із зазначених документів витікає, що за орендарем СБОК «Зоряне» (Ленінське) на підставі договору оренди землі, серія та номер 73, виданий 28.10.2016 року зареєстровано право оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 . Однак, стверджувала, що договору оренди землі від 28.10.2016 року, (на договорі відсутній номер і серія 73) вона не підписувала, її підпис підроблений, з жодною із посадових осіб СБОК «Зоряне» (Ленінське) вона не контактувала. В процесі розгляду справи 13.08.2018 року від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшла заява, згідно якої він просив залучити до участі у справі правонаступника - ОСОБА_4 на користь якої ОСОБА_2 склала заповіт, так як остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Красноградського районного суду від 08.04.2019 року залучено до участі у справі правонаступника позивача - ОСОБА_5 . Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 22 серпня 2019 року позовні вимоги задоволені. Суд вирішив визнати недійсним договір оренди землі від 28.10.2016 року укладений між орендодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та орендарем СБОК «Зоряне» («Ленінське») та вирішено питання про розподіл судових витрат. СБОК «Зоряне» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі, з тих підстав, що судове рішення є незаконним, необґрунтованим, та прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги СБОК «Зоряне»зазначає, що позивач вважає, що договір є недійсним оскільки ОСОБА_2 його не підписувала й почеркознавча експертиза це підтвердила. Однак, представник позивача, ОСОБА_6 , який і був представником ОСОБА_2 отримував кошти за договором, який визнано судом першої інстанції недійсним, тобто первісний позивач та позивач знали про укладення договору оренди, більш того в судовому засідання це підтвердили позивач та її представник. На думку скаржника, факт отримання позивачкою 2016, 2017 та 2018 роках орендної плати, згідно договору оренди землі від 28.10.2016, дає суду підстави вважати, що позивачка визнала свою обізнаність щодо наявності такого договору, своїми діями підтвердила правомірність оспорюваного договору, який відповідав волі ОСОБА_2 на момент укладення, одночасно свідомо та беззаперечно приймала його виконання. ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування відзиву ОСОБА_4 зазначає, що позивач дійсно знала про існування договору від 28.10.2016 року, інакше не могла б його оскаржити в судовому порядку. Орендна плата одержувалась позивачем та його правонаступником, оскільки в період судового спору з 17.10.2017 року до теперішнього часу відповідач користується земельною ділянкою. З врахуванням висновку почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту, що орендодавець не підписував договір оренди землі від 28.10.2016 року, крім цього, не надавав відповідних повноважень іншій особі. Тому відсутнє його волевиявлення на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладання вказаного договору оренди землі, яка перебуває у його власності, на умовах, що були визначені в даному договорі. Представник СБОК «Зоряне» - Жолонко О.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, посилаючсь на доводи викладені в апелячційній скарзі. В судовому засіданні представники ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилались на те, що судом першої інстанції належним чином перевірено матеріали справи та надано їм вірний висновок, у звязку з чим просили рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 договір оренди земельної ділянки не підписувала і відповідно не було проявлено її вільного волевиявлення на укладення цього договору, і тому договір необхідно визнати недійсним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з ч.2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України «Про оренду землі»). Згідно положень статей 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Відповідно до ч.4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. На підставі частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 5,9902 га, яка розташована на території Зорянської сільської ради Красноградського району, Харківської області, кадастровий номер земельної ділянки 6323382000:09:000:0052, що підтверджується актом на право власності на земельну ділянку серія ХР № 044916 виданого Красноградською райдержадміністрацією 17.01.2006 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83210209 від 23.03.2017 року (а.с. 15 - 17). 28 жовтня 2016 року між СБОК «Зоряне» (Ленінське) та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого права № 83210900 від 23.03.2017 року, ОСОБА_2 передала в оренду СБОК «Зоряне» земельну ділянку загальною площею 5,9902 га строком на п`ятнадцять років (а.с. 6-7). Звертаючись з позовною заявою 17.1.02017 року ОСОБА_2 вказувала, що вона не підписувала даного договору, підпис у графі орендодавець виконаний не нею, а іншою особою. Відповідно до висновку експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл.проф. М.С. Бокаріуса № 26317/10738 від 16.05.2018 року: 1)підписи від імені ОСОБА_2 : в договорі оренди землі від 28.10.2016 року, укладеному між ОСОБА_2 та СБОК «Ленінське», в додатку до договору оренди землі від 28.10.2016 року - в акті прийому-передачі земельної ділянки від 28.10.2016 року, в договорі оренди землі № 73 від 28.10.2016 року, укладеному між ОСОБА_2 та СБОК «Ленінське», в додатку до договору оренди землі № 73 від 28.10.2016 року виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2 ; 2)підписи від імені ОСОБА_2 : в довіреностях від 03.01.2017 року та 10.03.2016 року, посвідченими секретарем виконкому Нижньоланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області Чухрай Н.В. виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів ОСОБА_2 (а.с. 51-58). У зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . ухвалою Красноградського районного суду від 08.04.2019 року залучено до участі у справі правонаступника позивача - ОСОБА_5 . Експертиза, висновок якої наявний у матеріалах справи, була проведена компетентним експертом, попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання обов`язків. Скаржником висновок експертизи належними доказами не спростований. Отже, встановлено, що позивач особисто не підписувала договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання договору недійсним. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Суд першої інстанції оцінив зібрані у справі докази в їх сукупності, встановив, що позивач оспорюваний договір оренди земельної ділянки своїм підписом не скріплювала, згоду на його укладення не надавала, та прийшов до правильного висновку, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України оспорюваний договір є недійсним. Інші доводи апеляційної скарги доводи суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сільськогосподарського багатофункціонального обслуговуючого кооперативу «Зоряне» залишити без задоволення. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 22 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 січня 2020 року Головуючий: П.В. Кісь Судді : О.М. Хорошевський В.Б. Яцина