Постанова 4814 № 546/262/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 546/262/16-ц Номер провадження 22-ц/814/211/20Головуючий у 1-й інстанції Лизенко І. В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Прядкіної О.В., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., секретаря Мисечко А.І., за участі: відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Полтава цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 на ухвалу та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2019 року, прийнятих під головуванням судді Лизенко І.В. в м. Решетилівка, із складанням повного тексту 18 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договорами поставки, - В С Т А Н О В И В: У березні 2016 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із вказаним позовом. Просив стягнути солідарно із ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 1000 грн, а також стягнути із ФОП ОСОБА_1 на його користь : - по Договору поставки №26/01-1 - 7 272 480 грн. основного боргу, інфляційні втрати - 5 858 199,17 грн. за період з 03.08.2012 року по 14.03.2016 року, 3% річних - 788 417 грн. за період 03.08.2012 року по 14.03.2016 року, пеню - 7 258 134,29 грн. за період 03.08.2012 року по 14.03. - по Договору поставки №01/06-2 - 886 200 грн. основного боргу, інфляційні втрати - 713 860,49 грн. за період 05.08.2012 року по 14.03.2016 року, 3% річних - 95 928 грн. за період 05.08.2012 року по 14.03.2016 року, пеню - 883 723,49 грн. за період 05.08.2012 року по 14.03.2016 року. Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 22.01.2018 року замінено позивача - ОСОБА_5 його правонаступником - ОСОБА_4 на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги. Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2019 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу по Договору № 26/01-1 в розмірі 7 272 480 грн. та основної суми боргу по Договору № 01/06-2 в розмірі 886 200 грн. Продовжено судовий розгляд у справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в частині позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачі коштів у розмірі 1000 грн., та про стягнення з відповідача ОСОБА_1 по Договору поставки №26/01-1 інфляційні втрати - 5 858 199,17 грн, 3% річних - 788 417 грн, пеню - 7 258 134,29 грн; по Договору поставки №01/06-2 інфляційні втрати - 713 860,49 грн, 3% річних - 95 928 грн, пеню - 883 723,49 грн. Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено за необґрунтованістю. Скасовано заходи забезпечення позову у виді арешту майна, належного ОСОБА_1 а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1,2 та 2-го поверху №19-31 в літ «Г-2», загальною площею 319,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю, СТО з мийкою, шиномонтаж літ «В», адміністративну будівлю з вбудованим приміщенням кафе літ «Т», розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 107,5 кв.м, та автомобілі LEXUS LX 470 та CHRYSLER 300C , накладений ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2016 року (справа №546/262/16-ц, провадження №2-з/546/2/16), з дня набрання цим рішенням законної сили. Ухвалу та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2019 року оскаржив ОСОБА_4 , який в апеляційних скаргах, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції приписам законодавства та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу та рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення районного суду вірним та просить залишити його без змін. Ухвалою колегії суддів Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2020 року замінено позивача ОСОБА_4 на ОСОБА_6 , як правонаступника за договором про відступлення права вимоги за договорами поставки № 26/01-1 та № 01/06-2 (т.3, а.с.244-245). Апеляційний розгляд справи колегія суддів вважає за можливе провести у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України у відсутність ОСОБА_7 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи та надіслав до суду в електронній формі заяву про проведення засідання 27.01.2020р. о 10.год. без його участі ( т.4, а.с.1-2). Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг з таких підстав: Відповідно до ч. 1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. По справі встановлено, що 26 січня 2012 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛБЛ» укладено договір поставки № 26/01-1, згідно з пунктом 1.1 якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (свиней), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм. Пунктом 3.2. цього договору узгоджено ціну однієї тони корму в розмірі 6540,00 грн. (з врахуванням ПДВ) та пунктом 3.1. - загальну суму договору № 26/01-1 в розмірі 7 272 480,00 грн. 01 червня 2012 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛБЛ» укладено договір поставки №01/06-2, згідно з пунктом 1.1. якого відповідач 1 зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (собак), а ТОВ «ЛБЛ» зобов`язався оплатити та прийняти цей корм. Сторонами договору № 01/06-2 пунктом 3.2. було узгоджено ціну однієї тони корму в розмірі 4200,00 грн. (з врахуванням ПДВ) та пунктом 3.1. цього договору було узгоджено загальну суму - 886 200,00 грн. 20 липня 2012 року ОСОБА_3 та ТОВ «ЛБЛ» уклали договір поруки, згідно якого ОСОБА_3 є поручителем щодо належного виконання Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 умов договору №26/01-1 та умов договору 01/06-2. Розмір відповідальності поручителя згідно пунктів 2, 4 договору поруки становить 1000 грн. 20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та громадянином ОСОБА_5 на підставі ст. 512 ЦК України було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_5 свої права кредитора по договору №26/01-1 та по договору №01/06-2 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору. 28 серпня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_5 відступив ОСОБА_4 свої права кредитора по договору №26/01-1 та по договору №01/06-2 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у господарській справі №922/307/17 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними визнано недійсним договір поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_1 ; визнано недійсним договір поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 року, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_1 ; стягнуто з ТОВ «ЛБЛ» на користь ФОП ОСОБА_1 ; судові витрати ( т.2,а.с.126-138). Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ЛБЛ» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 року у справі №922/307/17 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2017 року залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.17 року у справі № 922/307/17 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 року, а касаційну скаргу без задоволення (т.2,а.с. 261-270) . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2018 року (справа № 640/13376/15-ц), яке набрало законної сили 20.12.2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення на користь ОСОБА_4 з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основного боргу за Договорами № 26/01-1 в розмірі 7272480,00 грн та № 01/06-2 в розмірі 886200 грн ( т.3,а.с. 113-119). Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, районний суд свою ухвалу мотивував тим, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно доп.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Закриття провадження у справі у даному разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Так, у справі № 640/13376/15-ц позивач ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ФОП ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача основний борг за Договором № 26/01-1 та Договором № 01/06-2 відповідно в розмірі 7272480,00 грн та в розмірі 886200 грн. З даної цивільної справи № 546/262/16-ц вбачається, що такі ж суми основного боргу по двох договорах поставки позивач ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_4 просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 . Отже, закриваючи провадження в зазначеній частині позовних вимог, районний суд дав вірну оцінку обставинам справи та тотожності даних вимог між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Доводи апеляційної скарги відносно іншого розміру грошових вимог позивача щодо стягнення сум за порушення грошового зобов`язання не заслуговують на увагу, так як районний суд з врахуванням вимог поро стягнення на підставі ст.625 ЦК України інфляційних витрат, 3% річних та пені продовжив судовий розгляд, про що чітко та зрозуміло зазначено в оскаржуваній ухвалі суду. Приймаючи рішеннявід 07 листопада 2019 року у справі в частині позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів коштів у розмірі 1000 грн., про стягнення з відповідача ОСОБА_1 по Договору поставки №26/01-1 та по Договору поставки №01/06-2 інфляційних втрат, 3% річних, пені, районний суд виходив з того, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29.03.2017 року встановлено фактичні обставини щодо укладення договорів поставки та спростовано презумпцію правомірності вказаних правочинів шляхом визнання їх недійсними. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком. Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у господарській справі №922/307/17 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними визнано недійсними договори поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 року та № 01/06-2 від 01.06.2012 року, укладені між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_1 . Частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1,5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Статтею 236 ЦК передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи викладене, вбачається, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що визнані судом недійсними договори поставки №26/01-1 та №01/06-2 не створюють юридичних наслідків, а тому вимоги ОСОБА_4 про стягнення коштів у зв`язку з їх невиконанням не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Не можуть бути прийняті доводи апеляційної скарги про те, що у господарській та даній цивільній справах різний суб`єктний склад сторін, адже відступлення права вимоги ТОВ`ЛБЛ ' ОСОБА_5 відбулося 20.07.2012р., і останньому достовірно був відомий зміст рішення Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року, яке набуло чинності 19 липня 2017р. Передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов`язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч. 1 ст. 512 ЦКУ). Внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов`язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ). В свою чергу ОСОБА_5 , виходячи з принципу добросовісного користування процесуальними правами, відступивши 28.08.2017р. права вимоги ОСОБА_4 згідно до п. 3.1 Договору мав передати Новому кредитору всі документи, які засвідчують право вимоги, в момент підписання цього договору ( т.2, а.с.184). Аналогічні дії були вчинені і при відступленні права вимоги між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за договором від 19.12.2019р. (т.3,а.с.233). З огляду на вказане колегія суддів прийшла до висновку про залишення без змін ухвали та рішення районного суду. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. При вирішенні спору по суті районним судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу та рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О.В. Прядкіна Судді: С.Б. Бутенко О.І. Обідіна Повний текст постанови складено 28.01.2020 р.