Постанова 4821 № 691/48/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/71/20Головуючий по 1 інстанції Справа №691/48/19 Категорія: 304090000 Черненко В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року м.Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , особа, яка подала апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року, у складі судді Черненка В.О., - в с т а н о в и в : У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказував, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 29 квітня 2009 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач умови договору не виконав внаслідок чого станом на 30 вересня 2018 року має заборгованість у розмірі 14 961 грн.80 коп., яка складається з наступного: - 248 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 9285 грн. 14 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 4240 грн. - заборгованість за пенею та комісією; - 500 грн. - штраф (фіксована частина); - 688 грн. 66 коп. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 14 961 грн. 80 коп. за кредитним договором № б/н від 29 квітня 2010 року та судові витрати у розмірі 1921 грн. Заочним рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 248 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати в розмірі 31 грн. 89 коп. Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивоване встановленням обставин щодо фактичного отримання відповідачем кредитних коштів, їх використання та часткове погашення. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом, пені, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) мотивоване відсутністю підстав вважати, що сторони обумовили у письмовій формі ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та комісії. 25 листопада 2019 року АТ КБ «Приватбанк» подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначав, що суд, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків, пені, комісії та штрафів по кредиту. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що відповідно до укладеного з АТ КБ «ПриватБанк» договору №б/н від 29 квітня 2009 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений, шляхом підписання Заяви з отриманням платіжної картки та відкриттям рахунку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. (а.с. 7) Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 вересня 2019 року становить 14 961 грн. 80 коп., яка складається з наступного: - 248 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 9285 грн. 14 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 4240 грн. - заборгованість за пенею та комісією; - 500 грн. - штраф (фіксована частина); - 688 грн. 66 коп. - штраф (процентна складова). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У даному випадку в заяві позичальника від 29 квітня 2009 року вказано, що базова процентна ставка за кредитом - 2,5% на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія- 0%. Проте, в позовній заяві Банк зазначив, що кредитні кошти надано відповідачу зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних. Також у підписаній сторонами заяві зазначено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш як на 120 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 гривень + 5% від суми позову. Позивач же просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 688 грн. 66 коп. (процентна складова). Крім того, у заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також умови щодо комісії. Проте, у позовній заві позивач зазначає, що стягнення пені з відповідача передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення тіла кредиту та складових його повної вартості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29 квітня 2009 року, посилався на копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Однак, в матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ним, підписуючи Заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядком нарахування. Крім того, дані Умови та правила надання банківських послуг належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Факт дії вказаних Умов на момент укладення кредитного договору також спростовується тим, що, як було зазначено вище, у Заяві зазначено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш як на 120 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 гривень + 5% від суми позову, а в Умовах стосовно даного випадку, передбачені зовсім інші умови - штраф у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду стосовного того, що Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універальна, 55 днів пільгового періоду» невід`ємною частиною кредитного договору не являється, оскільки зазначене не вбачається зі змісту підписаної між сторонами Заяви. Крім того, дана Довідка не заявлена позивачем як доказ. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у матеріалах справи Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, на які посилається позивач, як на невід`ємну частину договору, не співпадання погоджених відсотків у Заяві з відсотками за користування кредитними коштами, заявленими у позовній заяві, відсутність у заяві домовленості про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Умови та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 29 квітня 2009 року шляхом підписання заяви-анкети. Таким чином, відсутні підстави вважати що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та комісії. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що у Заяві на укладення кредитного договору відповідач висловив свою згоду, оформлену його підписом, на те, що вказана заява разом з пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами Банку є кредитним договором, адже зміст кредитного договору, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не є таким, що погоджений в момент його укладення відповідачем (позичальником). Позивач не довів, що відповідні положення кредитного договору було прочитано відповідачем. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сам по собі розрахунок заборгованості, наданий Банком, не може свідчити про обґрунтованість розміру боргу, оскільки відповідні обрахунки мають ґрунтуватися на нормах договору, погоджених сторонами, що в цій справі не мало місця, отже доводи апеляційної скарги банку з посиланням на обрахунок розміру кредитної заборгованості відповідача є необґрунтованими. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29 квітня 2009 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі №342/180/17. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд вірно прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення фактично отриманої суми кредиту. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають, а зводяться лише до переоцінки доказів наданих суду та суб`єктивною оцінкою скаржником обставин справи. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 11 жовтня 2019 року у даній справі залишиити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів. Судді: Н.І.Гончар Ю.В.Сіренко Т.Л. Фетісова: