Постанова 4851 № 440/2802/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 р.Справа № 440/2802/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Старостіна В.В. , Зеленського В.В. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Старшого консультанта Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України Шумар Вікторії Юріївни на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2019, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 27.09.19 по справі № 440/2802/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги, ВСТАНОВИВ: 31 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.01.2019 по 31.07.2019, що складає 66977,28 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 38019348) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.01.2019 по 29.05.2019 у розмірі 46977,12 грн, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що Апарат Верховної Ради України ніколи не був роботодавцем по відношенню до помічника - консультанта народного депутата, а тому немає вини відповідача у невиплаті позивачеві грошової допомоги при його виході на пенсію. Також зазначив про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, адже не з`ясовано, що позивач вже звертався до суду з аналогічними вимогами в межах розгляду іншої справи № 440/4753/18. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню і стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 01.01.2019 по 29.05.2019, не навівши обґрунтування зроблених висновків та без посилання на норми матеріального права. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно з розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 3454 від 10.07.2009 "Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України" позивач був зарахований з 01 липня 2009 року на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень. Відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №4823 від 01.10.2009 "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача звільнено 30 вересня 2009 року з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 у зв`язку з достроковим виходом на пенсію у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, яка перешкоджає виконанню роботи за договором. У зазначеному розпорядженні вказано, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2009 року складав 26 років 00 місяців 13 днів. З огляду на те, що під час звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України, йому відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час звільнення) не було виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 по справі № 1640/3403/18, залишеним в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати з 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 грошової допомоги при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів, зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 19 010,00 грн. На виконання зазначеного рішення суду Апаратом Верховної Ради України здійснено нарахування (розрахунковий лист за травень 2019 року, а.с. 38) та виплату грошової допомоги при виході на пенсію у сумі 19010 грн з утриманням ПДФО та військового збору (платіжне доручення № 5704 від 28.05.2019 з відміткою "оплачено" 29.05.2019, а.с. 37). У зв`язку із несвоєчасною виплатою вихідної допомоги позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час несвоєчасної виплати на підставі статті 117 Кодексу законів про працю за період з 01.01.2019 по 31.07.2019 в розмірі 66 977,28 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за період з 01.01.2019 по 29.05.2019 у розмірі 46977,12 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність заперечень працівника щодо виплати належних від підприємства сум в день звільнення не звільняє роботодавця від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, якщо у подальшому між сторонами виник спір щодо належності розрахунку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Колегія суддів зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо, в контексті розгляду цієї справи грошова допомога при виході на пенсію державного службовця ), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Як правильно встановив суду першої інстанції, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 по справі № 1640/3403/18, залишеним в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати з 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 грошової допомоги при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів, зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 19 010,00 грн. На виконання зазначеного рішення суду Апаратом Верховної Ради України здійснено нарахування (розрахунковий лист за травень 2019 року, а.с. 38) та виплату грошової допомоги при виході на пенсію у сумі 19010 грн з утриманням ПДФО та військового збору (платіжне доручення № 5704 від 28.05.2019 з відміткою "оплачено" 29.05.2019, а.с. 37). Отже, судовим рішенням встановлено факт не проведення зі звільненим працівником повного розрахунку при звільненні, а тому наявні підстави для притягнення роботодавця до відповідальності, передбаченою ст. 117 КЗпП України. Враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, вихідна допомога також належить до виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, а тому як і заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, має бути виплачена в день звільнення. За таких обставин, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на користь ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 по 29.05.2019 в розмірі 46 977,12 грн. (101 робочий день х 465,12 грн (середньоденний заробіток за 2 останні місяці роботи). Колегія суддів ураховує, що позивач, керуючись принципом диспозитивності, самостійно визначив період, за який підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 01.01.2019), а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позову в межах заявлених вимог. Колегія суддів відхиляє посилання заявника апеляційної скарги про те, що Апарат Верховної Ради України ніколи не був роботодавцем по відношенню до помічника - консультанта народного депутата, а тому немає вини відповідача у невиплаті позивачеві грошової допомоги при його виході на пенсію. В даному випадку колегія суддів ураховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 по справі № 1640/3403/18, яке набрало законної сили, встановлено, що обов`язок виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при виході на пенсію покладено саме на Апарат Верховної Ради України, що спростовує посилання відповідача на те, що він не є роботодавцем позивача. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, адже не з`ясовано, що позивач вже звертався до суду з аналогічними вимогами в межах розгляду іншої справи № 440/4753/18, колегія суддів уважає спростованими. Так, в цій справі, що розглядається, та у справі № 1640/3403/18 (за даними КП "Діловодство спеціалізованого суду") позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, але за різні періоди, що виключає можливість порівняння таких справ як тотожних. Доводи апеляційної скарги про те, що, застосовуючи до спірних правовідносин положення частини другої статті 117 КЗпП України, суди не врахували відсутність спору в момент звільнення позивача, а тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає умовам відповідальності власника, визначених статтею 117 КЗпП України, не узгоджуються зі змістом статті 117 КЗпП України та встановленими обставинами справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Старшого консультанта Відділу зв`язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України Шумар Вікторія Юріївна залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 по справі № 440/2802/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді В.В. Старостін В.В. Зеленський Повний текст постанови складено 28.01.2020.