Постанова 4850 № 200/9072/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року справа №200/9072/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 р. у справі № 200/9072/19-а (головуючий І інстанції Ушенко С.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (далі позивач, ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі відповідач, ГУ ДФС у Донецькій області), в якому з урахуванням уточнення просило: скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 494279,00 грн., з яких за основним платежем 329519,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 164760,00 грн., та №0005291414 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 183066,50 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: скасував податкове повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414, прийняте Головним управлінням ДФС у Донецькій області в частині збільшення Приватному акціонерному товариству Центральна збагачувальна фабрика Мирноградська суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 494279,00 грн., з яких за основним платежем 329519,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 164760,00 грн.; скасував податкове повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005291414, прийняте Головним управлінням ДФС у Донецькій області, яким Приватному акціонерному товариству Центральна збагачувальна фабрика Мирноградська збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 183066,50 грн.; стягнув з Головного управління ДФС у Донецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства Центральна збагачувальна фабрика Мирноградська понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 27447 грн. 99 коп. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказане рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянтом зазначено, що позивачем не надано до перевірки нормативно-технічну документацію, аналітичну документацію, та відповідні сертифікати, що підтверджують якість та відповідність товару, та/або не вказано, що товари не підлягають сертифікації. У накладних, складених та підписаних директором Мічко І.В., не зазначені реквізити покупця, а саме: р/рахунок, найменування банку, адреса підприємства, відсутнє місце складання, що не дає змогу ідентифікувати осіб, які фактично відповідальні за здійснення фінансово-господарських операцій. Надані товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) складені з порушенням вимог законодавства, а саме обов`язкові графи для заповнення заповненні вибірково. До перевірки не надано журнали вантажів, що надійшли, за формою № М-1, ведення якого передбачено Наказом Міністерства статистики України № 193 від 21.06.96 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів». За даними аналізу можливості виконання оформлених господарських операцій реєстраційними даними ІС «Податкових Блок» штатна чисельність - 1 особа. Контрагент позивача ТОВ «Новарт форм» придбало товари у постачальників, що здійснюють реалізацію товару, придбання якого не встановлено або формують податковий кредит за рахунок підприємств, які здійснюють у першому ланцюгу постачання товарів номенклатури, що відрізняється від номенклатури придбання за даними Єдиного реєстру податкових накладних заміна товарної номенклатури у першому ланцюгу постачання (організація перевезень автомобільним транспортом, дизельне паливо, бензин А-92). Від позивача надійшло клопотання про відкладення та перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю представника та його відсутністю на території України. Колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки явка позивача не визнавалась обов`язковою, позивач не позбавлений права залучити іншого представника, доказів в підтвердження викладених в клопотанні обставин не надано, а суд не бачить перешкод для розгляду справи. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Приватне акціонерне товариство Центральна збагачувальна фабрика Мирноградська є юридичною особою, платником податку на додану вартість та знаходиться на обліку в Покровській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Головним управлінням ДФС у Донецькій області відповідно з пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, п.п. 77.1., 77.4. ст. 77, п.82.1. ст.82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у Донецькій області від 05.04.2019 № 632 проведено планову виїзну документальну перевірку ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, за результатами якої складено відповідний акт від 04.06.2019 №549/05-99-14-14/24820699. Перевіркою встановлені порушення: пп. 14.1.36., 14.1.191., 14.1.202. п. 14.1. ст. 14, п.п. 44.1., 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1. п.134.1. ст. 134, пп. 140.4.2. п. 140.4. ст. 140, пп.140.5.9. п.140.5. ст. 140 Податкового кодексу України (далі по тексту ПК України), в результаті чого позивачем занижено грошове зобов`язання з податку на прибуток за 4 квартал 2018 року, зокрема, по взаємовідносинам з ТОВ Новарт форм, у сумі 329519,00 грн.; пп. 14.1.36., 14.1.191. п. 14.1. ст. 14, п. 44.1. ст. 44, п.п. 198.1., 198.2., 198.3. п. 198 ст.198, п. 200.1. ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 366133,00 грн., в тому числі за жовтень 2018 року 330478,00 грн., за листопад 2018 року 35655,00 грн. Висновки ґрунтуються на тому, що при проведенні перевірки не доведена реальність здійснення операцій позивача з ТОВ Новарт форм, оскільки ним створено схему штучного руху товару, спрямовану на створення формального документообігу, про що свідчить те, що постачальники не мають матеріальної бази, об`єктивно необхідної для виконання поставок. Надані до перевірки договори, видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, платіжні доручення не є достатніми доказами фактичного виконання поставок, господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими схемами штучного руху товарів постачальниками свідчить про безтоварність операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача. Головним управлінням ДФС у Донецькій області на підставі висновків перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1315000,50 грн., з яких за основним платежем 876667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 438333,50 грн., та №0005291414, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 183066,50 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, наявні в матеріалах справи, не підтверджують встановленні відповідачем в ході перевірки порушення, а навпаки підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентом позивача. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до положень підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу встановлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Підпунктами 16.1.2 , 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу). Згідно з пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. Згідно п. 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання. Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. В пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності. Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі Положення № 88), Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи. Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. Аналіз наведених норм свідчить, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум ПДВ до податкового кредиту та витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків. Таким чином, зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг), здійснюється з сукупністю таких обставин, як реальність виконання господарської операції та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг, зміст господарської операції та її учасників і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання операції. У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів. Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено. 03.08.2018 між позивачем (покупець) та ТОВ Новарт форм (постачальник) укладено договір поставки № 03-08/18. Згідно з умовами якого постачальник передає у власність покупця нафтопродукти, а покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, що складаються покупцем в електронному вигляді. Ціна товару, що постачається, узгоджується сторонами для кожної партії товару окремо у заявках. Покупець зобов`язується сплатити постачальнику повну вартість отриманого товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. На виконання умов цього договору складені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, копії яких наявні в матеріалах справи, зокрема: товарні накладні; товарно-транспортні накладні № 0310, 2610; видаткові накладні № 93 від 03.10.2018, 129 від 26.10.2018. Оплата товару на час перевірки здійснена частково, заборгованість складає 579420,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 758 від 29.11.2018, № 759 від 29.11.2018, № 538 від 24.10.2018. Зазначена продукція отримана позивачем, про що свідчать підписи уповноважених осіб на видаткових накладних. Якість палива підтверджена органом оцінки відповідності «КАРТІ», сертифікат відповідності, термін дії з 10.04.2018 по 09.04.2019, органом оцінки відповідності ОС «ПРОМСТАНДАРТ» призначений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, термін дії з 16.10.2018 по 15.10.2019 (а.с.70-73 т.1). Суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. Також, 17.09.2018 за № 1-НФ-М-ЖРК та 04.10.2018 за № 2-НФ-М-ЖРК між позивачем (покупець) та ТОВ Новарт форм (постачальник) укладено договори поставки. Згідно умов догоаору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити залізорудний концентрат. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ ст.Вантажоотримувача, згідно Інкотермс 2010. Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок постачальника протягом 2-х банківських днів з моменту надання рахунку на оплату. На виконання умов цього договору складені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, копії яких наявні в матеріалах справи, зокрема: товарні накладні; товарно-транспортні накладні № 0510, 1210, 1610, 1710, 1910, 2010, 2310; видаткові накладні 111 від 05.10.2018 (ТТН 0510), 100 від 12.10.2018 (ТТН 1210), 108 від 16.10.2018 (ТТН 1610), 109 від 17.10.2018 (ТТН 1710), 113 від 19.10.2018 (ТТН 1910), 114 від 20.10.2018 (ТТН 2010), 117 від 23.10.2018 (ТН 2310), 134 від 31.10.2018; актами прийому передачі № 134 від 31.10.2018 (залізнична накладна № 45289253, вагон № 60455268). Оплата товару на час перевірки здійснена частково, заборгованість складає 509220,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 434 від 09.10.2018, 63 від 25.01.2019, 64 від 25.01.2019. Зазначена продукція отримана позивачем, про що свідчать підписи уповноважених осіб на видаткових накладних. Якість залізорудного концентрату була підтвердженні сертифікатами якості № 049/018 від 04.10.2018, № 129/018 від 12.10.2018, № 169/018 від 16.10.2018, № 179/018 від 17.10.2018, № 199/018 від 19.10.2018, № 209/018 від 20.10.2018, № 239/018 від 23.10.2018, №1910/018 від 19.10.2018 виданими ООО «ТЕКС-К» (а.с.62-69 т.1). Суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. Як свідчать матеріали справи на підприємстві ведеться Журнал обліку вантажів, що надійшли (форма М-1), в які внесено всі обов`язкові данні за жовтень, листопад 2018 року, що не спростовано відповідачем. Наявні в матеріалах справи оборотні сальдові відомості, складські та виробничі документи, зворотно-сальдові відомості за 4 квартал, акти фактично викоаного обсягу робіт і списання матеріалів, акт списання, матеріальні звіти, лімітно-забірні картки, накладні на переміщення, які підтверджують, що до складу витрат собівартості була віднесена частка витрат на матеріали, які були використані у виробництві. З придбаних у контрагента товарів на вартість 1830666 грн., віднесено витрат на собівартість на суму 1730664,11 грн. Станом на 31.12.2018 на складі залишилися залишки матеріалів, придбаних у контрагента ТОВ «Новарт форм» та невикористаного у виробництві залізорудного концентрату на суму 1546715,33 грн. Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні, первинні документи позивача. Отже, твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки первинних документів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій спростовується самим змістом акта, відповідно до якого під час контрольного заходу відповідачем вони досліджувались. Суд зазначає, що відповідачем первинні документи були безпідставно, з посиланням на порушення правил їх заповнення та неналежне оформлення проігноровані при оцінці податкових наслідків господарських операцій. Суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями. Отже, формальні помилки або інші недоліки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Суд звертає увагу на те, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце. Здійснення господарських операцій підтверджується вищезазначеними документами наявними в матеріалах справи. Також, порушення заповнення документів, не свідчать про їх невідповідність та відповідно не може впливати на формування податкової звітності. Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідач не здійснив перевірку товарів за місцем їх зберігання. Акт перевірки немістить жодного посилання на проведення податковим органом жодної податкової перевірки або зустрічної звірки контрагента. Щодо доводів апелянта стосовно недоліків наданих позивачем товарно-транспортних накладних та, як наслідок, відсутність підтвердження факту перевезення придбаних товарів, суд зазначає, що наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та не підтвердження вчинення господарських операцій. Формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. ТТН на підпуск нафтопродуктів, як вірно зазначалось позивачем, складені за типовою формою згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155. Також, суд зазначає, що порушення правил, встановлених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів та Закону № 1644, є підставою для притягнення винних осіб до відповідальності, в той час, як податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит в залежність від дотримання правил перевезення та приймання нафтопродуктів іншими особами, за умови наявності у платника належних первинних документів, що підтверджують фактичне виконання договірних відносин. До того ж, придбані у контрагента товари (нафтопродукти) було використано позивачем у межах власної господарської діяльності, що узгоджується з основними видами господарської діяльності та спрямована на досягнення статутних цілей підприємства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №823/3874/14. Посилання апелянта на відсутність у позивача журналу вантажів, що надійшли, за формою № М-1, також, нормативно-технічної документації, аналітичної документації, та сертифікатів, що підтверджують якість та відповідність товару, спростовуються наявними матеріалами справи та поясненнями позивача. Стосовно твердження апелянта про те, що матеріально-технічна база контрагента та його трудові ресурси не дозволяють в реальному часі виконувати заявлений обсяг робіт (продажу, зберігання, надання послуг), суд зазначає, що недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість здійснення договору поставки (купівлі-продажу) та надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Також, суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем). Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, від 31.01.2011 у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом та декларування показників. Посилання апелянта щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Також, як суд зазначав, відповідачем зустрічних перевірок контрагента позивача та третіх осіб у ланцюгах постачання, не проводилась. Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом, позивач та контрагент позивача, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Суд зазначає, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару та надання послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію. У діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018 у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом. Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача. Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум ПДВ і податку на прибуток, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку. Апелянтом в скарзі не наведено жодного доводу та доказів в спростування або помилковість висновків суду першої інстанції, не зазначено в чому саме полягає порушення судом першої норм матеріального права або помилковість оцінки обставин в справі. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 р. у справі № 200/9072/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 р. у справі № 200/9072/19-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 28 січня 2020 року. Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.В. Сіваченко