Постанова 4850 № 200/11577/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року справа №200/11577/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 04 листопада 2019 року у м. Слов`янську) у справі № 200/11577/19-а (суддя в І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Слов`янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління) про визнання дій щодо невиплати страхових виплат з дати припинення протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами з дати припинення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управлінням безпідставно припинено нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, відмову у виплаті страхових виплат за відповідний період позивач вважав безпідставною, та такою, що суперечить нормам Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року позовні вимоги задоволені. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за періоди з 01.07.2014 по 31.08.2014 (включно), з 01.07.2015 по 31.05.2019 (включно). Зобов`язано відповідача здійснити нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 у період з 01.11.2015 по 31.05.2019 (включно) та здійснити виплату заборгованості за періоди з 01.07.2014 по 31.08.2014 (включно), з 01.07.2015 по 31.05.2019 (включно). Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, який перемістився з м. Донецька Донецької області до м. Слов`янська. У період з вересня 2014 року по жовтень 2014 року позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати у Вугледарському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, у період з листопада 2014 року по червень 2015 року перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував страхові виплати в Запорізькій області. В травні 2019 року позивача взято на облік до Управління та поновлено щомісячні страхові виплати з 01.05.2019. Крім того, апелянт наголосив, що у зв`язку із відсутністю звернення до органу у період з 01.12.2015 по 30.04.2019 із заявою про продовження страхових виплат у позивача відсутня заборгованість за цей період. Зазначив, що саме ситуація, яка склалася на території Донецької області, де позивач перебував первинно на обліку, та з території якої перемістився до інших міст України, є підставою для невиплати щомісячних страхових виплат за минулі періоди. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, який перемістився з м. Донецька до м. Слов`янська, про що свідчить відповідна довідка. 22 травня 2019 року позивач звернувся із заявою про продовження раніше призначених в м. Донецьку щомісячних страхових виплат (безстроково) у зв`язку із професійним захворюванням на ш. Південнодонбаська № 3. 07 червня 2019 року постановою Управління продовжено раніше призначені щомісячні страхові виплати з 01.05.2019 безстроково. Як вбачається з рішення місцевого суду, на виконання вимог ухвали суду від 30.09.2019 відповідачем надана службова записка від 10.10.2019 за підписом завідувача сектору по роботі з внутрішньо переміщеними особами відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Бондаренко С.В . Зі змісту доповідної записки вбачається, що згідно бази даних ОСОБА_1 у період з вересня 2014 року по жовтень 2014 року перебував на обліку та отримував страхові виплати у Вугледарському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області; у період з листопада 2014 року по червень 2015 року перебував на обліку та отримував страхові виплати в Запорізькій області; з травня 2019 року по теперішній час перебуває та отримує виплати у відповідача. Страхові виплати не виплачені за період з 01.07.2014 по 31.08.2014 (включно), з 01.07.2015 по 30.11.2015 (включно), а у період з 01.12.2015 по 30.04.2019 - не нараховані. Слід зазначити, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання соціальних виплат не оспорюється сторонами, згідно наданих відповідачем матеріалів щомісячні страхові виплати є безстроковими. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Спірним питання є невиплата за період з 01.07.2014 по 31.08.2014 (включно), з 01.07.2015 по 31.05.2019 (включно), та не нарахування їх сум у період з 01.11.2015 по 31.05.2019 (включно) належних позивачу страхових виплат. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого. У положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом. Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом № 1105-XIV. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу припинено соціальні виплати з 01.07.2014 та 01.07.2015 з посиланням на відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи. У відзиві, зокрема відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати щомісячних страхових виплат через те, що позивач у відповідні періоди не звертався до відділень Фонду соціального страхування за їх поновленням. Щодо підстав припинення соціальних виплат, слід зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Зазначений у частині першій статті 46 цього Закону перелік підстав для припинення соціальних виплат підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом. Відсутність (скасування) довідки внутрішньо переміщеної особи не визначено законом як підставу для припинення соціальних виплат. Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат, проте наполягає про її невиплату з огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 365). Таке посилання є необґрунтованим, оскільки згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту. Суд на підставі статті 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин норми закону як такі, що мають вищу юридичну силу, тому не враховує мотиви відповідача щодо необхідності застосування приписів Постанови №

365. Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Отже, враховуючи те, що рішення про припинення соціальних виплат з підстав, визначених статтею 46 Закону № 1105-XIV, фондом не приймалось, при цьому, припинення виплати піддано формальним обмеженням, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати щомісячних соціальних виплат за періоди з 01.07.2014 по 31.08.2014 (включно), з 01.07.2015 по 31.05.2019 (включно); зобов`язання нарахувати щомісячні страхові виплати у період з 01.11.2015 по 31.05.2019 (включно); зобов`язання здійснити виплату заборгованості за періоди з 01.07.2014 по 31.08.2014 (включно), з 01.07.2015 по 31.05.2019 (включно). Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з визначенням періодів, у яких утворилась заборгованість та періоду, в який відсутнє нарахування щомісячних страхових виплат. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. З приводу доводів апеляційної скарги щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості за період по 31.05.2019 (включно), в той час як Управлінням поновлено відповідні виплати з 01.05.2019, колегія суддів зауважує, що з тексту оскаржуваного судового рішення випливає, що страхові виплати не виплачені та не нараховані по 30.04.2019. Таким чином, очевидно, що місцевим судом допущена описка щодо травня 2019 року, яка може бути виправлена у встановленому процесуальним законом порядку. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 200/11577/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 28 січня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін І. В. Геращенко