Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/1258/19

28.01.20 22-ц/812/174/20 Справа № 490/1258/19 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. Провадження № 22-ц/812/174/20 П О С Т А Н О В А іменем України 27 січня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Лисенка П.П., суддів: Серебрякової Т.В. та Галущенка О.І., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Голубашенка Т . О., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 24 квітня 2019 року об 10 годині 55 хвилин, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Гуденко О.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и л а: В лютому 2019 року ОСОБА_1 пред`явив до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Дніпрорегіонгаз») зазначений позов, який обґрунтовував наступним. Згідно наказу ТОВ «Дніпрорегіонгаз» від 27 грудня 2013 року № 200-к він прийнятий на роботу на посаду заступника начальника з технічної діяльності. Наказом ТОВ «Дніпрорегіонгаз» від 20 серпня 2015 року № 91-к, переведений на посаду начальника Миколаївської дільниці регіонального управління скрапленого газу Миколаївського управління скрапленого газу. Наступним наказом від 10 жовтня 2018 року № 169-к з ним припинено трудовий договір за угодою сторін, відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. В день звільнення з ним було проведено розрахунок та виплачено заробітну плату за 8 робочих днів жовтня 2018 року і компенсацію за 115 днів невикористаної відпустки за період з 27 грудня 2013 року по 26 грудня 2018 року та 27 днів додаткової відпустки за період з 27 грудня 2014 року. Посилаючись на те, що відповідачем не виплачено йому компенсацію за роботу у вихідні та святкові дні за весь період за 2017 рік і по 10 жовтня 2018 року, позивач просив стягнути з відповідача компенсацію за 35 днів роботи у вихідні та святкові днів у подвійному розмірі середньоденного заробітку за 2017 рік та 48 таких днів за 2018 рік - у загальному розмірі 52 238 гривень 96 копійок, а також середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що на час подачі позову становило 27 981 гривню 44 копійки, а всього - 80 220 гривень 40 копійок. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Дніпрорегіонгаз» 29 326 гривень 39 копійок заборгованості по заробітній платі та 27 000 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього - 56 326 гривень 39 копійок. З ТОВ «Дніпрорегіонгаз» на користь держави стягнуто 1 921 гривня судового збору. В апеляційній скарзі ТОВ «Дніпрорегіонгаз», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду 1 інстанції залишити без змін, виходячи з наступного. Мотивуючи рішення суду, щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що ТОВ «Дніпрорегіонгаз» при звільненні позивача не в повному обсязі з ним розрахувався. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та законними. За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами. Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі. Виходячи із зазначеного вище, суд 1 інстанції і виходив, вирішуючи даний спір. Частини 1-3 статті 67 КЗпП України встановлює, що при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п`ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Статтею 71 КЗпП України передбачено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Згідно ст. 72 цього Кодексу, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу. За положеннями ст. 107 цього Кодексу - робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. За статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Залучення працівників до роботи у вихідні та святкові дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (частина третя статті 71 КЗпП України). Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу ТОВ «Дніпрорегіонгаз» від 27 грудня 2013 року № 200-к ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду заступника начальника з технічної діяльності (т. 1 а.с.127). Наказом ТОВ «Дніпрорегіонгаз» від 20 серпня 2015 року № 91-к, переведений на посаду начальника Миколаївської дільниці регіонального управління скрапленого газу Миколаївського управління скрапленого газу (том 1, а.с.126). Наступним наказом від 10 жовтня 2018 року № 169-к з ним припинено трудовий договір за угодою сторін, відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України (т.1, а.с.13, 125). Як підтверджується матеріалами справи, а саме, наданими сторонами копіями табелів робочого часу, копіями службових записок та розрахункових листів з січня 2017 року по жовтень 2018 року - ОСОБА_1 відпрацював у 2017 році - 35 святкових та вихідних дні, у 2018 році - 48 святкових та вихідних дні. Як вбачається зі службових записок, начальник Миколаївського РУСГ звертався до директора ТОВ «Дніпрорегіонгаз» для надання дозволу залучити до роботи у вихідні дні працівників Миколаївського управління (у зв`язку з виробничою необхідністю) - в тому числі начальника дільниці ОСОБА_1 . До кожної такої службової записки додано Додаток , згідно якого ОСОБА_1 надав згоду на роботу у вихідний/святковий день (т. 1, а.с. 159-184). На підставі зазначених службових записо,к керівництво ТОВ «Дніпрорегніонгаз» видавалися окремі Накази «Про роботу у вихідний день», згідно яких визначені вихідні дні вважати робочим днем для визначеного кола працівників (в тому числі начальника Миколаївської ДРСГ ОСОБА_1 ). Пунктом 2 цих наказів визначено, що роботу у вхідний день компенсувати згідно з наказом ТОВ «Дніпрорегніонгаз» від 21 березня 2014 року № 83а «Щодо оплати за роботу в вихідний день» (т.1 а.с.128), але на жодному з цих наказів не міститься підпис позивача про ознайомлення з ним. Згідно наданих відповідачем розрахункових листів з січня 2017 року по жовтень 2018 року, ОСОБА_1 за відпрацьовані ним святкові та вихідні дні проводилася оплата в одинарному розмірі за кожен відпрацьований день тривалістю 8 робочих годин (т.1 а.с. 185-192). Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, а тому відсутність даних про роботу позивача у вихідні, святкові та неробочі дні у табелі обліку робочого часу не може бути підставою для відмови працівнику надати компенсацію за роботу у зазначені дні. ОСОБА_1 , діючи відповідно до вимог закону та розпоряджень роботодавця відпрацював у вихідні, святкові та неробочі дні і за згодою сторін відповідач зобов`язаний був надати їй інші дні відпочинку, видавши про це відповідні розпорядження. Позивач самостійно не мав права використовувати відгули. Із матеріалів справи також вбачається, що інші дні відпочинку роботодавець позивачу за дані відпрацьовані дні не надав. При цьому, ні в день звільнення, ні в подальшому, оплату за виконану позивачем роботу у вихідні, святкові та неробочі дні відповідачем проведено не було. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першій статті 2 ЦПК України). Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача відповідачем не було здійснено повного розрахунку, а тому з останнього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до довідки про заробітну плату позивача на підставі положень Постанови «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньоденний заробіток позивача становить 353 гривні 33 копійки (7 420 гривень х 2 / 44 роб.дні за серпень - вереснь 2018 року - як повні відпрацьовані місяці). Тому заборгованість по заробітній платі за вказані періоди за роботу у вихідні дні становить 29 326 гривень 39 копійок. Оскільки саме вказану грошову суму і стягнув районний суд, то підстав для її зменшення або відмови у її стягненні колегія не встановила, а тому цій частині скарги слід відмовити. Обґрунтованим є і встановлений судом 1 інстанції й розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 27 000 гривень, оскільки відповідає принципу співмірності заявленої та задоволеної вимоги. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрорегіонгаз» залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П. Лисенко Судді О.І. Галущенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року.