Постанова 4873 № 910/3262/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" січня 2020 р. Справа№ 910/3262/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Яковлєва М.Л. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/3262/19 (суддя Морозов С.М) за позовом Національного банку України до 1) Публічного акціонерного товариства "Златобанк" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" про визнання недійсним правочину, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 справу №910/3262/19 передано для розгляду в межах справи №910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк". Не погодившись з прийнятою ухвалою, Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі № 910/3262/19 Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що оскаржувана ухвала є безпідставною, необґрунтованою та винесеною в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначаючи при цьому, що судом першої інстанції було помилково застосовано ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки в даній справі розглядаються позовні вимоги немайнового характеру. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2019 апеляційну скаргу Національного банку України передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/3262/19. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1,5,6,8,9,12,18,31,32,33,34 частини першої статті 255 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне. Національний бак України (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва від з позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (відповідач-2) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави. Передаючи матеріали справи №910/3262/19 за позовом Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" про визнання недійсним правочину, для розгляду в межах справи №910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк", суд першої інстанції керувався тим, що предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним правочину - заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок заборгованості за Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (кредитодавець), стосовно якого відкрито справу про банкрутство, а провадження у справі №910/3262/19 відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, а тому, що спір у справі № 910/3262/19 має вирішуватись саме в межах справи Господарського суду міста Києва № 910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Розглянувши апеляційну скаргу Національного банку України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне Згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження та позовного провадження. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Частиною 1 статті 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Згідно з частиною 9 статті 30 ГПК України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини 1 статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а у рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловив думку про те, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів…". Частиною 6 статті 12 ГПК України передбачено що справи про банкрутство розглядаються господарськими судами у порядку, передбаченому цим кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 21.10.2019 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність, у зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства. Статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, зокрема:

1. Спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених спори боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно. Отже, розгляд спорів з майновими вимогами до суб`єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства, та визначений позивачем в статусі відповідача у такому спорі, законодавцем віднесено до підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а таким судом є суддя, який розглядає справу про банкрутство. Законодавець, змінюючи підсудність розгляду таких вимог, в тому числі й поточних, надав перевагу тому, що результат розгляду поточних вимог майнового характеру до відповідача-боржника може мати наслідком зменшення його активів, збільшення кредиторської заборгованості та зачіпати права та інтереси кредиторів боржника, вимоги яких визнано судом та включено до реєстру. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 постановлено відкрити провадження у справі №910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк", визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - ОСОБА_1 в розмірі 49 611 297,32 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Капустіна Володимира Володимировича. Частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Щодо тверджень скаржника, що судом першої інстанції помилково застосовано ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки в даній справі розглядаються позовні вимоги немайнового характеру, судова колегія зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Соларенерго» заявами №12 від 12.02.2015 та №12-1 від 12.02.2015 повідомив АТ «Златобанк» про дострокове повне погашення заборгованості, шляхом зарахування заборгованості АТ «Златобанк» в рахунок погашення своєї заборгованості за Кредитним договором №8/33/13-KLMV. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що майнові права за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до переконання, що розгляд позовної вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013, може мати наслідком зменшення активів Публічного акціонерного товариства "Златобанк", збільшення кредиторської заборгованості та зачіпати права та інтереси кредиторів боржника. За таких обставин, з урахуванням того, що предметом позову у даній справі є вимоги про визнання недійсним правочину - заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок заборгованості за Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" та Публічним акціонерним товариством "Златобанк", стосовно якого відкрито справу про банкрутство, а провадження у справі №910/3262/19 відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір у справі № 910/3262/19 має вирішуватись саме в межах справи Господарського суду міста Києва № 910/4475/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк". Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/3262/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/3262/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 у справі №910/3262/19 - залишити без змін. Матеріали справи №910/3262/19 повернути до господарського суду першої інстанції. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді Є.Ю. Шаптала М.Л. Яковлєв