Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/7448/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" січня 2020 р. Справа№ 910/7448/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Владимиренко С.В. Ходаківської І.П. за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д. за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 21.01.2020, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 (повний текст якого складено 23.09.2019) у справі №910/7448/19 (суддя Полякова К.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсними правочинів ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (надалі - відповідач) про визнання недійсними додаткової угоди від 01.10.2018 № 8 до договору від 22.07.2015 № ДНП-2015-07/32 та додаткової угоди від 01.10.2018 № 3 до договору від 01.11.2017 № ДНП-2017-11/04, що укладені між сторонами. Позов мотивовано тим, що зазначені додаткові угоди укладені від імені позивача не уповноваженою особою. Матеріально правовою підставою позову позивачем визначено ст.ст. 92, 203, 215 Цивільного кодексу України. (надалі - ЦК України). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви їого прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/7448/19 у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує недійсність правочинів, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Скаржник стверджує що оспорені додаткові угоди укладені від імені позивача не уповноваженою особою, а саме містять підпис не директора, а іншої не уповноваженої особи. Зокрема, позивач наголосив, що до апеляційної скарги надано нотаріально завірену заяву свідка ОСОБА_1 від 06.08.2019, яку суд першої інстанції не прийняв до уваги та необґрунтовано відмовив у прийнятті цього доказу. Цим доказом, на думку позивача, підтверджено той факт, що оспорені угоди підписано іншою особою, а не директором, як зазначено в угодах. До того ж, позивач дізнався про існування заяви свідка, тільки 06.08.2019, тому у позові про таку заяву не зазначено. Також, скаржник звернув увагу на те, що ним не вчинено жодних дій, які б свідчили про схвалення цих угод відповідно до ст. 241 ЦК України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/7448/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 (повний текст якого складено 23.09.2019) у справі № 910/7448/19 залишено без руху та роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали він має право усунути наведені недоліки, надавши суду докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі, а саме доплатити судовий збір у сумі 2 881,50 грн. Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансшлях сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі № 910/71448/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 10.12.2019 о 14:40 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 04.12.2019. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 04.12.2019. Під час апеляційного перегляду даної справи неодноразово оголошувалась перерва, зокрема 18.12.2019 було оголошено перерву до 21.01.2020 на 13:50. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 залишено без задоволення клопотання ТОВ "Трансшлях сервіс" про призначення судової експертизи у справі. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначене клопотання у суді першої інстнції не заявлялось, а обгрунтованих підстав щодо необхідності заявлення цього клопотання в процесі апеляційного перегляду справи, та поважності причин його незаявлення в суді першої інстнції, позивачем не доведено. Явка представників сторін. В судове засідання від 21.01.2020 з`явились усі учасники апеляційного провадження. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. До того ж, відповідч наголошує, що позивачем у позові не було зазначено про заяву свідка, а тому ним порушено процедуру подачі доказів, що не відповідає ст. 80 ГПК України. Крім того, враховуючи норми 269 ГПК України, позивачем не доведено правомірність долучення цієї заяви на стадії апеляційного провадження. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу скаргу позивача, залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 22.07.2015 між сторонами у справі укладено договір № ДНП-2015-07/32 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, за умовами якого відповідач надає за плату позивачу право на організацію та експлуатацію 112 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 12 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дарницький р-н, просп. Григоренка, 20-22, у межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту. Додатковою угодою від 21.08.2015 № 1 до договору № ДНП-2015-07/32 дію останнього продовжено до 30.09.2018. Також, 01.11.2017 між сторонами укладено договір № ДНП-2017-11/04 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, відповідно до якого відповідач надає за плату позивачу право на організацію та експлуатацію 248 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 28 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дарницький р-н, просп. Григоренка, 18-20, у межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту. Згідно пункту 6.1 договору № ДНП-2017-11/04 останній діє до 31.12.2020. 08.10.2018 відповідач звернувся до позивача з листами № 053/05-3776 та № 053/05-3772 щодо необхідності з`явитися представникам позивача у 10-денний термін після одержання листів для внесення змін до умов договорів № ДНП-2017-11/04 та № ДНП-2015-07/32 відповідно. Листом від 13.11.2018 № 053/05-4437 відповідач повідомив позивача про те, що у зв`язку з погодженням нових схем організації дорожнього руху Управлінням патрульної поліції у м. Києві та Департаментом транспортної інфраструктури м. Києва відповідач 08.10.2018 направив на адресу позивача листи № 053/05-3772 та № 053/05-3776 із проханням прибути до відповідача за вказаною адресою для внесення змін до діючих договорів. Оскільки представники позивача не з`явилися для підписання відповідних змін до договорів, відповідач повторно направив додаткові угоди № 3 до договору № ДНП-2017-11/04 та № 8 до договору № ДНП-2015-07/32 про внесення змін до договорів, які просив підписати, скріпити печаткою та повернути один екземпляр відповідачу. У матеріалах справи містяться копії зазначених додаткових угод. Так, у тексті останніх зазначено, що додаткові угоди підписані від позивача в особі директора ОСОБА_2, який діє на підставі статуту та скріплені печатками товариства. Згідно пункту 1 додаткової угоди № 3 до договору № ДНП-2017-11/04 відповідач надає за плату позивачу право на організацію та експлуатацію 340 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 38 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дарницький р-н, просп. Григоренка, 18-20, у межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 8 до договору № ДНП-2015-07/32 відповідач надає за плату позивачу право на організацію та експлуатацію 174 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дарницький р-н, просп. Григоренка, 20-22, у межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту. Вказаними додатковими угодами сторони також внесли зміни до графіків платежів. 15.04.2019 позивач у листі № 15-ТС/37855353 повідомив відповідача, що директор ознайомився з копіями додаткових угод до договорів лише у квітні 2019 року, а їх підписання відбулося без його відома ОСОБА_1, на яку виписано довіреність на підписання малозначущих правочинів та відправлення кореспонденції. Отже, позивач просив вважати додаткові угоди до договорів недійсними, оскільки останні підписані особою без відповідних повноважень. У відповідь на вказаний лист відповідач у листі від 10.05.2019 № 053/05-1622 зазначив, що отримав підписані та скріплені печаткою позивача додаткові угоди № 3 до договору № ДНП-2017-11/04 та № 8 до договору № ДНП-2015-07/32, проте жодні відомості щодо підписання вказаних угод Мішиною Н. В., а не директором позивача, в угодах відсутні. Відтак, відповідач просив сплатити заборгованість за договорами в загальному розмірі 182 182 грн. Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач просив визнати вказані вище додаткові угоди до договорів недійсними, оскільки останні підписані довіреною особою позивача - Мішиною Н. В., яка згідно довіреності від 05.01.2018 № 1 не мала відповідного обсягу повноважень. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з вимогами частини 2 вищезазначеної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Як вбачається із копій оспорюваних додаткових угод, останні укладені в особі директора ОСОБА_2, який діє на підставі Статуту, що зазначено в преамбулі угоди та реквізитах сторін, скріплені печаткою юридичної особи. Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що спірні додаткові угоди до договорів укладені не директором ОСОБА_2, посада та підпис якого містяться на вказаних угодах, а іншою особою, зокрема, ОСОБА_1 , як на те посилається позивач. В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Разом з тим, відповідно до вимог ст.ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Крім того, саме сторони зобов`язані подавати такі докази суду, а суд зобов`язаний їх досліджувати та оцінювати, а не самостійно за сторону з`ясовувати їх загальнодоступність і самостійно їх шукати та перевіряти. Відповідно до ст. 77 ГПК України, визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно положень статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відтак, враховуючи приписи ст.ст. 73, 74, 77 ГПК України, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що матеріали цієї справи не містять жодних належних та допустимих доказів, з яких вбачається підписання оспорюваних угод неуповноваженою особою, а не директором позивача, про що прямо зазначено в самих угодах. При цьому, беручи до уваги диспозитивність процесу та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін, призначення судом судової почеркознавчої експертизи за власною ініціативою, без відповідного клопотання учасників справи, призведе до самостійного збирання судом доказів для підтвердження обставин, що входять до предмету обґрунтування позивачем підстав позову. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands") від 27.10.1993, заява № 14448/88, § 33). Втім, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, з яких вбачається підписання оспорюваних угод неуповноваженою особою, а не директором позивача, про що прямо зазначено в самих угодах. При цьому, беручи до уваги диспозитивність процесу та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін, призначення судом судової почеркознавчої експертизи за власною ініціативою, без відповідного клопотання учасників справи, призведе до самостійного збирання судом доказів для підтвердження обставин, що входять до предмету обґрунтування позивачем підстав позову. Серед іншого, колегія суддів також вважає правильним висновок місцевого суду про недоведеність належними та допустимими доказами посилання позивача щодо вчинення ОСОБА_1 оспорюваних правочинів у момент, коли остання не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки згадані угоди містять зазначення посади підписанта самого директора ОСОБА_2 Водночас, із встановлених обставин вбачається, що підписання додаткових угод директором позивача підтверджується також наявністю відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. При цьому, матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів щодо втрати позивачем печатки підприємства, зокрема, звернень до правоохоронних органів із заявою про вчинення передбаченого статтею 357 Кримінального кодексу України злочину. З огляду на наявність на оскаржуваних угодах печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, зазначене також свідчить про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не знайшли свого підтвердження посилання позивача на відсутність подальшого схвалення ним правочинів відповідно до ст. 241 ЦК України, оскільки така обставина підлягає встановленню в разі вчинення правочинів представником особи з перевищенням повноважень, чого в даній справі судом не встановлено. Таким чином, доводи позивача про обмеження повноважень щодо представництва позивача ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим, відповідні посилання позивача суд правомірно відхилив, як недоведені та необґрунтовані. Враховуючи встановлені обставини, не заслуговують на увагу також заперечення відповідача щодо відсутності доказів для визнання недійсними спірних угод на підставі статей 230-233 ЦК України, оскільки позивач обґрунтовував їх недійсність з інших підстав, а саме укладення угод від імені позивача не уповноваженою особою. Щодо посилань позивача про те, що оспорені додаткові угоди укладені від імені позивача не уповноваженою особою, а саме містять підпис не директора, а іншої не уповноваженої особи, що підтверджено заявою свідка від 06.08.2019, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Так, у доводах апеляційного оскарження позивач наголосив, що до апеляційної скарги надано нотаріально завірену заяву свідка ОСОБА_1 від 06.08.2019, яку суд першої інстанції не прийняв до уваги та необґрунтовано відмовив у прийнятті цього доказу. До того ж, позивач дізнався про існування заяви свідка, тільки 06.08.2019, тому у позові про таку заяву не зазначено. Цим доказом, на думку позивача, підтверджено той факт, що оспорені угоди підписано іншою особою, а не директором, як зазначено в угодах. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 06.08.2019 о 14:15. У судовому засіданні від 06.08.2019 представником позивача було надано суду нотаріальну заяву свідка. Відповідно до частини другої статті 232 ГПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Питання стосовно прийняття доказів, долучених до таких заяв, скарг і документів, суд повинен вирішувати, керуючись положеннями частини восьмої статті 80 ГПК України та зважаючи на поважність причин пропуску строку на подання кожного конкретного доказу. Про прийняття судом доказів до розгляду суд відповідно до частини другої статті 232 ГПК України має постановити ухвалу. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання про що зазначено в частині п`ятій статті 233 ГПК України. Суд першої інстанції, розглянувши клопотання позивача, на місці, тобто не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у долученні до справи заяви свідка. Зазначене зафіксовано протоколом судового засідання від 06.08.2019. (а/с 151) та технічним записом судового засідання. Колегією суддів з`ясовано, що місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні прийняття цієї заяви також додатково зазначив, що суд міг би розглянути питання поважності причин пропуску строку на подання цього доказу, але те, що така заява буде подана пізніше, позивач при подачі позову не зазначив. Відповідно до ч. 4 ст. 88 ГПК України, визначено, що заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів. Водночас, частини 1, 2, 4, 8 статті 80 ГПК визначають, що: «

1. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

2. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

4. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.» Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована. Позивач посилається на те, що місцевим судом необґрунтовано відмовлено у прийнятті заяви свідка, що призвело до неповноти встановлення обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права. Однак, враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, позивач, не повідомив у позовній заяві відповідно п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України, ч. 4 ст. 80 ГПК України про те, що такий доказ, як заява свідка, не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин та його буде подано пізніше, зокрема після його нотаріального посвідчення. Таким чином, за висновком колегії суддів, позивачем не доведено, порушення судом першої інстанції при відмові у прийнятті такого доказу, як заяви свідка, вимог процесуального закону, зокрема норм 80, 162 ГПК України. В той же час, колегія суддів звертає увагу, у позовній заяві від 06.06.2019 основним доводом позивача є те, що оспорені угоди підписані не уповноваженою особою, а саме ОСОБА_1. Зазначена особа була уповноважена на підставі довіреності від 05.01.2018 №1 на вчинення малозначущих правочинів від імені ТОВ "Трансшлях сервіс", однак спірні угоди підписала з перевищенням повноважень. Тобто, це свідчить про те, що позивач на момент подачі позову знав про такого свідка, як ОСОБА_1 , проте не заявляв про його виклик з метою повідомлення відомих йому обставин, необхідність його допиту судом чи подання його заяви свідка пізніше. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 зазначеного Кодексу). За приписами частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України). Згідно зі статтею 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Відповідно до частини першої статті 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Проте, слід звернути увагу, що частиною 2 статті 86 ГПК України, передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тобто докази, якими позивач, обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на нього покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Виняток, коли можливим є прийняття, зокрема судом апеляційної інстанції, додаткових доказів, становить наявність об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання таких доказів, при цьому обов`язок довести ці обставини також покладено на учасника справи (у зазначеному випадку на позивача). Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Окрім того, "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016) Проте, позивачем під час апеляційного перегляду цієї справи, не спростовано порушення ним процедурних вимог щодо подачі доказів разом з позовною заявою, та не доведено апеляційному суду наявності виключних об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання таких доказів. Позивач, допустивши порушення процедури подання доказів у суді першої інстанції, фактично намагається домогтися скасування судового рішення з формальних міркувань, що є неприпустимим згідно з нормами чинного процесуального законодавства, оскільки це може призвести до нівелювання процедурних вимог, встановлених процесуальним законодавством та порушенням прав іншої сторони, і не відповідає вищенаведеній практиці Європейського суду з прав людини. Інших обґрунтованих доводів та міркувань, які б слугували підставою скасування судового рішення, позивачем не наведено. Аргументи апеляційної скарги в більшій мірі дублюють доводи зазначені під час розгляду справи у суді першої інстанції. Водночас, зазначаючи про порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального права, позивач фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої правової оцінки доказів у справі, фактично не надаючи будь-яких доказів на підтвердження власних доводів. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача (скаржника). Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/7448/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7448/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено та підписано - 27.01.2020. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.В. Владимиренко І.П. Ходаківська