Постанова Запорізький апеляційний суд № 316/1401/18

Дата документу 22.01.2020 Справа № 316/1401/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 316/1401/18 Головуючий у 1-й інстанції: Бульба О.М. Провадження №22-ц/807/77/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Сірко Людмила Петрівна, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Сухенко Юлія Миколаївна до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Енергодарської міської ради Запорізької області, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради, як орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей, про визначення фактичного місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_2 в особі свого представника адвоката Сухенко Юлії Михайлівни звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. 18 вересня 2018 року позивач змінила предмет та підстави позову зазначивши, що 03 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстровно відділом державної реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, про що зроблено актовий запис № 296 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 . Від шлюбу народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З травня 2015 року подружні відносини між сторонами стали погіршуватись, ОСОБА_1 почав вести окремий бюджет, на утримання малолітньої дитини кошти не надавав. В серпні 2018 року, під приводом поїздки на море на оздоровлення, ОСОБА_1 забрав доньку Ладу, і по поверненню повідомив, що дитину не віддає та залишає жити разом із собою. На її прохання повернути дитину відповідач відмовляється, її чисельні звернення до правоохоронних органів, служби у справах дітей не принесли жодного результату. Також зазначає, що за місцем реєстрації сторони не проживають, оскільки ОСОБА_1 фактично вигнав позивачку з квартири, тому вона змушена винаймати квартиру за договором, де є сприятливі умови для проживання, виховання та розвитку малолітньої доньки, що підтверджується відповідним актом обстеження житлово-побутових умов. ОСОБА_1 з дитиною фактично проживають у його матері дитину їй не віддає. Враховуючи інтереси неповнолітньої дитини, її вік, психо-емоційний стан, потребу в постійній материнській турботі, можливості забезпечити дитину матеріально, ОСОБА_2 просила суд: визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину певного віку, до повноліття дитини, допустивши негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. 12 вересня 2018 рок ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Сірко Людмили Петрівни, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради, як орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей, яку було прийнято до провадження ухвалою Енергодарського міського суду від 18 вересня 2018 року та об`єднано із первісною позовною заявою в одне провадження. В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначено, що 03 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб від якого ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась донька ОСОБА_4 . Подружнє життя з ОСОБА_2 виявилось невдалим, з 2017 року відносини в родині почали псуватись, всі дії щодо примирення були безрезультатними та в ніч з 25 липня 2018 року на 26 липня 2018 року ОСОБА_2 зібрала свої власні речі та пішла зі спільного помешкання родини, повідомивши, що повертається до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач за зустрічним позовом з донькою залишились проживати за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Матеріальної допомоги на утримання дитини відповідачка за зустрічним позовом не надавала, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом 02 серпня 2018 року звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , проте, судом ухвалою від 07 серпня 2019 року було відмовлено у видачі судового наказу. Всі питання щодо виховання та матеріального утримання доньки вирішує виключно батько, щоденно займається її повноцінним розвитком: самостійно планує та організовує її добовий розпорядок, відводить до школи, годує, організовує дозвілля дитини, вкладає спати, контролює навчальний процес, оплачує харчування, купує одяг, продукти харчування, іграшки, предмети канцелярії тощо. Він створив всі належні умови для проживання дитини, є окрема кімната для навчання та ігор, наявний сезонний одяг, взуття. Позивач за зустрічним позовом працює має постійний дохід, за специфікою роботи може забезпечувати та проконтролювати повноцінний розвиток дитини з урахуванням шкільного процесу, підготовки уроків, відпочинку. Виходячи з наведеного ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації та проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усього заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину певного віку щомісячно, до повноліття дитини. В задоволенні позову ОСОБА_2 просить відмовити. Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 10.08.2018 року і до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні іншої частини позовних вимог зустрічного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання неповнолівтньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання доньки з батьком скасувати та ухвалимти в цій частині нове рішення про задоволення позову, визначивши місце проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації та проживання за адресою : АДРЕСА_2 . Узагальнюючими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність спору між сторонами і порушень права ОСОБА_1 на проживання з ним малолітньої дитини. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, в задовленні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи спростовують висновк суду про те, що вона не надала доказів звернення до правоохоронних органів, до служби у справах дітей з вимогами про повернення дитини, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вихованні малолітньої доньки. Зазначає, що відповідач насильно виставив її з картири і в подальшому не впускав до кватири, викинув її речі та замінив замки. Він змінив місце проживання дитини, фактично передавши дитину для виховання бабусі. Вважає, що суд ухвалив рішення не врахувавши при цьому його відповідності інтересам динити. Висновок органу опіки та піклування щодо проживання дитини з батьком не може мати перваги над іншими доказами і він має оцінюватись в сукупності з іншими доказами. Відзиви у поряду ст. 360 ЦПК України до суду не надходили. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення повністю не відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків. Указав на те, що при розгляді таких категорій справ національні суди повинні досліджувати та враховувати всі обставини, що мають значення у справі та можуть впливати на нормальний розвиток дитини. Одного лише посилання на те, що дитина повинна проживати з матір`ю, - не достатньо для прийняття вмотивованого та обґрунтованого рішення. Суд першої інстанції виходив із того, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братися до уваги. З урахуванням всіх фактичних обставин справи, висновку органу опіки та піклування, висновку психолога, з урахуванням того, що дитина проживає з дня свого народження у квартирі за адресою : АДРЕСА_2 , а з серпня 2018 року проживає разом з батьком, беручи до уваги інтереси дитини, суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_2 , оскільки зазначені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не враховують інтереси дитини. Вирішуючи питання стосовно вимог зустрічного позову в частині визначення місцем проживання спільної доньки сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи те, що фактичним місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання її батька позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та приписи ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, відсутність порушень прав позивача на проживання з ним малолітньої дитини, вимога зустрічного позову, в цій частині, задоволенню не підлягає. Щодо вимоги зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання спільної малолітньої дитини ОСОБА_4 , суд дійшов наступного висновку. Виконання передбачених статтею 150 СК України, обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов`язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізичного, так і духовно. Враховуючи вищезазначене, рівність батьків неповнолітньої дитини перед законом щодо забезпечення необхідних умов для нормального всебічного розвитку неповнолітньої дитини, відсутність доказі наявності обставин, які можуть вплинути на розмір аліментів про який просить позивач за зустрічним позовом (незадовільний стан здоров`я, обмеження фізичних можливостей, тощо), суд, виходячи із засад виваженості, розумності і справедливості, дійшов висновку про задоволення позовних вимог зустрічного позову в цій частині та стягнення з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини від усього заробітку (доходу) платиника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, оскільки зазначений розмір аліментів є об`єктивним з огляду на вимоги закону та обов`язку матері утримувати свою неповнолітню дитину. З висновком суду першої інстанції про відмові у задоволенні первісного позову ОСОБА_5 колегія суддів погоджується. З висновком суду в частині відмови у задоволенні зустряного позову ОСОБА_1 . колегія суддів не погоджується виходячи з наступного. Судом утановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 (позивач за первісним позовом-відповідач за зустрічним позовом) та ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом-відповідач за первісним позовом) перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.09.2011 р., про що зроблено актовий запис № 296 та свідоцтво по шлюб серія НОМЕР_1 (а.с.6). Від шлюбу мають спільну дитину: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 від 07 червня 2012 року ( а.с. 5). Сторони по справі та малолітня дитина зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.29) де і проживали разом до серпня 2018 року. З середини серпня 2018 року, після припинення сімейних стосунків дитина разом з батьком ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Енергодарського міського суду від 25.02.2019 р. шлюб між сторонами розірвано (а.с.157). Судом також встановлено, що фактично, під час сварки між сторонами, в ніч 04.08.2018 р. позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 самостійно пішла з квартири в якій проживала разом з чоловіком та дитиною, залишивши дитину на батька ОСОБА_1 , що також підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 від 07.08.2018 р. (а.с.28) та поясненнями свідка ОСОБА_6 , який підтвердив, що ОСОБА_2 самостійно покинула квартиру в якій проживала, забравши своїх речі, та проживання дитини разом з батьком. Встановлено, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 проживає у однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_3 , яку винаймає на підставі договору. Житлово-побутові умови сприятливі для проживання, виховання та розвитку дитини (а.с. 45). В судовому засіданні встановлено наявність письмового звернення до служби у справах дітей Енергодарської міської ради позивачки за первісним позовом-відповідача за зустрічним: ОСОБА_2 щодо перешкод у зустрічі з дитиною (а.с.157), однак, з даної заяви встановлено, що її було подано до служби у справах дітей 21.09.2018 р., тобто на час, коли в суді вже перебуває на розгляді дана цивільна справа. Наявності звернень до Служби у справах дітей чи до правоохоронних органів, як зазначено ОСОБА_2 в позові, щодо фізичного насилля відносно неї ОСОБА_1 матеріали справи не містять, як і не встановолено наявності інших чисельних звернень до правоохоронних органів, служби у справах дітей, щодо чинення ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною та щодо повернення їй дитини. З пояснень свідка ОСОБА_7 встановлено, що донька Лада спілкується зі своєю матір`ю ОСОБА_8 та гуляє разом з нею та з бабусею. Факт спілкування позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 підтверджується у тому числі і її поясненнями та Висновком №01-01-40/0680 від 08.02.2019 р. (а.с.142). З пояснень свідка ОСОБА_9 , який має вищу педагогічну та психологічну освіту, встановлено, що у вересні 2018 року ОСОБА_1 приводив до нього доньку Ладу для того, щоб він з нею позаймався, з метою сприяння її розвитку та скоректувати деякі риси характеру. Займалися вони 1 раз на тиждень, в травні 2019 роки заняття припинились. На початку занять ним був проведено тест на відносини з близькими людьми, і на першому місці були як мама так і тато. У квітні і травні 2019 знову провів цей тест, але мами серед близьких людей вже не було, бабуся та тато в неї були на першому місці. За весь період занять питання відносин між батьками з дівчиною не торкався, погано про маму від дівчинки не чув. Також результатів перших тестів запрошував маму для сумісних занять, телефонував їй особисто, однак вона відмовилась. Вважає, що проживання з батьком благотворно вплинуло на розвиток дитини. Відповідно до акту обстеження житлово-побутовимх умов від 07 српня 2018 року, ОСОБА_1 мешкає в двокімнатній, упорядкованій квартирі, з усіма зручностями, обладнаній необхідними меблями та побутовою технікою за адресою: АДРЕСА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_4 Житлове приміщення належить останньому на праві приватної власності. Для малолітньої дитини в квартирі виділена окрема кімната, де є місце для відпочинку, занять та ігор. Стан житлового приміщення відповідає санітарно-гігієнічним нормам ( а.с. 28 т. 1) . Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, норми сімейного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також рішення суду першої інстації , колегія суддів дійшла таких висновків. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою). На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. За положеннями частин першої, другої статті 161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Судами встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони спору мають однакові матеріальні можливості для виховання дитини, обоє з них позитивно характеризуються за місцем проживання і місцем роботи, не зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Встановлено, що з народження, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , разом зі своїми батьками - сторонами у справі. Після припинення сімейних стосунків донька продовжує проживати разом з батьком ОСОБА_1 в зазначеній квартирі. Згідно Висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Енергодарської міської ради №0101-40/0680 від 08.02.2019 р. про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , орган опіки та піклування визначив місце проживання дитини ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_1 . Органом опіки та піклування з`ясовано, що з серпня 2018 року після припинення стосунків між батьками малолітня дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за місцем їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Мати і батько дитини працюють, вони мать позитивні характеристики з місця роботи, стабільний дохід. Відповідно до акту обстеження житлово-побутовимх умов від 07 српня 2018 року, ОСОБА_1 мешкає в двокімнатній, упорядкованій квартирі, з усіма зручностями, обладнаній необхідними меблями та побутовою технікою за адресою: АДРЕСА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_4 Житлове приміщення належить останньому на праві приватної власності. Для малолітньої дитини в квартирі виділена окрема кімната, де є місце для відпочинку, занять та ігор. Стан житлового приміщення відповідає санітарно-гігієнічним нормам. Згідно акту обстеження житлово-побутовимх умов від 11.09.2018 року ОСОБА_2 проживає у однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_3 , яку винаймає на підставі договору. Житлово-побутові умови сприятливі для проживання, виховання та розвитку дитини. Також комісією було враховано спокійну поведінку батька, як часто батьки зустрічаються з дитиною, яку надають їй матеріальну допомогу. Умови проживання дитини з батьком за адресою АДРЕСА_2 відповідають всім нормам. Батько приділяє значну увагу вихованню та розвитку доньки, забезпечує всім необхідним для всебічного розвитку, дитина чиста, охайна, нагодована, спокійна. Психологом Енергодарського навчально-виховного комплексу № 1, проведено комплексне психологічне дослідження ОСОБА_4 з вивчення психоемоційного стану та особистої прихильності до батьків результати яких показали, що дитина має прихільність до матері, прагне до більш теплих стосунків з нею, проте відчуває найбільшу емоційну прихильність до батька, який користується більшим авторитетом у дитини. Поруч з батьком дитині комфортно та добре, вона росте та розвивається у звичній для неї обстановці, безпечному та спокійному середовищі, що позитивно впливає на її емоційн-психологічний стан. Приймаючи до уваги той факт, що малолітня дитина з серпня 2018 року мешкає разом з батьком ОСОБА_1 , який виявляє належну турботу до дитини, велику увагу приділяє навчанню та ровитку дитини, враховуючи найбільшу емоційну прихильність дитини до батька, принцип рівності батьків у питаннях виховання дітей, також пропозицію комісії з питань захисту прав дитини, яка прийняла рішення доцільність визначення місця проживання дитини з батьком,орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 ( а.с. 141-146). Враховуючи положення статей 7, 13 СК України, частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 2006 року, при розгляді цієї категорії справ суди обов`язково застосовують Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), ратифіковану Україною 27 лютого 1991 року, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Щодо Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, то вона є актом м`якого права, не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України "Про міжнародні договори України", а також не містить положень щодо набрання нею чинності, на що наголошено, зокрема, у постанові Великої Палата Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14?327цс18). ЄСПЛ у справі "Мамчур проти України" вкотре указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 Рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09). Висновок про те, які обставини підлягають обов`язковому дослідженню та правовій оцінці, має бути зроблено з урахуванням Рішення ЄСПЛ у справі у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13): необхідність дослідження того, як національні суди вирішили питання захисту і безпеки дитини (пункт 79); ретельне вивчення того, чи існували підвищені ризики захисту і безпеки дитини під час проживання з матір`ю (пункт 82); дослідження стабільності середовища дитини для забезпечення її найкращих інтересів (пункти 83-84). Суд першої інстанції, оцінивши належним чином надані учасниками спору докази, їх аргументи та заперечення, застосував положення норм сімейного законодавства України та міжнародного права, дослідив питання захисту і безпеки малолітньої ОСОБА_4 з точки зору її здорового розвитку, питання стабільності середовища її існування, врахував вік дитини і те, скільки часу і за яких обставин вона проживала окремо з кожним із батьків, з серпня 2018 року проживає з батьком, якою також опікується бабуся, повністю забезпеченна всім необхіденим, батько ОСОБА_1 працює, матеріально забезпечений, характеризується позитивно, до виховання та утримання дитини ставиться відповідально, визначення місця проживання дитини з матір`ю зруйнує безпечне, спокійне та стійке середовище в якому розвивається дитина, буде тим тягарем, який завдасть шкоди інтересам дитини та не може бути виправданим. Розлучення малолітньої дитини з батьком призведе докорінної зміни сталого життєвого устрою дитини: зміну місця проживання, побутових умов, оточення. Такі наслідки негативно вплинуть на психічний стан малолітньої дитини, яка потребує знаходження у звичному для себе оточенні рідних, яким вона довіряє та до яких відчуває особливу прив`язаність. Таким чином дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком. Водночас, фактично визначивши місця проживання дитини з батьком ОСОБА_1 , суд першоїх інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність спору між сторонами і порушень права ОСОБА_1 на проживання з ним малолітньої дитини, оскільки вона й так проживає з ним. Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вказуючи на відсутність спору між сторонами щодо визначення місця проживання малолітньої дитиною та порушення права ОСОБА_1 на проживання з ним малолітньої дитини, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що саме по собі подання даного позову та заперечення відповідача за зустрічним позовом про його задоволення, свідчить про наявність такого спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні в цій чстині зустрічного позову. Враховуючи зазначене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задовленню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення зустрічного позову. Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. ОСОБА_1 , звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , просив стягнути з останньої аліменти на утримання ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини від усього заробітку ( доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття . Судом встановлено, що ОСОБА_2 працює та має постійний дохід у вигляді заробітної плати, не має інших непрацездатних або неповнолітніх осіб, які перебувають на її утриманні, оскільки молітня дитини проживає з батьком, тому прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку ( доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповілдного віку, починаючи з 10.08.2018 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частинів рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки воно є законним і обгрунтованим, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 30 липня 2019 року у цій справі в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради, як орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей про визначення місця проживання дитини з батьком скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради, як орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в квартирі за адресою його місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 . В іншій чстині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 27 січня 2020 року. Головуючий суддя - доповідачСуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.