Постанова 4805 № 296/3062/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/3062/18 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П. Категорія 53 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б. суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М., за участю секретаря Пеклін Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/3062/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про визнання наказів про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 6 серпня 2019 року, постановлене під головуванням судді Сингаївського О.П., ВСТАНОВИВ: У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що з 3 лютого 1997 року перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем та протягом певних періодів обіймав різні посади у структурних підрозділах Фонду соціального страхування України у Житомирській області. Наказом від 1 серпня 2017 року була прийнятий на роботу в порядку переведення на посаду головного спеціаліста відділу господарського забезпечення Управліня виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області. 27 жовтня 2017 року вона отримала попередження про зміни в організації виробництва та праці, зміни істотних умов праці та про можливе майбутнє звільнення. 21 грудня 2017 року був виданий наказ про її звільнення з 29 грудя 2017 року. Проте, оскільки у цей день вона перебувала на лікарняному, наказом від 29 грудня 2017 року її звільнено в перший день після закінчення тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 також вказує, що при її звільненні не були враховані ті обставини, що вона переважне перед іншими працівниками право на залишення на роботі, оскільки має вищу кваліфікацію та продуктивність праці. Окрім того, в порушення вимог ст.22 Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідачем не було попереджено профспілку про запланові вивільнення працівників та не вжито передбачених даною нормою заходів. Вважає, що фактично скорочення не відбулось, а змінилась лише назва окремих відділів. При цьому, новостворені відділи продовжували виконувати ті ж самі функції, що й попередні, які були формально ліквідовані. Також звертає увагу на ту обставину, що її було звільнено в період тимчасової непрацездатності. Окрім того, відповідач не запропонував їй іншу роботу, хоча вільні вакантні посади були. На зазначені посади були призначені працівники, які були прийняті на роботу безпосередньо перед скороченням та пропрацювали всього декілька місяців у Фонді. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати накази в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області №469-к від 21 грудня 2017 року та від 29 грудня 2017 року за №480-к, поновити її на посаді головного спеціаліста відділу господарського забезпечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 30 грудня 2017 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 6 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. від 21 грудня 2017 року №469-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України . Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. №480-к від 29 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи у перший день після закінчення тимчасової непрацездатності. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста господарського відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 30 грудня 2017 року. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 157696 грн. 34 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущене до негайного виконання. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове,- про відмову у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 була повідомлена про наступне звільнення у встановлений трудовим законодавством строк, оскільки 27 жовтня 2017 року під підпис ознайомилась зі змістом цього попередження. Висновок суду про те, що звільнення позивачки відбулось без згоди профспілки, є безпідставним. Так, на засідання профспілкового комітету, яке відбулось 21 грудня 2017 року, ОСОБА_1 не з`явилась, оскільки перебувала на лікарняному, відтак питання щодо надання згоди на його звільнення не розглядалось. Окрім того, 13 березня 2019 року на адресу суду направлений витяг із засідання профспілкового комітету, яким встановлено, що звільнення позивачки відбулось у відповідності до вимог законодавства. Необґрунтованим є й висновок суду про те, що ОСОБА_1 не були запропоновані усі вакантні посади. Відділ, у якому працювала позивачка, був ліквідований, а посада, яку вона обіймала, скорочена. Всі працівники, посади яких підлягали скороченню, були звільнені на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, а інші працівники були переведені на новостворені посади з 2 січня 2018 року згідно з наказом від 29 грудня 2017 року. Також відповідач наголошує на тому, що питання переводу працівника на іншу посаду є виключно компетенцією власника або уповноваженого ним органу. При цьому, переважне право працівника на залишення на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Трудове законодавство зобов`язує роботодавця враховувати переважне право працівника лише при скороченні однорідних посад. У даному ж випадку відбулась ліквідація відділу, в якому працювала ОСОБА_1 , й посада, яку вона обіймала, була єдиною. Суду надані беззаперечні докази того, що на час звільнення позивачки в Управлінні та його відділеннях не було вакантних посад й відповідач не мав можливості перевести її на іншу роботу. Також вказує, що суд помилково визначив розмір судового збору у сумі 3036 грн. Окрім того, суд безпідставно стягнув 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів спричинення такої шкоди ОСОБА_1 . В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу та пояснили, що жодних порушень трудового законодавства при звільненні позивачки не було допущено. Та обставина, що інші працівники були переведені на новостворені посади, не свідчить про те, що власник повинен був в першу чергу запропонувати ці посади ОСОБА_1 , оскільки переважне право працівника на залишення на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Дійшовши висновку про те, що звільнення позивачки відбулось у період її тимчасової непрацездатності, суд повинен був перенести дату звільнення, а не поновлювати на посаді. Окрім того, суд безпідставно поновив ОСОБА_1 на роботі із 30 грудня 2017 року, оскільки вона була звільнена з 6 березня 2018 року. Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та пояснив, що фактично відбулась лише зміна назв окремих структурних підрозділів відповідача. На посади, введені новим штатним розписом, були переведені люди, які пропрацювали у Фонді всього незначний проміжок часу, 2-3 місяці, й в даному випадку, враховуючи вимоги трудового законодавства, роботодавець повинен був враховувати переважне право при заповненні нового штату працівників. Окрім того, за жодних обставин не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а видання наказу 29 грудня 2017 року про звільнення у перший день після закінчення тимчасової непрацездатності, саме й вказує на грубе порушення положень КЗпП України. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду головного спеціаліста відділу господарського забезпечення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області. 27 жовтня 2017 року позивачку повідомлено про зміни в організації виробництва та праці, зміни істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати праці та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посад, які вступлять в дію з 1 січня 2018 року та про можливе майбутнє звільнення. Листом від 19 грудня 2017 ОСОБА_1 попереджено про скорочення з 1 січня 2018 року посади, яку вона обіймає, та повідомлено про відсутність вакантних посад, у зв`язку з чим вона підлягає звільненню на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Доказів про вручення позивачці зазначеного письмового попередження матеріали справи не містять. Наказом в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. від 21 грудня 2017 року №469-к позивачку звільнено з посади головного спеціаліста відділу господарського забезпечення з 29 грудня 2017 року у зв`язку із скорочення чисельності та штату працівників. Судом також встановлено, що на час видання вищезазначеного наказу ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні та 6 березня 2018 року приступила до виконання своїх трудових обов`язків. Вказана обставина не заперечується представниками відповідача. Згідно з наказом в.о. начальника Управління від 29 грудня 2017 року №480-к «Про перенесення дати звільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено в перший день після закінчення тимчасової непрацездатності. Досліджена судом копія трудової книжки містить запис про те, що позивачку звільнено з посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 6 березня 2018 року згідно із наказом №01-20-к від 6 березня 2018 року. Однак, зміст даного наказу свідчить про те, що ним врегульовано питання щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 2 статті 40 КЗпП України також встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах1,2,6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Положеннями ч.3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Встановлена законодавцем заборона на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності передбачає неможливість видання наказу про звільнення цього працівника протягом даного періоду. Власник або уповноваженй ним орган вправі ставити питання щодо звільнення працівника лише після закінчення періоду його тимчасової непрацездатності, тобто наказ про звільнення може бути виданий виключно після того, як працівник приступив до роботи. Як встановлено судом, на час видання наказу від 21 грудня 2017 року №469-к про звільнення ОСОБА_1 з 29 грудня 2017 року, остання перебувала на лікарняному. Наказ про перенесення дати звільнення також був виданий в період тимчасової непрацедатності позивачки, що, в свою чергу, вказує на звільнення ОСОБА_1 під час її тимчасової непрацездатності. Заслуговує на увагу й та обставина, що в наказі №480-к від 29 грудня 2018 року не зазначено конкретну дату звільнення позивачки, водночас, трудова книжка містить запис про її звільнення з 6 березня 2018 року. Отже, видання наказу про перенесення дати звільнення не свідчить про дотримання вимог ч.3 ст.40 КЗпП України, оскільки наказ від 21 грудня 2017 року №469-к та наказ від 29 грудня 2017 року №480-к видавались під час тимчасової непрацездатності позивачки. Посилання представників відповідача на ту обставину, що при недотриманні роботодавцем вимог ч.3 ст.40 КЗпП України слід перенести дату звільнення працівника, не ґрунтується на вимогах трудового законодавства, оскільки законодавець, встановивши категоричну заборону звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, таким чином ґарантував працівникові право на працю, захист від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи. Отже, в даному випадку захист порушених прав ОСОБА_1 повинен відбутися шляхом її поновлення на посаді, з якої останню звільнено з порушенням вимог ч.3 ст.40 КЗпП України. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання вищезазначених наказів незаконними та їх скасування й поновлення ОСОБА_1 на роботі. Проте, суд помилково зазначив дату поновлення - з 30 грудня 2017 року. Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 звільнено із 6 березня 2018 року, датою її поновлення на роботі є 7 березня 2018 року. Відтак, період, за який стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, становитиме 352 роб. дн. Тоді середній заробіток за вказаний період складає 139821 грн. 44 коп. ( 397,22 грн. х 352 роб. дн). З огляду на вищезазначене, рішення слід змінити, зазначивши дату поновлення ОСОБА_1 на роботі - із 7 березня 2018 року, а також зменшивши суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача, із 157696 грн. 34 коп. до 139821 грн. 44 коп. В решті рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 6 серпня 2019 року змінити, зазначивши дату поновлення ОСОБА_1 на роботі - із 7 березня 2018 року, а також зменшивши суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , із 157696 грн. 34 коп. до 139821 грн. 44 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 27 січня 2020 року.