Постанова 4874 № 918/484/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року Справа № 918/484/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В. при секретарі судового засідання Першко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року в справі №918/484/19 (суддя - Бережнюк В.В.) час та місце ухвалення: 16 жовтня 2019 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:36 год; повний текст рішення складено 18 жовтня 2019 року за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" до відповідача 2: ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 499 644 грн 34 коп.. за участю представників сторін: від Позивача - не з`явився; від Відповідача 1 - не з`явився; від Відповідача 2 - не з`явився. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західсервіс» (надалі - Відповідач 1) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2) заборгованості за договором № б/н від 4 липня 2014 року у розмірі 499644 грн 34 коп.. В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідачем 1 підписано заяву про відкриття поточного рахунку, та приєднано до "Умов та правил надання банківських послуг", та що Відповідачу 1 було встановлено кредитний ліміт по рахунку у розмірі 500 000 грн. 00 коп. Також, 11 грудня 2017 року між Позивачем та Відповідачем 2 було укладено договір поруки № P1513004017303887143, предметом якого є надання поруки Відповідачем 2 за виконання зобов`язань Відповідачем 1, які випливають з кредитного договору. Однак, як вказує Позивач, всупереч взятих на себе зобов`язань, Відповідач 1 порушив строк повернення кредитних коштів та допустив заборгованість в розмірі 499 644 грн 34 коп., що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року по справі № 918/484/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача заборгованість за Договором № б/н від 4 липня 2014 року, в розмірі 499 644 грн. 34 коп.. Водночас, даним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог до ОСОБА_1 . Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що порушення Відповідачем 1 своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів підтверджується виписками по рахунках, на яких обліковується прострочена заборгованість за кредитом, та з яких вбачається відсутність погашень на теперішній час (час розгляду справи). Місцевим господарським судом зазначено, що він приймає в якості доказів належного виконання Позивачем умов договору вищевказані документи, та на їх підставі суд встановлює виникнення заборгованості Відповідача 1 перед Позивачем в сумі 499 644 грн. 34 коп. Також, місцевий господасрький суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що із аналізу у цілому умов Договору поруки не вбачається можливим встановити у даному випадку яке ж конкретно основне зобов`язання забезпечене цією порукою. У договорі поруки відсутня вказівка на дату, номер та предмет основного договору, якого стосується порука, зміст та розмір основного зобов`язання, строк його виконання, підстава виникнення. Має місце лише вказівка на найменування боржника. Проте, як вказано в оспорюваному рішенні, відсутнє посилання на те, що ця порука стосується зобов`язань Відповідача 1 з приводу використання коштів по рахунку за номером НОМЕР_1. Місцевий господарський суд зазначив, що у даній справі Позивач не надав суду доказів, що Відповідач 2, укладаючи Договір поруки від 11 грудня 2017 року, погодив у письмовому вигляді та взяв на себе зобов`язання відповідати за зобов`язанням Відповідача 1, які стосуються саме користування коштами по рахунку № НОМЕР_1 із лімітом 500 000 грн. Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду в частині незадоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення солідарно заборгованості. Апелянт зазначає, що саме відповідно до розділу 3.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг та згідно умов договору поруки наявні підстави для стягнення заборгованості з поручителя, що належним чином не досліджено судом в порушення статті 236 ГПК України. Також, апелянт зауважує, що сума кредитного ліміту по угодам приєднань до розділу 3.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг може змінюватися протягом дії угод відповідно пунктів 3.2.1, 3.16 Умов та Правил надання банківських послуг. На переконання Позивача, підписавши угоду, клієнт висловлює свою письмову згоду на те, що банк відповідно до даного пункту може збільшити суму ліміту в односторонньому порядку. Також, апелянт зазначає, що інших договорів між Позивачем, Відповідачем 1 та Відповідачем 2 не існує. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року (а.с. 168), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу 1 та Відповідачу 2 в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року (а.с. 205) було призначено справу № 918/484/19 до розгляду на 22 січня 2020 року об 14:45 год. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року було відмовлено представнику Позивача в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с. 198-199). 22 січня 2020 року на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Позивача про відкладення розгляду справи (а.с. 209-210) . Водночас, 22 січня 2020 року через канцелярію Північно-західного апеляційного господарського суду подано клопотання представника Відповідача 2 про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв`язку із тим, що представнику Відповідача 2 станом на 22 січня 2020 року не було відомо про дату розгляду апеляційної скарги по даній справі, та що представнику стало відомо про дану дату, і стало відомо про неї лише 22 січня 2020 року шляхом пошуку інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Окрім того, представник Відповідача 2 в подальшому клопотанні висвітлив прохання надати можливість для ознайомлення з матеріалами справи. В судове засідання від 22 січня 2020 року представники Позивача, Відповідача 1 та Відповідача 2 не прибули. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялися у встановленому законом порядку (а.с. 190-196). При цьому суд констатує, що відправлення направлялися за адресами, що є юридичними адресами сторін. При цьому суд констатує, що відправлення направлене Відповідачу 1 повернулося з відміткою, що адресат вибув (не вручалося відправлення, що направлялися за юридичною адресою Відповідача 1 відбувалося і при прийнятті апеляційної скарги до розгляду, а також в суді першої інтснації; при цьому в суду відсутні відомості про зміну стороною юридичної адреси та до суду по справі не надходило повідомлень від сторони про направлення поштової кореспонденції на іншу адресу). Також суд констатує факт вручення поштових відправлень, що направлялися Позивачу. Окрім того, апеляційний господарський суд констатує, що відправлення яке направлялося Відповідачу 2 повернулося з відміткою - "по закінченню терміну зберігання" (не врученням відправлень, що направлялися за адресою Відповідача 2 відбувалося і при розгляді справи в суді першої інстанції; при цьому в суду відсутні відомості про зміну стороною адреси та до суду по справі не надходило повідомлень від сторони про направлення поштової кореспонденції на іншу адресу). З огляду на вищевказане, в розрізі дослідження поданих клопотань апеляційний господарський суд констатує наступне. Північно-західним апеляційним господарським судом ухвалою від 25 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження по справі № 918/484/19 та запропоновано Відповідачу 1 та Відповідачу 2 в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його Позивачу в порядку частини 2 статті 263 ГПК України. Дану ухвалу (на відміну від подальшої ухвали про призначення апеляційної скарги до розгляду) отримано Відповідачем 2 (а.с. 188) 30.11.2019 року. Водночас, Відповідач 2 не скористався своїм правом у визначені судом строки подати такий відзив. При цьому апеляційний господарський суд констатує наступні положення господарського процесу. В силу дії частини 4 статті 262 ГПК України, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Згідно частини 1 статті 263 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 258 ГПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені: клопотання особи, яка подала скаргу. В силу дії пункту 4 частини 2 статті 263 ГПК України, відзив на апеляційну скаргу має містити: у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу. Як вже вказано вище, Відповідач 2 не подав у визначений судом строк відзив. Жодних клопотань від Позивача при поданні апеляційної скарги не надходило (з огляду на пункт 7 частини 2 статті 258 ГПК України). Жодних клопотань від відповідача 2 в строк визначений судом для подачі відзиву також не надходило (з огляду на пункт 4 частини 2 статті 263 ГПК України). Відповідно до статті 268 ГПК України, після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій в разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням. З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд 11 грудня 2019 року (а.с. 189) виніс ухвалу про призначення справи до розгляду на 22 січня 2020 року об 14:45 год. Проте, як вже вказано вище, дану ухвалу Відповідач 2 не отримав з огляду на закінчення терміну зберігання. Суд констатує, що в силу дії частини 1 статті 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Водночас. згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи. Зі змісту ухвали від 11 грудня 2019 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на почтовий адрес вказаний в апеляційній скарзі. Вказана ухвала надсилалася рекомендованим листом з поміткою "судова повістка". Відповідно до пункту 99 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення. Відповідно до пункту 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення. 28 листопада 2019 року до суду повернулася копія ухвали суду, надіслана на адресу скаржника із позначкою "Укрпошти" "за закінченням терміну зберігання". З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою. Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до апеляційного суду "за закінченням терміну зберігання", колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до приписів пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України ухвала апеляційного господарського суду вважається врученою скаржнику - з дня проставлення у поштовому відділенні відмітки "за закінченням терміну зберігання". Колегія суддів вважає, що неотримання листа з ухвалою суду та повернення його до суду з поміткою "за закінченням терміну зберігання" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) скаржника щодо його належного отримання, тобто є власною волею заявника. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись, із процесуальними документами у справі №918/484/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). 20 січня 2020 року до суду надійшло клопотання Позивача про призначення судового засідання в режимі відеоконференції. При цьому дане клопотання надіслано суду в п`ятницю (17 січня) об 18:14 год., тобто після закінчення робочого дня, в зв`язку з чим отримано судом в строк менше 5 днів до призначення судового засідання, в порушення частини 7 статті 197 ГПК України. Відповідно ухвалою від 20 січня 2020 року (а.с. 205) судом було відмовлено представнику Позивача в задоволенні клопотання про проведення відеоконференції. При цьому судом враховано і положення частини 4 статті 120 ГПК України. Як вже вказано вище в день проведення судового засідання сторонами подано клопотання про відкладення розгляду справи. Водночас, в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Апеляційний господарський суд констатує, що шістдесятиденний строк розгляду апеляційної скарги закінчується в день призначення судового засідання та в день подання сторонами клопотань, а саме - 22 січня 2020 року. Тобто, подані клопотання спрямовані по суті на відкладення судом розгляду справи поза межами визначеного ГПК України строку розгляду апеляційної скарги. Відтак, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представників Позивача, Відповідача 1 та Відповідача

2. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 2 боргу. При цьому, суд виходив з наступного. Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 4 липня 2014 року Відповідач 1 підписав заяву про відкриття поточного рахунку. Згідно цієї заяви Відповідач 1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів Позивача, що розміщені в мережі інтернет на сайті http://ргіvatbank.ua. які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 4 липня 2014 року (надалі - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору. Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору Як визначено частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. У відповідності до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України: якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Таким чином, між Позивачем та Відповідачем був укладений кредитний договір б/н, який за своєю правовою природою є договором приєднання та складається із вищевказаної Заяви. Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуги "КУБ" підписано із використанням електронного цифрового підпису Відповідача 1, відповідно до якої він приєднався до розділу 3.2.8 Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ "Приватбанк" http://privatbank.ua. Так, у справі наявна заява на відкриття рахунку та анкета про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, підписана та скріплена печетками Позивача та Відповідача

1. Із заяви вбачається, що відкрито рахунок номер НОМЕР_1. Відповідно до Довідки про відкриття рахунку, датованої 30 листопада 2017 року, виданої Відповідачу 1, підтвержується відкриття рахунку за номером НОМЕР_1 (а.с. 41). Відповідно до Договору Відповідачу 1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_1 , в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг". Згідно Довідки від 13 червня 2019 року про розміри встановлених Відповідачу 1 кредитних лімітів: 4 квітня 2018 року було встановлено 200 000 грн розмір ліміту; 11 травня 2018 року 500000 грн розмір ліміту. У матеріалах справи наявна банківська виписка про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 Відповідача 1, із якої вбачається, що останній за період з 4 квітня 2018 року по 7 травня 2018 року активно користувався кредитними коштами. Та наявний залишок заборгованості по цьому кредитному рахунку за клієнтом складає у розмірі 499 644 грн 34 коп. (а.с. 43-45). Позивачем до матеріалів справи було долучено Договір поруки № Р1513004017303887143 від 11 грудня 2017 року (надалі Договір поруки; а.с. 48-43), укладений між Позивачем та Відповідачем

2. Відповідно до пункту 1.1 Договору поруки, предметом цього договору є наданні поруки Відповідачем 2 перед Позивачем за виконання Відповідачем 1 зобов`язань за угодами приєднання Розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» та Розділу 3.2.2 «Кредит за послугою «Гарантовані платежі». Водночас, Відповідач 1 в порушення умов Договору та приписів законодавства свої зобов`язання по поверненню Позивачу кредитних коштів у передбачений строк не виконав, таке неналежне виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань за Договором стало підставою для звернення Позивача із позовом до суду про солідарне стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 175000 грн. Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків; у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до преамбули Закону України "Про електронний цифровий підпис" (редакція станом на дату, яку зазначає позвач як дату укладення договору), цей Закон визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису. Відповідно до статті 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Підписувач - особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1048 Цивільного кодексу України визначено, що: позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом статті 634 Цивільного кодексу Кодексу: договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Позивач). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Позивачем, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Позивач має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг Позивача) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Водночас, частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства Згідно з пунктом 3.18.1.8 Умов та правил надання банківських послуг, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - Угода). Згідно із пунктом 3.18.2.1.4 Умов та правил надання банківських послуг: · банк проводить обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта згідно з наступним порядком. При надходженні розрахункових документів клієнта в банк протягом операційного дня та відсутності грошових коштів на поточному рахунку клієнта, банк здійснює їх оплату відповідно до Умов та правил надання банківських послуг в межах встановленого ліміту; · за результатами операцій, проведених за поточним рахунком клієнта протягом банківського дня, перед закриттям банківського дня на поточному рахунку клієнта може бути сформоване як кредитове сальдо (у випадку перевищення величини надходжень на поточний рахунок над величиною списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня), так і дебетове сальдо (у випадку перевищення величини списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами клієнта над величиною надходжень на поточний рахунок з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня). Як вбачається з матеріалів справи, кредитування Відповідача 1 Позивачем відповідно до Умов та Правил полягало в проведенні його платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку у межах встановленого кредитного ліміту. З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується (як в письмових поясненнях наданих Відповідачем 2 так і в апеляційній скарзі, поданій Позивачем), що на виконання умов кредитного Договору Позивач надав Відповідачу 1 кредитний ліміт у розмірі 500000 грн шляхом оплати виставлених Відповідачем 1 платіжних доручень, проте останній вказані кошти Позивачу не повернув, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки з особового рахунку Відповідача 1 № НОМЕР_1 (а.с. 43-45). При цьому, колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази часткової або повної сплати заборгованості Відповідачем

1. Аргументуючи позовні вимоги Позивач посилався на те, що Відповідач 1 неналежним чином виконав умови договору банківського обслуговування № б/н від 4 липня 2014 року чим порушив умови вказаного договору та вказані обставини позбавили Позивача права на вчасне повернення наданих останнім кредитних коштів, що у свою чергу призвело до виникнення основної заборгованості по сплаті кредиту. Саме тому колегія суддів приходить до висновку, що вимоги Позивача в цій частині є безпідставні. Враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1 боргу за неповернутий кредит в сумі 499 644 грн 34 коп. є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. За приписами частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас колегія суддів зазначає, що з тексту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції Позивачем оскаржується лише в частині відмови в задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача 2 як поручителя заборгованості за укладеним між Позивачем та Відповідачем 1 договором банківського обслуговування. Відповідно, суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду в цій частині. Що ж до позовних вимог до Відповідача 2, про підставність яких зазначає Позивач в своїй апеляційній скарзі, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. 11 грудня 2017 року Позивач як кредитор та Відповідач 2 як поручитель уклали договір поруки № P1513004017303887143 (а.с. 48-49), предметом якого є надання поруки Відповідачем 2 перед Позивачем за виконання Відповідачем 1 (боржник) зобов`язань, зокрема, за угодою приєднання до розділу 3.2.1 «Кредитний ліміт» Умов та Правил надання банківських послуг. В свою чергу аналіз змісту Договору поруки вказує на те, що предметом цього договору є надання поруки Відповідачем 2 перед Позивачем за виконання Відповідачем 1 зобов`язань за угодами-приєднання до: 1.1.1. розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом; б) комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3% від суми перерахувань; в) винагороди за використання ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. Угоди 1 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимал ьного сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 10 000 грн. 1.1.2. до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг Угода 1, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом; б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2; в) кредиту в розмірі 1 000 грн. Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки Відповідач 2 відповідає перед кредитором за виконання Умов та Правил надання банківських послуг, зокрема, розділу «кредитний ліміт» в тому ж розмірі, що і Відповідач 1, включаючи сплату кредиту, процентів та інших платежів, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Відповідно до частини 1 статті 554 Цивільного кодексу України, в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Враховуючи умови Договору поруки та вимоги чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що у Відповідача 2 як поручителя виник солідарний обов`язок погасити заборгованість з кредитного ліміту у сумі 500 000 грн. При цьому, зважаючи на заперечення Відповідача 2, наведені в письмових поясненнях (а.с. 127-130) відносно того, що в підпункті 1.1.1 пункту "г" Договору поруки зазначену суму кредиту в розмірі 10000 грн., що на переконання Відповідача 2 не відповідає сумі Договору, то колегія суддів зазначає наступне. Згода Відповідача 2 на збільшення Відповідачу 1 кредитного ліміту до 500000 грн фактично отримана Позивачем під час укладення Договору поруки, оскільки зі змісту пункту 1.1.1 Договору поруки вбачається, що Відповідач 2 відповідає за зобов`язаннями Відповідача 1 за угодою приєднання до розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» по сплаті, зокрема, кредиту в розмірі 10 000 грн (підпункт «г» пункту 1.1.1), проте, якщо під час виконання розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» зобов`язання Відповідача 1, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується і обсяг відповідальності Відповідача 2, Відповідач 2 при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за розділом 3.2.1. «Кредитний ліміт» в розмірі таких збільшень. При цьому додаткових узгоджень про такі збільшення з Відповідачем 2 не потрібні. В той же час, приходячи до вищевказаних висновків, апеляційний господарський суд враховує і факт того, що Відповідач 2 (поручитель), в час укладення даних договорів був директором Відповідача 1 і його підписантом (про що вказано вище в даній постанові), а тому апріорі був чітко обізнаний про умови основного (кредитного договору) договору та про межі відповідальності за цим договором, та погодився на це з огляду на пункт 1.2 Договору поруки. Слід зазначити і про те, що порука не є припиненою на підставі статті 559 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, оскільки в пункті 4.1 Договору поруки сторони погодили строк припинення поруки - 15 років після укладення цього договору поруки, тобто порука є дійсною до 11 грудня 2032 року. Поміж тим колегія суддів констатує, що стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Водночас, Відповідач 2 не скористався наявним у нього правом на подання у цій справі зустрічного позову з вимогами про визнання Договору поруки недійсним, в той час як суд, виходячи з повноважень, визначених ГПК України, позбавлений права під час розгляду позову у цій справі визнати недійсним вказаний договір. При цьому стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпція правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору поруки недійсним в судовому порядку, колегія суддів виходить з того, що такий правочин є правомірним. Водночас суд ще раз констатує, що про обізнаність Відповідача 2 як із умовами Договору так і з умовами Договору поруки, свідчить і та обставина, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 73-77), Відповідач 2 є керівником Відповідача 1, так як зазначено у витязі саме тією особою, яка обирається до органу управління юридичної особи, уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи. Таким чином позовна вимога Позивача про солідарне стягнення з Відповідача 2 заборгованості в сумі 500 000 грн є такою що знайшла своє підтвердження виходячи із доказів наявних в матеріалах справи, що в свою чергу вказує на безпідставність висновків місцевого господарського суду, що призвело до відмови ним в позові щодо стягнення з Відповідача 2 заборгованості в сумі 500 000 грн. З огляду на усе вищевказане в даній постанові апеляційний господарський суд задовільняє позовну вимогу Позивача про стягнення з Відповідача 2 (солідарно) заборгованості в сумі 500 000 грн. Враховуючи вказане апеляційний господарський суд скасовує оспорюване судове рішення в цій частині, та задовольняє апеляційну скаргу Позивача. Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх підставність та доведеність. Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює апеляційну скаргу Позивача. Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, що в силу дії пунктів 1, 2 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України. Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в частині розподілу судових витрат. При цьому суд апеляційної інстанції здійснив новий розрахунок судових витрат, та відповідно до приписів статті 129 ГПК України, покладає на Відповідача 1 та Відповідача 2 судові витрати за розгляд позовної заяви. Водночас в силу дії приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за розгляд апеляційної скарги суд покладає на Відповідача 2 з огляду на задоволення апеляційної скарги Позивача в повному обсязі та те, що оскарження стосувалося лише позовних вимог щодо стягнення коштів з Відповідача

2. Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року в справі №918/484/19 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2019 року в справі №918/484/19 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , виклавши резолютивну частину рішення в редакції наступного змісту: "1. Позов задоволити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" (33013, Рівненська область, м. Рівне, вул. Кавказька, буд. 9а, офіс 101, 35749943) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованості за договором № б/н від 4 липня 2014 року, в розмірі 499 644 грн 34 коп..

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗахідСервіс" (33013, Рівненська область, м. Рівне, вул. Кавказька, буд. 9а, офіс 101, 35749943) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) 3 747 грн 34 коп. судових витрат за розгляд позовної заяви.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) 3747 грн 33 коп. судових витрат за розгляд позовної заяви."

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) 11 242 грн 01 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №918/484/19 повернути Господарському суду Рівненської області. Повний текст постанови виготовлено 27 січня 2020 року. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Розізнана І.В. Суддя Грязнов В.В.