Постанова 4818 № 640/10807/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 640/10807/18 Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А. Провадження № 22-ц/818/567/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори, що виникають із договорів дарування ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: -Кіся П.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Кучер Ю.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року, постановлену в складі головуючого судді Зуба Г.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова О.М. про визнання правочинів недійсними, та застосування наслідків недійсності правочинів, встановив: 19 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова О.М. про визнання правочинів недійсними, та застосування наслідків недійсності правочинів, в якому з подальшим уточненням просить визнати недійсними договори дарування від 24.12.2013 року укладені між відповідачами щодо житлового будинку, та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та застосувати наслідки недійсності цих правочинів у вигляді скасування державної реєстрації права власності на спірне майно. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала необґрунтована та не відповідає вимогам чинного законодавства України, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначила, що у суду не було належних процесуальних підстав для висновку, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про судове засідання, оскільки повернення судової повістки без вручення з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для такого висновку. Вказала, що суд не використав відомі засоби зв`язку позивача та безпідставно послався на зміну у позивача за весь час розгляду справи 4-х представників. Зазначила, що наведене судом мотивування своїх висновків не відповідає відповідній практиці Європейського суду з прав людини з цього приводу у справах «+6 посилань». Відзив на скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Залишаючи позовну заяву без задоволення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд посилався на те, що позивач повторно не з`явився у судове засідання, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомляв. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до частин 1-4 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Згідно частини 5 статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Частиною 6 статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Отже, приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи. Зазначений правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року, справа № 752/11831/16-ц, провадження № 61-16663св18. Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Відповідно до ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Залишаючи позовну заяву без розгляду відповідно до наведеної норми п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України суд першої інстанції послався на те, що у контексті вказаної норми ст. 131 ЦПК України доказів, що позивачем змінена адреса місцеперебування матеріали справи не містять, повідомлень про поважність причин неявки позивача в судові засідання не надано, та враховуючи явку в судові засідання представників позивача, позивач був обізнаний про судові засідання. Суд також зазначив, що відповідно до положень частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02). Відтак суд першої інстанції вважав, що він діє у правовій ситуації, коли він зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене на думку суду забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідачів, які вимушені витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання. Зважаючи на викладене та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку зацікавленої сторони цікавитися про рух справи, враховуючи вимоги цивільно-процесуального законодавства щодо розумності строків розгляду справи, та те, що справа перебуває в провадженні суду з червня 2018 року, а також недобросовісність виконання позивачем своїх процесуальних обов`язків, тому суд вважав, що вказана справа підлягає залишенню без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, що не позбавляє позивача в подальшому після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, права звернутись до суду повторно. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. Позивач в судові засідання, що призначені на 28.11.2018 року на 11.00 год., 04.02.2019 року на 11.00 год., 01.03.2019 року на 09.30 год., 01.04.2019 року на 15.00 год., 15.05.2019 року на 17.00 год., 20.06.2019 року на 11.30 год., 19.07.2019р. на 12.30 год., 01.10.2019 року на 16.30 год., 15.10.2019 року на 17.30 год., та 22.10.2019 року на 15.00 год. жодного разу не з`явилась, хоча повідомлявся судом належним чином та своєчасно через своїх представників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які повідомляли в судових засіданнях, що позивач хворіє, проте доказів вказаному твердженню до суду надано не було. Судові виклики, які направлялись позивачу повертались до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «адресат відсутній», нову адресу місцеперебування позивач суду не повідомила. У вказаних судових засіданнях неявка позивача визнавалась не поважною. За весь час розгляду справи позивачем було змінено 4 представника. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що позивача не було належним чином повідомлено про розгляд судового засідання 22.10.2019. Так, згідно заяви представника позивача до суду від 22.10.2019 вона розірвала укладений з ОСОБА_1 договір на представництво її інтересів у зв`язку з розбіжностями позиції клієнта та адвоката у обраному способу захисту. Адвокату не вдалося вручити судову повістку ОСОБА_1 , яка не прибула на особисту зустріч (а.с. 39). Згідно відмітки на поштовому конверті, ОСОБА_1 не було вручено судову повістку про виклик у судове засідання 22.10.2019 з огляду на те, що адресат був відсутній (а.с. 36 т. 3). Оскільки ОСОБА_1 не довела, що вона з поважних причин не з`явилася на зустріч з адвокатом та не отримала судову повістку на 22.10.2019, то за змістом згаданої норми ст. 131 ЦПК України у поєднанні з положенням ст. 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання процесуальним правом, вважається, що вона була належним чином викликалася судом у судове засідання 22.10.2019, доводи скарги цього висновку не спростовують. Однак, всупереч положень ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень суд першої інстанції не з`ясував, що відповідно до протоколу судового засідання від 15.10.2019 року у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача. При цьому суд задовольнив клопотання представника позивача та оголосив перерву у судовому засіданні для ознайомлення з матеріалами справи до 15.00 22.10.2019, обов`язковою явка позивача у наступне судове засідання не визнавалася (а.с. 31-33 т. 3). Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Частиною п`ятою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального закону, слід дійти висновку, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2019 по справі № 642/1461/17, від 26 вересня 2019 року по справі № 295/19734/13-ц, від 21 листопада 2019 року по справі № 199/7514/18, які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд апеляційної інстанції враховує при виборі і застосуванні вказаних норм цивільного процесуального права. Згідно пункту четвертого частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. Відповідно до протоколу судового засідання від 20.06.2019 при оголошенні перерви до 12.30 19.07.2019 суд за участі представників сторін не визнавав обов`язковою явку позивача у судове засідання (а.с. 5-6 т. 3). Згідно довідки судове засідання 19.07.2019 не відбулося у зв`язку з тим, що сторони не з`явилися у справі (а.с. 14 т. 3). У наступне судове засідання 01.10.2019 з`явився лише представник відповідача, у зв`язку з чим судом була оголошена перерва до 17.30 15.10.2019 (а.с. 23 т. 3). У даному випадку залишаючи 22.10.2019 позов без розгляду відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд не звернув уваги, що у попередньому судовому засіданні, 15.10.2019, була присутня позивач в особі її представника. У попередніх судових засіданнях, відповідно 01.10.2019 та 15.10.2019, суд не визнавав обов`язковою явку позивача у наступні судові засідання. Тому, з урахуванням явки представника позивача у судове засідання 15.10.2019, не можна вважати, що ОСОБА_1 станом на день ухвалення судового рішення про залишення позову без розгляду двічі поспіль не з`явилася у судове засідання. У контексті згаданого правила ч. 4 ст. 223 ЦПК України у суду не було підстав для залишення позову без розгляду відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Таким чином, оскільки суд першої інстанції не дотримався вищевказаного процесуального порядку залишення позову без розгляду, порушив вказані норми цивільного процесуального права, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржена ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню, із постановленням нового судового рішення про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає розгляду справи, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 368, п. 6 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.379, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2019 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 24 січня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді П.В.Кісь. О.М.Хорошевський.