Постанова 4818 № 619/3819/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України Справа № 619/3819/16-ц Провадження № 22-ц/818/474/20 21 січня 2020 року м. Харків Харківський апеляційний суд в складі колегії: головуючого Сащенко І.С. суддів Коваленко І.П., Овсяннікової А.І., за участю секретаря Іманвердізаде А.А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус ХМНО Остапенко Євген Михайлович, приватний нотаріус ІМНО Копейчиков Іван Володимирович, розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника адвоката Мироненко Станіслава Станіславовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2018 року (суддя Нечипоренко І.М.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса ХМНО Остапенка Євгена Михайловича, приватного нотаріуса ІМНО Копейчикова Івана Володимировича, третя особа приватний нотаріус Бакумова Алла Валентинівна про визнання правочинів недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, - встановив: ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: - встановити факт нікчемності і визнати недійсною довіреність від 06.12.2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В. за реєстровим № 696; - встановити факт нікчемності і визнати недійсними договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 30.04.2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за реєстровим № 1518 та договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за реєстровим № 1520; - встановити факт нікчемності і визнати недійсними видані та посвідчені 07.08.2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. дублікат договору купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 за реєстровим № 2646 і дублікат договору купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 за реєстровим № 2647 та скасувати за ОСОБА_2 проведену на їх підставі 30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. державну реєстрацію права власності на 1/1000 частину будинку АДРЕСА_1 та на 999/1000 частин будинку АДРЕСА_1 (номери записів про право власності: 9552528 та 9552437 відповідно; підстави внесення записів: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.04.2015 року за індексним номером 21067406 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.04.2015 року за індексним номером 21067267 відповідно) і поновити державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 в цілому за ОСОБА_1 ; - визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок, гуртожиток АДРЕСА_2 адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці фонду Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області, загальною площею 0,0760 га, кадастровий номер: 6322010100:00:002:0575, і витребувати це нерухоме майно на її користь з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 ; - усунути позивачу ОСОБА_1 перешкоди в користуванні будинком, гуртожитком № 5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці фонду Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області, загальною площею 0,0760 га, кадастровий номер: 6322010100:00:002:0575, шляхом виселення з цього будинку (гуртожитку) ОСОБА_2 та звільнення гуртожитку від її речей, майна, рослин, тварин, тощо. - визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору дарування багатоквартирного житлового будинку, гуртожиток АДРЕСА_2 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці фонду Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області, загальною площею 0,0760 га, кадастровий номер: 6322010100:00:002:0575, посвідчений 19.11.2017 року ПН ХМНО Бакумовою А.В. за реєстровим № 2106. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01.10.2010 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала у власність у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 будинок - гуртожиток АДРЕСА_2 , що знаходиться за названою вище адресою на земельній ділянці фонду Дергачівської міської ради Дергачівського району Харківської області, загальною площею 0,0760 га, кадастровий номер: 6322010100:00:002:0575. Після придбання вказаного гуртожитку ОСОБА_1 реконструювала наявні в ньому приміщення під багатоквартирний житловий будинок і мала намір використовувати їх у своїй господарській діяльності, у зв`язку з чим рішенням Господарського суду Харківської області віл 17 грудня 2010 року у справі № 53/337-10 визнано за ФОП ОСОБА_1 право власності на багатоквартирний житловий будинок № 29 літ. «А-5» з підвалом літ «Ап», крильцем літ. «а», крильцем літ. «аі», входом в підвал літ. «а2», входом в підвал «аЗ», входом в підвал літ. «а4», крильце літ. «а5», балконами літ. «аб-а13», що знаходиться за названою вище адресою. На підставі даного рішення позивачем було здійснено державну реєстрацію свого права власності на вказаний будинок. Як стало відомо позивачу 30.04.2015 року приватний нотаріус ХМНО Остапенко Є.М. зареєстрував право власності на 999/1000 частину спірного будинку за ОСОБА_2 на підставі виданого ним же дублікату договору купівлі-продажу частини житлового будинку за № 2646. Крім того, того ж дня, приватний нотаріус ХМНО Остапенко Є.М. зареєстрував право власності на іншу 1/1000 частину цього будинку за ОСОБА_2 на підставі виданого тим же приватним нотаріусом дублікату договору купівлі- продажу частини житлового будинку за № 2647. Як зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 було зареєстровано приватним нотаріусом Остапенком Є. М. 30 квітня 2015 року на підставі дублікатів договорів купівлі-продажу. В той час, як самі дублікати були видані нотаріусом лише зі спливом більш ніж 3 місяців потому, а саме - 07 серпня 2015 року. 30.04.2015 року ОСОБА_3 , видаючи себе представником позивача на підставі довіреності, посвідченої 06.12.2013 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В. за реєстровим № 696, уклав договір купівлі-продажу 999/1000 часток багатоквартирного п`ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 . «А АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 . Того ж дня, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила 1/1000 часток цього ж будинку. Ці два договори купівлі-продажу частин житлового будинку ОСОБА_3 уклав на підставі підробленої довіреності від 06.12.2013 року, яку позивач ОСОБА_1 ніколи не підписувала і ОСОБА_3 не видавала. Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнав. Представник відповідача приватного нотаріуса ХМНО Остапенка Є.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13.11. 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною довіреність від 06.12.2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В. за реєстровим № 696 від імені ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/1000 частини багатоквартирного п`ятиповерхового житлового будинку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем за реєстровим № 1520. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 999/1000 частини багатоквартирного п`ятиповерхового житлового будинку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем за реєстровим № 1518. Витребувано із володіння ОСОБА_4 у власність ОСОБА_1 багатоквартирний п`ятиповерховий житловий будинок літ. «А-5», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 в особі представника адвоката Мироненка С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не була надана оцінка висновку експертизи у сукупності з іншими наявними у справі доказами. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилалась на ті самі підстави, що і при зверненні з позовною заявою. Зазначила, що довіреність від 06.12.2013 року, на підставі якої відповідач ОСОБА_9 відчужив ОСОБА_2 спірний житловий будинок вона ніколи не підписувала і нікому не видавала. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно достатті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором. Відповідно достатті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не видавала на ім`я ОСОБА_3 довіреності з правом розпорядження спірним житловим будинком і не підписувала її особисто, відчуження належного майна відбулось поза її волею на підставі недійсної довіреності. Тому право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом витребування майна із володіння ОСОБА_4 , який заволодів ним без відповідної правової підстави. Що стосується визнання права власності на спірне майно, такий спосіб захисту не є належним. Вимоги про виселення ОСОБА_4 із спірного будинку вважав недоведеними. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 01.10.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Карташовою С.І. за реєстровим №3126, ОСОБА_1 отримала у власність будинок, гуртожиток АДРЕСА_3 (т.1 а.с.9-11). Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2010 року за ОСОБА_1 визнано право власності на багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_4 (т.1 а.с.12-17). 06.12.2013 року від імені ОСОБА_1 приватним нотаріусом Ірпінського МНО Копейчиковим І.В. посвідчено довіреність за реєстровим номером 696, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником щодо укладання та підписання договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 88). Як вбачається з довідки КПТІ «Інвенрос» та витягу про Державну реєстрацію прав, житловий будинок, багатоквартирний АДРЕСА_1 , станом на 01.01.2013 року, зареєстровано на праві власності в цілому за ОСОБА_1 згідно рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2010 справа №53/337-10 (т.2 а.с.109-110). 30 квітня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_3 на підставі зазначеної вище довіреності, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 999/1000 часток багатоквартирного п`ятиповерхового житлового будинку №29 літ. «А-5» за указаною вище адресою, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського МНО Остапенком Є.М., реєстровий номер 1518 (т.1 а.с.89-91). 30 квітня 2015 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_3 на підставі зазначеної вище довіреності, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 1/1000 часток багатоквартирного п`ятиповерхового житлового будинку №29 літ. «А-5» за указаною вище адресою, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського МНО Остапенком Є.М., реєстровий номер 1520 (т.1 а.с.104-106). Відповідно до договору дарування від 19.11.2017 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 багатоквартирний п`ятиповерховий житловий будинок АДРЕСА_1 (т.6 а.с.2-3). Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №21543/4524 від 26.03.2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у довіреності від 06.12.2013 року, посвідченій приватним нотаріусом Ірпінського МНО Копейчиковим І.В. та зареєстрований в реєстрі №696, на зворотній стороні аркуша документа, в рядку «Підпис» - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 » у довіреності від 06.12.2013 від імені ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського МНО Копейчиковим І.В. та зареєстрований в реєстрі №696, на зворотній стороні аркуша документа, в рядку «Підпис» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.3 а.с.150-160). У суді першої інстанції експерт ОСОБА_10 свій висновок підтвердила. Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За положеннями ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 11 ч. 2 та статті 328 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.13, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Згідно з положеннями ч.ч. 1-3, 5 статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 ст.237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ч.3 цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства. Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Статтею 239 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє права та обов`язки особи, яку він представляє. Таким чином, беручи до уваги те, що відповідно до висновку експертизи №21543/4524 від 26.03.2018 року підпис від імені ОСОБА_1 у довіреності від 06.12.2013 року виконано не позивачем, а іншою особою, а отже і відсутністю волевиявлення останньої на надання права представництва її інтересів ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про її недійсність. Підстав вважати вказаний висновок експертизи №21543/4524 від 26.03.2018 року неповним чи необґрунтованим у суду немає. Статтею 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за закономможуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_4 посилався на неповноту висновку почеркознавчої експертизи та необґрунтовану, на його думку, відмову суду першої інстанції призначити по справі комісійну почеркознавчу експертизу. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12.03.2019 року за клопотанням ОСОБА_4 така експертиза була призначена. 01.08.2019 року матеріали справи повернуто на адресу апеляційного суду разом із повідомленням про неможливість надання висновку комісійної судово-почеркознавчої експертизи №6421 у зв`язку із частковим задоволенням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, а також відсутністю оплати вартості експертизи. Частиною 1 статті 44 ЦПК Українивстановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)). Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_4 , хоча і був ініціатором перегляду рішення суду першої інстанції та в особі представника Мироненка ОСОБА_11 заявляв клопотання про призначення судової експертизи, її вартості не сплатив, неодноразово в судові засідання суду апеляційної інстанції не з`являвся, багато разів направляв до суду клопотання про перенесення розгляду справи. Жодних доказів на спростування недійсності вказаної довіреності ОСОБА_4 суду не надано. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України). Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, встановивши, що договори купівлі-продажу часток спірного житлового будинку, посвідчені 30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. та зареєстровані за №1518 та 1520, були укладені на підставі недійсної довіреності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання цих договорів недійсними. Згідно ч.1 ст. 236 ЦК Українинікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За положеннями ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином вказані правочини не можуть бути підставю для переходу права власності на спірний будинок до набувача, оскільки є недійсними. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК України). Враховуючи те, що нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею та було відчужено від її імені особою, яка не мала на це право за відплатними договорами, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог щодо витребування житлового будинку літ. «А-5» , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь позивача. В іншій частині рішення не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року). За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1. ч.1 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника адвоката Мироненко Станіслава Станіславовича залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 січня 2020 року. Головуючий І.С. Сащенко Судді А.І. Овсяннікова І.П. Коваленко