Постанова 4818 № 627/924/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 11 грудня 2019 року м. Харків Справа № 627/924/17 Провадження № 22-ц/818/3542/19 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Кругової С.С., за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О. , Учасники справи: позивачі заступник прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» відповідачі ОСОБА_1 , Мурафська сільська рада Краснокутського району Харківської області, третя особа - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Харківської області, поданої в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» до ОСОБА_1 , Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, недійсним державного акту та повернення земельної ділянки, за апеляційною скаргою голови Мурафської сільської ради на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року, ухвалене суддею Каліберда В.А., в залі суді в смт. Краснокуртськ, В С Т А Н О В И В : Заступник прокурора Харківської області, який діє в інтересах держави в особі: Державного агенства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Гутянське лісове господарство" звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в ході вивчення правомірності передачі земельних ділянок на території Краснокутського району Харківської області у приватну власність, що розташовані на землях ДП «Гутянське лісове господарство» встановлено, що рішенням Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 та надано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На виконання вказаного рішення ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності САВ № НОМЕР_1 на земельну ділянку з кадастром номером 6323584701:01:001:0530, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №867527 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №2123345 від 03.05.2013 року. Проте, рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 та зазначене свідоцтво про право власності є незаконними з наступних підстав. Відповідно до листа Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства від 17.05.2017 №А-10-52 спірна земельна ділянка знаходиться в межах лісового фонду ДП «Гутянське лісове господарство» на підставі матеріалів геодезичної зйомки, виконаної Харківським державним проектно - вишукувальним інститутом агромеліорації лісового господарства «Харківдіпроагроліс», аналізу матеріалів лісовпорядкування та Публічної кадастрової карти. Однак, в порушення вимог ст.ст.20,21,122,149 Земельного кодексуУкраїни Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області з перевищенням наданих повноважень змінено цільове призначення спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та надано її у власність для житлової громадської забудови, обслуговування будівель та споруд. У зв`язку із чим прокурор звернутися до суду за захистом прав держави та просив: визнати незаконним та скасувати рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , яким надано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га. Визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САВ НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером: 6323584701:01:001:0530. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки шляхом скасування кадастрового номеру 6323584701:01:001:0530. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке зареєстровано за ОСОБА_3 №2123345 від 03.05.2013 щодо земельної ділянки кадастровий номер: 6323584701:01:001:0530. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути на користь держави в особі державного підприємства «Гутянське лісове господарство», яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки земельну ділянку з кадастровим номером: 6323584701:01:001:0530. Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , яким надано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га. Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САВ №837205 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером: 6323584701:01:001:0530. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке зареєстровано за ОСОБА_3 №2123345 від 03.05.2013 щодо земельної ділянки кадастровий номер: 6323584701:01:001:0530. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 та повернуто на користь держави в особі державного підприємства «Гутянське лісове господарство», яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки земельну ділянку з кадастровим номером: 6323584701:01:001:0530. В задоволенні інших позовних вимог заступника прокурора Харківської області відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі голова Мурафської сільської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано, що рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 » було прийнято в 2010 році та при розгляді та прийнятті такого рішення Мурафська сільська рада користувалася картографічним матеріалом, а саме: проектом встановлення меж населеного пункту села Марафа, виготовленим «українським науково-дослідним і проектно-вишукавальним інститутом по землеупорядкуванню «Укрземпроект» 1992 року. В той час як при постановленні рішення суд керувався Публічною кадастровою картою, яка існує з 2013 року. Крім того, представник Мурафської сільської ради надавав до суду заяву про засування строків позовної давності. Однак судом вказана заява не була розглянута. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга­­­­­­­­­­­­­­­­­­ не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням ІІ сесії VІ скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10 грудня 2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та споруд гр. ОСОБА_4 . Надано гр. ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,2500 га. На виконання вказаного рішення Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10.12.2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності, серія та номер: САВ №837205 від 03.05.2013 року та присвоєно кадастровий номер 6323584701:01:001:0530, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.08.2017 року. Окрім цього, як вбачається з вищевказаної Інформаційної довідки підставою внесення запису слугувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2123345 від 03.05.2013 року. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року відновлено провадження за апеляційною скаргою голови Мурафської сільської ради на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, спірна земельна ділянка, яка відносяться до лісового фонду ДП «Гутянське лісове господарство» була незаконно відчужена на користь фізичної особи чим були порушені права й охоронювані законом інтереси держави. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з такого. З приводу доводів апелянта про відсутність підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Гутянське лісове господарство» судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, пункт 27). Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі, право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави". При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17. Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значенню існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної землі у володіння відповідача. Про наявність суспільної проблеми свідчить той факт, що земельна ділянка, яка не може бути передана у власність, була незаконно відчужена фізичній особі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства. Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Факт протиправного вилучення в даному випадку земель лісогосподарського призначення державної власності порушує інтереси держави як власника, щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади є підставою для втручання органів прокуратури. В даному випадку порушено інтереси держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Гутянське лісове господарство», яке є постійним користувачем спірної земельної ділянки. Відповідно до ст. 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №458/2011, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового га мисливського господарства. Пунктом 4 ст. 4, ст. 7 цього Положення передбачено, що Держлісагентство України здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за додержанням законодавства з ведення лісового господарства, а повноваження реалізуються безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях місті Києві та Севастополі. У На підставі наказу Держаного комітету лісового господарства №200 від 24.02.2005 та наказу Державного агентства лісових ресурсів України №464 від 05.07.2011 органом, що реалізує повноваження Держлісагентства України на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківській області є ДП «Гутянське лісове господарство». Державне агентство лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство «Гутянське лісове господарство», яке є постійним користувачем земельної ділянки з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права не зверталися. Таким чином, підставами для звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави стало порушення інтересів держави у сфері використання земель. Як вбачається із позовної заяви, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 56 ЦПК України належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави в особі територіальної громади та зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)). Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України). Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14). Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та знаходить в межах лісового фонду ДП «Гутянське лісове господарство» (квартал 126 виділ 2,3), що підтверджується відомостями наданими Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» на підставі матеріалів геодезичної зйомки, аналізу матеріалів лісовпорядкування та Публічної кадастрової карти. Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суд першої інстанцій врахував наведені вище приписи законодавства. З приводу спливу строків позовної давності колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17). Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК Українипоняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особи за захистом інтересів яких звернувся прокурор, знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав. Спірна земельна ділянка фактично не використовувалась, що встановлено з пояснень сторін. За таких обставин відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин. Представник Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області наполягає на тому, що спірна земельна ділянка відносить до земель Мурафської сільської ради, однак такі доводи належними та допустимими доказами не підтверджені, спростовуються відомостями Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс», який здійснює діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах. Представник Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області посилається на рішення Мурафської сільської ради від 13 листопада 2018 року, яким спірну земельну ділянку виключено із земель ДП «Гутянське лісове господарство» та протокол № 1 від 05 листопада 2018 року Комісії по АПК, земельним відносинах, використанню природних ресурсів та екології по обстеженні земель лісогосподарського призначення державної власності, що перебувають у користуванні ДП «Гутянське лісове господарство» в межах населеного пункту с. Мурафа Краснокутського району. Між тим, такі докази не є належними та допустимими, оскільки питання про виключення спірної земельної ділянки із земель лісового призначення у встановленому законом порядку не вирішено. Посилання на проект встановлення меж населеного пункту с. Мурафа, виготовлений «Українським науково-дослідним проектно-вишукувальним інститутом по землеупорядкуванню «Укрземпроект» у 1992 році, на підставі якого приймалося рішення Мурафської сільської ради від 10 грудня 2010 року є безпідставним, оскільки такий проект не є затвердженим у встановленому законом порядку. В той час, як висновку про те, що спірна земельна ділянка відносить до земель лісового фонду ДП «Гутянське лісове господарство» зроблений на підставі не лише публічної кадастрової карти, а й планшету № 6 Володимирського лісництва Гутянського держлісгоспу № Х-13, Таксаційного опису кв. 126 Володимирського лісництва ДП «Гутянський лісгосп», Плану формування території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської та Кадастрового плану. Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території. Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень. Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що рішенням ІІ сесії VІ скликання Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10 грудня 2010 року є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява№ 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88). Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі оскарженого рішення. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц). З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки. Отже, судова колегія вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Мурафської сільської ради залишити без задоволення. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття , але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.П.Пилипчук Судді О.В. Маміна С.С. Кругова