Постанова 4818 № 638/5400/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2019 року м. Харків Справа № 638/5400/16-ц Провадження № 22-ц/818/4637/19 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогоКругової С.С., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., секретаря Кучер Ю.Ю., Учасники справи: Позивач (відповідач за зустрічним позовом): Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , Треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 , про визнання нікчемних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним одностороннього правочину та про визнання відсутності права, за апеляційними скаргами адвоката Жовнеренка Григорія Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Дельта банк» на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 липня 2019 року, ухвалене суддею Штих Т.В.,- в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. звернулось до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом про визнання недійсними: - договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; - договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884. Позовні вимоги обгрунтовувалися нікчемністю вказаних договорів, яка випливає з норм діючого законодавства, а саме статей 203 та 215 Цивільного кодексу України та нормами статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також, позивач посилався на те, що при укладенні цих договорів було порушено вимоги договору застави майнових прав від 26 лютого 2014 року № 06ЗМП, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Нацбанком України за умовами якого до Нацбанку України перейшли майнові права за кредитним договором між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 11 травня 2018 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов (т.2, а.с.187-202), в якому просив визнати: - недійсним з моменту вчинення односторонній правочин, вчинений ПАТ «Дельта Банк» 24 вересня 2015 року у складі Комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної Наказом №67 ПАТ «Дельта Банк» від 11 березня 2015 року, та затверджений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Дельта Банк» 24 вересня 2015 року (далі рішення Комісії); - відсутність права у ПАТ «Дельта Банк» вимагати застосування наслідків недійсності Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; - відсутність права у ПАТ «Дельта Банк» вимагати застосування наслідків недійсності Договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 3190 про розірвання Іпотечного договору№ СЛ-090908-001П, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884. Зустрічний позов був обгрунтований правомірністю договорів про розірвання іпотечних договорів, укладених між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 29 квітня 2014, та порушенням норм матеріального права з боку ПАТ «Дельта банк» при визнанні вказаних правочинів нікчемними. Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 липня 2019 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 залишені без задоволення. Обгрунтовуючи рішення, суд першої істанції вказав, що відносно первісних позовних вимог підставою для відмови у задоволенні позову стало те, що на час укладання оспорюваних договорів від 29 квітня 2014 року діяла інша редакція частин 2 та 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ніж та, якою користувався позивач за первісним позовом при віднесенні вказаних договорів до нікчемних, на підставі рішення Комісії, а тому в силу статті 215 Цивільного кодексу України немає підстав для визнання вищевказаних оспорюваних договорів про розірвання договорів іпотеки нікчемними. Відносно вимоги про те, що оспорювані договори були у заставі третьої особи по справі Національного банку України, то в цій частині суд вважав, що вимоги первісного позову не підлягають задоволенню, оскільки в укладенному договорі застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014 року, укладеному між НБУ та ПАТ «Дельта банк», разом із додатком №1 до нього, чітко не зазначені договори іпотеки, що відповідно до статті 12 Закону України «Про заставу» не дозволяє ідентифікувати обсяг відповідного предмету застави з боку відповідача за первісним позовом. Підставою для відхилення зустрічних позовних вимог суд визначив те, що рішення Комісії не є одностороннім правочином в розумінні вимог Цивільного кодексу України у взаємозв`язку із вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», стосується виключно внутрішніх розпорядчих актів ПАТ «Дельта банк» та не поширюється на інших осіб, включаючи позивача за зустрічним позовом, тому не може бути визнаний недійсним. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Жовнеренко Г.К., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта банк» звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується заявлених кожним з них позовних вимог. Апеляційні скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, мається невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, судом порушено норми процесуального права і не правильно застосовано норми матеріального права. В апеляційній скарзі адвокат Жовнеренко Г.К., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов. Зазначає, що Протокол № 65 в силу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» може створювати наслідки для Скаржника, а тому містить всі ознаки одностороннього правочину в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. Вчинення недійсного одностороннього правочину на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 вищевказаного закону прямо суперечить імперативному припису частини 1 статті 203 Цивільного кодексу, що вказує на недійсність недійсного одностороннього правочину. Недійсний односторонній правочин всупереч частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 41 Конституції спрямований на обмеження права власності, що є неприпустимим та вказує на його недійсність. При вчиненні зазначеного оспорюваного правочину, тобто при здійсненні перевірки та оцінки договорів про розірвання Іпотечних договорів від 29.04.2014 року, Банк керувався редакцією статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка діяла на момент вчинення недійсного оспорюваного правочину, про те, на момент вчинення договорів про розірвання Іпотечних договорів від 29.04.2014 року, діяла інша редакція статті 38 закону. І частина 3 статті 38 такої редакції не визначала критеріїв нікчемності правочинів та інших договорів з боку фінансової установи. В апеляційній скарзі АТ «Дельта банк» просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні первинного позову та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. Зазначає, що уклавши вказані правочини у межах річного терміну до дня введення тимчасової адміністрації, банк фактично відмовився від власних майнових вимог до позичальника (іпотекодавця) ОСОБА_1 , зокрема, задовольнити свої вимоги за Кредитним договором №ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 року з відповідачем за первісним позовом за рахунок високоліквідного нерухомого майна, що перебувало в іпотеці Банку на підставі іпотечного договору без номеру, посвідченого 09.09.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271, та іпотечного договору №СЛ-090908-001П, посвідченого 22.04.2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884, що в свою чергу та у сукупності з іншими правочинами, виявленими Уповноваженою особою Фонду як такі, що містять ознаки нікчемності, не могло не вплинути на стан його платоспроможності та можливості виконання своїх зобов язань перед кредиторами та вкладниками. В результаті вчинення спірних правочинів відбулось штучне виведення активів з банку, що в подальшому призвело до невідповідності наданого Національному банку України забезпечення за кредитом для підтримання ліквідності, і таке відчуження (штучне виведення активу) відбулось на умовах значно гірших за звичайні умови здійснення відповідних операцій комерційними банками. Всупереч умов Договору застави майнових прав, а також вимог ЦК України та Закону України «Про заставу» розпорядження предметом застави - майновими правами Банку - за Кредитним договором з ОСОБА_1 та договорами забезпечення до нього, а також зміна структури забезпечення за вищевказаним Кредитним договором, у зв`язку з укладанням оспорюваних договорів було здійснено без попереднього письмового погодження Національного банку України як заставодержателя. Таким чином, оспорювані договори були укладені не з метою виконання зобов`язання перед позивачем, а з метою приховування активів, які знаходилися у забезпеченні ПАТ «Дельта банк». Крім цього Сторони по справі відповідно до вимог ст. 360 ЦПК України скористалися правом на подання відзиву на апеляційні скарги, подані іншою стороною. АТ «Дельта банк» у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначило, що рішення Комісії не є одностороннім правочином в силу закону; оскарження у судовому порядку внутрішнього розпорядчого документу банку як суб`єкта господарювання, виданим уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб як керівником банку у формі наказу не є належним способом захисту прав, інтересів сторони за нікчемним правочином та нікчемність правочинів встановлюється виключно законом та не може додатково буде визнана такою судом. Адвокат Жовнеренко Г.К. як представник ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу АТ «Дельта банк» вказав, що вимоги апеляційної скарги первісного позивача є безпідставними, оскільки вони протирічать вимогам ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» станом на час укладення оспорюваних правочинів; відсутні будь-які докази штучності виведення активів ПАТ «Дельта банк» під час укладання оспорюваних правочинів; ОСОБА_1 вніс до каси банку суму еквівалентну 700 000,00 тис. доларів США, що значно перевищує розмір вартості предмета договорів іпотеки станом на 18.04.2014 року, коли ОСОБА_1 була проведена оцінка приміщень предмету іпотеки. Третя особа по справі Національний банк України в особі свого уповноваженого представника надав у порядку ст.43 ЦПК України пояснення на апеляційну скаргу АТ «Дельта банк», в якій підтримав заявлені первісним позивачем вимоги та зазначив, що укладання Оспорюваних правочинів відбулося всупереч вимогам п.п. 2.1.1, 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014 року, укладених між позивачем за первісним позовом та НБУ та відповідно до вимог яких АТ «Дельта банк» було заборонено відчужувати майно за всіма договорами забезпечення, які були на його балансі, в тому числі оспорюваних правочинів, без згоди даної третьої особи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції не відповідає нормам закону. Крім цього, третьою особою було зазначено, що відмінність редакції ст.38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не впливає на підстави їх застосування, оскільки відбулося штучне виведення активів з банку менше, ніж за рік до дня введення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта банк». Адвокат Жовнеренко Г.К. як представник ОСОБА_1 у письмових запереченнях на письмові пояснення Національного банку України зазначив, що НБУ намагається штучно додати до договору застави майнових прав №06/ЗМП від 26.02.2014 року правочини, які відповідно до норм вказаного договору до нього не входять, оскільки відносяться до договорів забезпечення, а не кредитних договорів, за якими майнові права і передавалися. У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом АТ «Дельта банк», заявлені ним у апеляційній скарзі вимоги підтримав з підстав, викладених у апеляційній скарзі, вимоги відзиву відповідача ОСОБА_1 вважав неприйнятними, надавши відповідні пояснення суду. Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 адвокат Жовнеренко Г.К. вимоги поданої ним апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених у апеляційній скарзі, вимоги відзиву відповідача АТ «Дельта банк» вважав неприйнятними та такими, що суперечать закону, вимоги письмових пояснень Національного банку України вважав маніпулятивними, надавши відповідні пояснення. Представник третьої особи по справі за обома позовами (первісним та зустрічним) Національний банк України підтримав надані ним та долучені до матеріалів справи письмові пояснення та просив апеляційну скаргу АТ «Дельта банк» задовольнити, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити. Треті особи по справі за обома позовами (первісним та зустрічним) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_3 у судове засідання не прибули, про день, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з постановленням в частині вимог за первісним позовом нового судового рішення по суті позовних вимог, а в частині вимог за зустрічним позовом із закриттям провадження по справі, виходячи з наступного. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спріних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, судом встановлено та не оспорювалося учасниками справи, що 09.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Астра банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ФЛ-090908-001п, відповідно до п.п.1.1, 1.4.1 якого останній отримав у строкове платне користування 4 000 000,00 доларів США, зі строком повернення до 09.09.2018 року зі сплатою 12,5% річних за користування грошовими коштами, яка нараховується і сплачується у валюті кредиту відповідно до додатку №1, що є невід`ємною частиною договору (т.1, а.с.19-21). З метою належного забезпечення вищевказаного договору між позичальником ОСОБА_1 та ВАТ «Астра банк» були укладені іпотечні договори: -без номеру від 09.09.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271(т.1, а.с.22-25); -№СЛ-090908-001П від 22.04.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884 (т.1, а.с.26-28). - 02.12.2013 року між вже Публічним акціонерним товариством «Астра банк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. за реєстровим №1539, який 19.12.2013 року був доповнений договором про внесення змін та доповнень №1 до Договору купівлі продажу прав вимоги, та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. за реєстровим №1741, відповідно до яких право вимоги за кредитним договором №ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 року перейшло до позивача у справі за первісним позовом АТ «Дельта банк». 26 лютого 2014 року між Національним банком України в особі заступника начальника Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Мєзєнцевої Ірини Степанівни, яка діє на підставі Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України та довіреності від 9 вересня 2013 року, зареєстрованої в реєстрі за № 904, з однієї сторони, та ПАТ «Дельта Банк» в особі Голови Ради директорів Попової О. Ю., яка діє на підставі Статуту, з іншої сторони, разом - Сторони, був укладений договір застави майнових прав № 06 ЗМП предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між Заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього Договору що є його невід`ємною частиною. 29.04.2014 між на той час Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 року перейшло до ТОВ «Факторинг Фінанс». Згідно з підписаним ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Факторинг фінанси» актом приймання-передачі прав вимоги від 29.04.2014 року (п.3) купівельна ціна вищевказаного кредитного договору була визначена у розмірі 8000,00 грн. (вісім тисяч грн. 00 коп.) (т.1, а.с.15-18). 29.04.2014 року укладені на забезпечення вищезазначеного кредитного договору іпотечні договори були розірвані: -іпотечний договір без номеру від 09.09.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271, був розірваний на підставі договору про розірвання іпотечного договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 (т.1, а.с.29); -іпотечний договір №СЛ-090908-001П від 22.04.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884, був розірваний на підставі договору про розірвання іпотечного договору від 29 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 (т.1, а.с.30). Об`єкти предмету іпотечних договорів, а саме нежитлові приміщенні 1-ого поверху №13-19, 21-25, 33-41, 43-58, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «А-2», були за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 29.04.2014 року, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. за реєстраційними №2061 та №2065 продані відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 третій особі по справі ОСОБА_2 та відповідні дані внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с. 34-35, т.3, а.с.238-240, а.с.244-246). Під час з`ясування обставин справи №910/5388/16 судом було встановлено, що кредитний договір №ФЛ-090908-001п від 09.09.2008 року був в подальшому відступлений ТОВ «Факторинг Фінанс» на користь компанії з управління активами «Атлантіс Капітал», однак учасники справи щодо вказаного факту жодних вимог не заявляли , доказів та пояснень не надавали, а тому цим обставинам апеляційний суд оцінку не надає. 02 березня 2015 року Правління Національного Банку України прийняло Постанову №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» (т.1, а.с.8-9). Також 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 «Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено Кадирова Владислава Володимировича (т.1, а.с.10). В подальшому строк тимчасової адміністрації продовжувався рішеннями виконавчої дирекції Фонду №71 від 08 квітня 2015 року та №147 від 03 серпня 2015 року до 02 жовтня 2015 року (т.1, а.с.11-12). Рішенням виконавчої дирекції Фонду №181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду з делегуванням повноважень ліквідатора - Кадирова Владислава Володимировича (т.1, а.с.14). Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 лютого 2017 року №619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на два роки - до 04 жовтня 2019 року. Вказаним рішенням також продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на два роки - до 04 жовтня 2019 року. Згодом виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 04 квітня 2019 року №772 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта банк» строком на один рік з 05 жовтня 2019 року до 04 жовтня 2020 року включно. Крім цього, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №2705 від 24 жовтня 2019 року про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта банк»). Відповідно до зазначеного рішення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку з 25 жовтня 2019 року призначено ОСОБА_4 . Наказом уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» №67 від 11.03.2015 року «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта банк» на виконання вимог ч.2 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у позивача була створена комісія з метою виявлення правочинів, які є нікчемними (т.1, а.с.42). 24.09.2015 року на підставі протоколу комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015 року, затвердженої уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» в той же день оспорювані іпотечні договори, а також договір відступлення права вимоги на користь ТОВ «Факторинг фінанс» стосовно кредитного договору ОСОБА_1 були визнані такими, що мають ознаки нікчемності (т.1, а.с.43-45). При цьому в протоколі комісії було зазначено, що вказані договори відбулися менше, ніж за рік до дня введення тимчасової адміністрації в банк, а суть вказаних договорів суперечить вимогам пунктів 1, 2 та 3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суд окремо приймає до уваги постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2018 року по справі №910/5388/16, якою договір відступлення права вимоги за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» від 29.04.2014 року було визнано недійсним шляхом залишення в силі постанови господарського суду м. Києва від 01.06.2016 року зі зміною мотивувальної частини вказаного рішення суду першої інстанції та скасуванні рішень судів апеляційної та першої касаційної (відповідно до діючого на той час законодавства) інстанції. Верховним Судом у складі касаційного господарського суду було зазначено, що відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті (частина 2 статті 38). Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком) (пункт 3 частини 3 статті 38). Судом було встановлено, що за спірним договором позивач відчужив право вимоги за кредитним договором вартістю 33 539 624 грн., тоді як відповідач сплатив на користь банку лише 8 000 грн., тобто вартість відчуженого права вимоги очевидно є в рази більшою ніж сума, отримана позивачем за спірним договором. Таке відчуження відбулося протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк". Крім того, відповідно до статей 546, 574 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України, стаття 1 Закону України "Про заставу"). Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (статті 579, 586 ЦК України, статті 7, 17 Закону України "Про іпотеку"). У справі, яка розглядається, встановлено, що ПАТ "Дельта Банк", уклавши спірний договір, порушило наведені норми чинного законодавства та умови договору застави № 06/ЗМН, відчуживши предмет застави без попередньої згоди заставодержателя - НБУ. Виходячи із викладеного, суд касаційної інстанції залишив в силі рішення Господарського суду міста Києва від 01 червня 2016 року із скасуванням рішень судів апеляційної та касаційної інстанції, проте зі зміною мотивувальної частини шляхом виключення з неї висновків про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 року нікчемним відповідно до статті 38 Закону №4452-VI. Отже, судова колегія вважає, що суд першої інстанції постановляючи рішення не врахував обставини, що мають значення для справи та висновок суду першої інстанції щодо первісних позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи. Як встановлено судовим розглядом предметом договору застави майнових прав № 06 ЗМП від 26 лютого 2014 року між Нацбанком України та ПАТ «Дельта Банк» є майнові права за кредитними договорами, що укладені між Заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку № 1 до цього Договору що є його невід`ємною частиною. Згідно з витягом із Додатку № 1 Реєстру укладених АТ «Дельтабанк» кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за 2 категорією якості предметом застави є: договір № ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 з ОСОБА_1 , за яким сума забезпечення становить 14 374 279 у виді нерухомого майна та договір № ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 з ОСОБА_1 , за яким сума забезпечення становить 1 915 721 у виді нерухомого майна. Основна сума боргу за вказаними договорами становить 4 729 104,09 грн (а.с. 218 т. 1). Згідно договору застави, надана застава забезпечує належне виконання Заставодавцем вимог Заставоводержателя держателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору від 26 лютого 2014 року №06, укладеного між Заставодавцем та Заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: Повернення Заставодавцем 3аставодержателю кредиту у сумі строк до 20.02.2015 включно; -сплати Заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 19,5%, в порядку та строки, визначені Кредитним договором; -виконання Заставодавцем інших зобов`язань, передбачених Кредитним договором, у повному обсязі, на умовах І в строки, визначені в Кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), у тому числі зобов`язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків. Також цим Договором забезпечується належне виконання вимог Заставодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на Предмет застави, зазначений у п. 1.1. цього Договору, та інших вимог Заставодержателя, право на задоволення яких за рахунок вартості Предмета застави Заставодержатель має відповідно до чинного законодавства України. Усі разом або будь-яке з зобов`язань Заставодавця, які визначені в цьому пункті цього Договору та/або випливають (та/або випливатимуть у майбутньому) з Кредитного договору, а також додаткових договорів (угод) до нього, якщо такі будуть укладені між Заставодержателем та Заставодавцем, у тому числі щодо строку та сум виконання зобов`язань, інших умов, надалі іменуються «Основне зобов`язання». У випадку продовження строків виконання зобов`язань за Кредитним договором (шляхом укладення додаткових договорів (угод) до нього), дія застави, передбаченої цим Договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов`язань. Постановою Правління Національного банку України № 91 від 24.02.2014 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 лютого 2014 р. за № 323/25100 «Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності» визначено порядок надання Національним банком України кредитів банкам для збереження їх ліквідності. Так, відповідно до пунктів

3. Рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності приймає Правління Національного банку.

4. Кредит для збереження ліквідності банку надається банку на строк до 360 днів як одноразово, так і у формі невідновлювальної кредитної лінії. Основну суму боргу за кредитом для збереження ліквідності банк повертає рівними частинами. Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку № 194 від 03.04.2014

7. Національний банк має право приймати рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності під забезпечення у вигляді майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за I категорією якості, а в разі його недостатності - під забезпечення у вигляді майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за II категорією якості, відповідно до нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями за умови, що: -майнові права за кредитним договором не обтяжені іншими зобов`язаннями; -заборгованість за кредитним договором обліковується за відповідним балансовим рахунком банку не менше ніж 180 календарних днів; -передбачена кредитним договором періодичність сплати боргу встановлена не рідше одного разу на місяць/квартал; -стан обслуговування боргу протягом останніх 180 календарних днів поспіль визначений як "високий" або "добрий"; -кредити є забезпеченими та забезпечення за ними належить до І - ІІІ груп за рівнем ліквідності згідно з вимогами нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; Абзац шостий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку№ 194 від 03.04.2014

8. Національний банк приймає в забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку кредити відповідно до реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів, які відповідають вимогам, передбаченим у пункті 7 цього Положення, за ринковою вартістю, визначеною за результатами оцінки, проведеної відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" незалежним суб`єктом оціночної діяльності (далі - пул кредитів), з коригуючими коефіцієнтами: для заборгованості за кредитами I категорії якості - 0,35; для заборгованості за кредитами II категорії якості - 0,25.

9. Розмір забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку визначається, виходячи із суми кредиту, процентів за користування ним, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, визначених у пункті 8 цього Положення.

15. Національний банк на період користування банком кредитом для збереження його ліквідності має право запровадити процедуру особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначити куратора. Банк, щодо якого запроваджено таку процедуру контролю, здійснює операції після погодження з куратором, зокрема такі: клієнтські платежі та платежі банку, що перевищують суму, установлену Національним банком; платежі з рахунків пов`язаних з банком та його власниками осіб (у тому числі грошовими потоками та спільними операціями), що перевищують суму, установлену Національним банком; щодо зміни та реалізації заставленого майна за кредитами банку. Положення доповнено новим пунктом 15 згідно зПостановою Національного банку № 194 від 03.04.2014

16. Національний банк розпорядчим документом установлює технічний порядок, який визначає послідовність дій та порядок взаємодії структурних підрозділів Національного банку і банків під час надання кредиту для збереження ліквідності банку, контролю за виконанням умов кредитного договору і договору застави. Згідно п.п.1.3.1. п.1.1 кредитного договору від 9 вересня 2008 року майнові вимоги за яким передано в заставу Нацбанку України у якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов"язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, позичальник укладає договора іпотеки предметом яких є нежитлові приміщення (том 1 а.с.19). Відповідно до п.4.2. вищеназваного кредитного договору кредит забезпечується іпотекою. Отже, судова колегія вважає, що право вимоги за кредитним договором включає право вимоги за договорами іпотеки. Іпотека не може існувати окремо. Іпотека може існувати лише як забезпечення виконання зобов"язань, в даному випадку за кредитним договором між сторонами у справі. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно п.2.1.1. та 3.4.2. договору застави АТ "Дельта Банк" не має право відчужувати предмет застави без згоди Нацбанку, але в порушення цих вимог і вимог ЗУ "Про заставу" без згоди заставодержателя Нацбанка були розірванні договори іпотеки за наявності заборгованості, яка перевищувала вартість предмету іпотеки, що на думку судової колегії є підставою для визнання цих договорів недійсними. Той факт, що суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні, що на час укладання оспорюваних договорів редакція статті 38 вищевказаного закону була іншою, не спростовує той факт, що укладанням зазначених договорів про розірвання договорів іпотеки АТ «Дельта банк» була спричинена шкода, оскільки зі зняттям іпотечних обмежень, було відчужено нежитлові приміщення, хоча заборгованість станом на час розірвання договорі іпотеки, яка обліковувалася за відповідачем за первісним позовом за кредитним договором №ФЛ-090908-001п від 09.09.2008 року складала 33 539 624 грн. У зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із постановленням нового рішення, яким первісні позовні вимоги АТ «Дельта банк» слід задовольнити у повному обсязі. Доводи відповідача щодо сплати ним позивачу АТ «Дельта банк» перед укладанням оспорюваних договорів про розірвання договорів іпотеки 700 000,00 тисяч доларів США, що еквівалентно 7950072,20 грн. станом на час укладання договорів, яка перевищує вартість іпотечного майна, як підставу для розірвання договорі іпотеки, суд до уваги не приймає. В суді апеляційної інстанції оглянуто квитанцію про сплату 700000 тис. доларів США, з її змісту вбачається призначення платежу "погашення заборгованості" . Будь якого посилання в оспорюваних договорах про розірвання договорів іпотеки на той факт, що іпотекодателем внесено вартість іпотечного майна і підставою для розірвання договорів іпотеки є саме ця обставина , не зазначено. В оспорюваних договорах взагалі відсутня підстава для розірвання договорів іпотеки. Заборгованість продовжувала існувати і на час розірвання договорів іпотеки вона значно перевищувала внесену суму, складала 2 939 986,19 доларів США. Вирішуючи питання зустрічного позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним одностороннього правочину та про визнання відсутності права, суд зазначає наступне. Суд першої інстанції, вирішуючи спір в цій частині та відмовляючи позивачу за зустрічним позовом по суті не врахував те, що рішення Комісії не створює жодних обов`язків для третіх осіб, а тому не може порушувати будь-які права цих осіб унаслідок прийняття такого рішення. А тому провадження по справі в цій частині слід було закрити на підставі ч.1 ст.255 ЦПК України. Згідно із ч. 2, 10 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (наказу, розпорядження, повідомлення тощо) уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Зазначене рішення не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), а тому не може порушувати будь-які права цих осіб унаслідок прийняття такого рішення. Таким чином, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку (наказу, розпорядження, повідомлення, тощо), сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Отже, встановлена правова природа зазначеного рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визначення його протиправності, а тому ці позовні вимоги не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в адміністративних судах). Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (провадження № 12-9зг18), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18), від 4 липня 2018 року у справі №815/5392/16 (провадження №11-465апп18), від 22 серпня 2018 року у справі №813/1061/16 (провадження № 11-654апп18), від 22 серпня 2018 року у справі №805/5104/15-а (провадження № 11-655апп18) та від 20 листопада 2019 року у справі №761/46959/17 (провадження №14-306цс19). Таким чином, провадження за зустрічним позовом ОСОБА_1 підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду як у порядку цивільного, так і порядку адміністративного судочинства, тому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не мають правового значення. Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України. Згідно з ч.2 ст.255 ЦПК України при закритті провадження по справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції перерозподіляє судові витрати. Так, на на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» слід стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 6890,00 грн., з яких 2756,00 грн. - за подання позову до суду першої інстанції та 4134,00 грн. - за подання апеляційної скарги. ОСОБА_1 слід повернути судовий збір, сплачений за подання зустрічного позову у суд першої інстанції та апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 5286,00 грн, з яких 2114,40 грн сума судового збору, сплачена до суду першої інстанції, та 3171,60 грн. сума судового збору, сплачена за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 141,255, 351, 367, 368, 376, 377, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товарства «Дельта банк» - задовольнити. Апеляційну скаргу адвоката Жовнеренка Григорія Костянтиновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову АТ "Дельтабанк" скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 , про визнання нікчемних правочинів недійсними -задовольнити. Визнати недійсними наступі договори: - договір від 29 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3189 про розірвання Іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 та посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим №3271; - договір від 29 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим №3190 про розірвання Іпотечного договору№СЛ-090908-001П, укладеного між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 та посвідченого 22 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим №884. Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - скасувати. Провадження за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний Банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним одностороннього правочину та про визнання відсутності права, закрити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6890 (шість тисяч вісімсот девяносто) грн. 00 коп. Повернути ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання зустрічного позову у суд першої інстанції та апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 5286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 00 коп. з державного бюджету. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий С.С. Кругова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук повний текст постанови складено 16 грудня 2019 року