Постанова 4814 № 524/5518/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/5518/19 Номер провадження 22-ц/814/235/20Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондаревської С.М., суддів: Абрамова П.С., Кривчун Т.О., секретар: Мисечко А.І. за участю представника заявника - адвоката Гонтаря В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції з Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Кременчуцький міський відділ ДРАЦС ГТУЮ в Полтавській області про встановлення факту, що має юридичне значення, - В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заяви вказувала, що є громадянкою України та має намір виїхати на постійне місце проживання до Федеративної республіки Німеччина, оскільки за походженням є німкенею. З цією метою звернулась до посольства ФРН в Україні з запитом щодо документів, які необхідно надати для набуття статусу пізнього переселенця. З отриманої відповіді вбачається, що одним із способів проходження такої процедури є наявність нашого національного документа з зазначенням в графі національність «німкеня» або ж надання іншого документа, або ж наявність даних про те, що її близькі були німцями. Оскільки в національному паспорті України такої графи, як національність - немає (така можливість втрачена після набрання чинності Указом Президента України №70/99 від 27 січня 1999 року), в інший спосіб ніж шляхом визнання даного факту в судовому порядку в неї немає, тим більше, що ті документи, якими можна довести дану обставину та які мали б перебувати в архіві, частково не збереглися. Вказувала, що наявність національності німець, з наявних документів можна прослідкувати щодо рідної сестри її дідуся - ОСОБА_2 . Щодо неї збереглися копії виписки з медичної книги Свято-Преображенської церкви, де зазначено її батьків - ОСОБА_3 (роки життя 1868-1911) та ОСОБА_4 (роки життя 1877- ІНФОРМАЦІЯ_9). У виписці зазначено, що її прадід був лютеранського віросповідання та прусько-підданим. Водночас документально довести їх родинні стосунки вона не може, окрім як у судовому порядку встановити цей факт. Так, зокрема вказувала, що її прадідом є ОСОБА_3 (роки життя 1868-1911), її прабабуся - ОСОБА_4 (роки життя 1877 - ІНФОРМАЦІЯ_9). Дата смерті її прабабусі підтверджена свідоцтвом про смерть №35. Згідно архівної довідки №04-15/Г-315 від 12 грудня 2018 року вбачається, що її прабабуся народилася в селі Дабинівка та була підданою Німеччини. З вищевказаної архівної довідки також вбачається, що архівні дані про її прадіда не збереглися. Від її прадіда та прабабусі народилося троє дітей ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та її дід - ОСОБА_6 (1910 року). Крім того, згідно виписки щодо шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що національність ОСОБА_2 (сестри її дідуся) - німкеня. Її (заявниці - ОСОБА_1 ) матір`ю є ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 (після одруження - ОСОБА_9 ), свідоцтво про шлюб додається, ІНФОРМАЦІЯ_4 її мама померла. Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 16 січня 1959 року, вона - заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 і її матір" ю була ОСОБА_9 . 02 квітня 1982 року вона (заявниця) одружилася з ОСОБА_12 та змінила прізвище на ОСОБА_1 . 24 вересня 1984 року вона розірвала даний шлюб. 17 липня 1987 року вона уклала новий шлюб з ОСОБА_14 і змінила прізвище на ОСОБА_1 . Посилапючись на те, що встановити даний факт у інший спосіб неможливо через відсутність в архівах країни документів, а також те, що більшу частину документів її батьки втратили, а самі на даний час померли, - просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її дідусем - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а саме, що вони є рідними братом та сестрою і за національністю були німцями. Встановити факт, що її мати - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за національністю була німкенею. Встановити факт, що вона - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5, є німкенею за походженням та національністю, з огляду на національність її матері ОСОБА_9 . Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року провадження по справі в частині вимог про встановлення факту родинних відносин - відкрито. У відкритті провадження в частині вимог про встановлення факту національності - відмовлено. Не погодившись з даною ухвалою районного суду в частині відмови у відкритті провадження щодо вимог про встановлення факту національності, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати в частині відмови у відкритті провадження щодо її вимог про встановлення факту національності, а матеріали справи повернути до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області для вирішення питання щодо відкриття провадження стосовно усіх заявлених у заяві про встановлення факту вимог. Вказувала, що суд, відмовляючи їй у відкритті провадження стосовно вимог про встановлення факту національності, дійшов висновку, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Проте, вона вважає, що вказана обставина може бути встановленою тільки під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі, оскільки, суд таким чином фактично відмовив у задоволенні її вимог, не розгляда-ючи їх по суті. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до районного суду із заявою про встановлення факту національності та родинних відносин. Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині встановлення факту національності з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи зі слідуючого. Так, при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про встановлення факту національності, районним судом було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18, зокрема, наступне: Відповідно до ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частині 1 ст. 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення). Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності» від, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допус-калася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99. Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні. Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифіко-вана Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. За нормами ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. За наведених обставин, суд першої інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, дійшов правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності та правомірно, з підстав, передбаче-них п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 в частині встановлення факту національності. В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її скасування, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, - не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Бондаревська С.М. Судді: Абрамов П.С. Кривчун Т.О.