Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/1899/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/903/20 Справа № 199/1899/19 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Варенко О.П., суддів Лаченкової О.В., Городничої В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2019 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28.04.2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 13 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У порушення умов договору відповідач зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 27.02.2019 року прострочена заборгованість за кредитним договором становить 27 783,54 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 12 036,81 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту 5 908,28 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 0,00 грн, заборгованість за пенею та комісією 7 303,42 грн., заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 735,81 грн, а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - штраф (фіксована частина) 500,00 грн, штраф (відсоткова складова) 1 299,22 грн. На вимоги банку відповідач заборгованість не погасила, від виконання своїх зобов`язань ухиляється. На підставі викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 28.04.2010 року у сумі 27 783,54 грн та судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28.04.2010 року у сумі 3 000,00 гривень, яка складає заборгованість за тілом кредиту, а також 1921,00 гривень витрат по сплаті судового збору, а всього 4 921 грн 00 коп. В іншій частині позову - відмовлено. Не погодившись з таким рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення кредитних грошових коштів в розмірі 13 000,00 грн, які отримані позичальником у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, відсотків за обліковою ставкою НБУ, пені та штрафів, вважає, що рішення суду першої інстанції в зазначеній частині прийнято без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Відповідач правом, передбаченим положеннями ст.360 ЦПК України, не скористалася. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28.04.2010 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк». Зі зворотної сторони даної анкети-заяви від 28.04.2010 року міститься позначка про надання відповідної банківської картки платіжна картка кредитка «Універсальна», кредитний ліміт 3 000 грн, а також дата та підпис відповідача (а.с.12). Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк», відповідачу 30.04.2010 року надано кредитну картку № НОМЕР_1 з кінцевим терміном дії грудень 2011 року (а.с.42). В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. На підставі вказаних Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та самих Умов та Правил надання банківських послуг, позивач нарахував відповідачу заборгованість, яка станом на 27.02.2019 року визначена у розмірі 27 783,54 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 12 036,81 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту 5 908,28 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 0,00 грн, заборгованість за пенею та комісією 7 303,42 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн 735,81 грн, а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 500,00 грн, штраф (процентна складова) 1 299,22 грн. Слід зазначити, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом, заборгованість за пенею, комісією і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Тарифи банку, Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять жодних підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати комісії, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Крім того, слід звернути увагу на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, що надана позивачем, та зауважити, що вона не може бути доказом того, що відповідач ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, оскільки розмір відсотків у даній довідці (базова ставка 2,5% річних) не відповідає процентам, зазначеним у розрахунку 30,00%. Також в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», і доказів, що саме ці умови та правила існували на час укладення договору, суду не надано. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії, пені та штрафів підлягає залишенню без змін, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 28.04.2010 року. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» про те, що підписана відповідачем Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк» разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, під час укладення якого сторони виходили з положень ч. 1 ст. 634 ЦК України; що відповідач ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, тому немає підстав вважати, що Умови укладені поза межами кредитного договору та є недопустимими доказами; що Умови передбачають можливість односторонньої зміни банком тарифів та інших невід`ємних частин договору; що згідно Умов позичальник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, сплачувати відсотки за користування кредитом та сплачувати комісії на умовах, визначених договором, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують. Проте, слід зауважити, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (ч.1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі Закон). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Отже, обставини справи, встановлені судом першої інстанції, свідчать про те, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Разом з тим, суд першої інстанції, керуючись ст.530 ЦК України, дійшов правильного висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. Проте, ухвалюючи рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, взяв до уваги дані анкети-заяви в графі бажаний кредитний ліміт та стягнув заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 000,00 грн. Однак повністю погодитись з таким висновком суду неможливо з огляду на наступне. Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 27.02.2019 року за кредитним договором від 28.04.2010 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , заборгованість за тілом кредиту складає 12 036,81 грн (а.с.10-11). Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк», між останнім та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір, за яким були надані наступні кредитні картки № 5577212900507206 від 30.04.2010 року з кінцевим терміном дії грудень 2011 року, 5211537301889734 від 08.02.2012 року до жовтня 2015 року, 5168742206407581 від 09.08.2017 року до липня 2021 року (а.с.66). З виписки по картці за період з 01.08.2014 року по 01.05.2019 року вбачається, що 09.08.2017 року на картці за № НОМЕР_2 встановлено кредитний ліміт у розмірі 13 000,00 грн, 10.08.2017 року було проведено операцію зі зняття грошових коштів у розмірі 8 200,00 грн та в подальшому операції зі зняття коштів з картки та поповнення балансу на картці продовжувалися (а.с.67-69). Зазначене підтверджує той факт, що у користуванні відповідача перебували кредитні грошові кошти у розмірі, що узгоджується з наданим банком розрахунком заборгованості за тілом кредиту у сумі 12 036,81 грн, яка підлягає стягненню в відповідача на користь позивача. При цьому матеріали справи не містять відомостей про отримання відповідачем коштів в розмірі 5 908,28 грн, зазначених позивачем як заборгованість за простроченим тілом кредиту, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено. Таким чином, підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором від 28.04.2010 року у сумі 3 000,00 грн, яка складає заборгованості за тілом кредиту, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 036,81 грн. На підставі ст.141 ЦПК України підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат в розмірі 832, 24 грн та 1 248,36 грн, а всього 2 080,60 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2019 року скасувати в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 000,00 грн та судових витрат в розмірі 1921,00 грн і ухвалити в цих частинах нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, рах.№ НОМЕР_4 , МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2010 року у розмірі 12 036,81 (дванадцять тисяч тридцять шість) грн 81 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту та судові витрати в розмірі 2 080,60 грн. В іншій частині заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова