Ухвала КЦС ВС № 559/209/15-ц

Ухвала Іменем України 23 січня 2020 року м. Київ справа № 559/209/15-ц провадження № 61-215ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М., учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 , представник скаржника - ОСОБА_2 , заінтересовані особи: державний виконавець Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Гордієнко Євгенія Валеріївна, начальник Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мулик Ганна Петрівна, розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 жовтня 2019 року під головуванням судді Ралець Р. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструки С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Гордієнко Євгенії Валеріївни та начальника Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мулик Ганни Петрівни, ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року ОСОБА_1 , як представник ОСОБА_2 , звернулася до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області Гордієнко Є. В. та начальника Дубенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області Мулик Г. П. Скаржник зазначала, що 02 червня 2015 було відкрито виконавче провадження ВП № 47708416, яке перебуває на виконанні у Дубенському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Скаржник зазначала, що 06 травня 2016 року платник аліментів звільнився з роботи, про що свідчить витяг з наказу № 94-ОС від 06 травня 2016 року. З цього часу він самостійно сплачував аліменти і проводив їх оплату не регулярно, внаслідок чого утворилася заборгованість. Тому ОСОБА_2 неодноразово звертатися до Дубенського міськрайонного відділу ДВС із заявою про визначення заборгованості по аліментах, але обґрунтованого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів до сьогодні вона так і не отримала. Скаржник не заперечувала, що 26 квітня 2019 року отримала розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 18 квітня 2019 року за № 8669. Згідно з цим розрахунком не була встановлена заборгованість по аліментах. Навпаки була встановлена переплата станом на 01 січня 2019 року в розмірі 481,99 грн. ОСОБА_2 не погодилася з таким розрахунком, тому 06 травня 2019 року знову відправила на адресу Дубенському міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Рівненській області заяву про визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, які стягуються з ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з врахуванням вимог чинного законодавства. Відповідно до інформації начальника Дубенського міськрайонного відділу ДВС Мулик Г. П., яка була підготовлена державним виконавцем Гордієнко Є. В., «розрахунок заборгованості був отриманий Вами згідно Вашої заяви 26.04.2019 року. При здійсненні перерахунку, починаючи з 28.08.2018 року були взяті до уваги зміни до ч. 2 ст. 182 СК України, якими визначено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які також були внесені Законом № 2475-УІІІ від 03.07.2018 року.» Дії державного виконавця Дубенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Рівненській області Гордієнко Є. В. та начальника цього ж відділу Мулик Г. П. вважає неправомірними, а вказаний розрахунок незаконним. На підставі вищевказаного просила: визнати неправомірними дії державних виконавців, які полягають в обчисленні заборгованості зі сплати аліментів, яка рахується за ОСОБА_3 , по виконавчому листу про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 28 січня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття; визнати незаконним розрахунок заборгованості по аліментах, обчислений 18 квітня 2019 року, вказаними державними виконавцями при примусовому виконанні виконавчого листа про стягнення заборгованості по аліментах за вказаним виконавчим провадженням; зобов`язати державного виконавця обчислити заборгованість по сплаті аліментів за вказаним виконавчим провадженням, за період з січня 2015 року по січень 2019 року, з врахуванням вимог чинного законодавства. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 жовтня 2019 року у задоволенні скарги відмовлено за безпідставністю. Ухвала мотивна тим, що державні виконавці під час здійснення виконавчих процедур діяли в межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 жовтня 2019 року - залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто скаргу. У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суддів залишилися норми статті 195 СК України, які передбачать , що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідно до частини п`ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Разом із тим, як зазначено у частині п`ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності. Такий висновок суд зробив з огляду на таке. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Судами встановлено, що 02 червня 2015 було відкрито виконавче провадження ВП № 47708416 та перебувало на виконанні Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Згідно з довідкою № 486 від 14 травня 2018 ПАТ «Єврошпон-Смига», ОСОБА_3 не працює на підприємстві з 06 травня 2016 року. Обставина звільнення боржника з роботи слугувала однією з підстав для звернення стягувача до державного виконавця щодо перерахунку розміру сплачуваних ним аліментів. Як зазначено в розрахунках зі сплати аліментів по АСВП № 47708416, станом на 17 січня 2019 року переплата по аліментах становить 481,99 грн. Дубенським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області було надано відповіді на звернення стягувача про перерахунок аліментів з 30 на 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 липня 2017 року, а також розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по АСВП № 47708416. Згідно з частиною другою статті 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку». Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Верховний Суд звертає увагу, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18). Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального гарантованого розміру аліментів є підставою для самостійного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності нової редакції статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, до цього у державного виконавця не було повноважень стягувати мінімальний гарантований розмір аліментів, а тому місцевий суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку що державний виконавець та начальник ДВС діяли в межах своїх повноважень та відповідно до закону. Перерахунок заборгованості здійснюється за її наявності, а в ОСОБА_3 , вона відсутня, тобто мала місце переплата ним аліментів. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Гордієнко Євгенії Валеріївни та начальника Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мулик Ганни Петрівни, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська