Ухвала КЦС ВС № 760/18364/16-ц

У Х В А Л А 22 січня 2020 року м. Київ справа № 760/18364/16-ц провадження № 61-2792 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; представник позивача - ОСОБА_2 ; відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»; треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва у складі судді Диби О. В. від 07 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С., від 17 січня 2019 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними. Позовна заява мотивована тим, що 29 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. О. на підставі дублікату договору іпотеки квартири, укладеного 26 жовтня 2007 року між ним, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», було посвідчено перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 , до банку на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у договорі іпотеки та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач вважав, що вищевказані дії приватного нотаріуса є протиправними, а сама нотаріальна дія підлягає скасуванню з допущених при її вчиненні порушень. Зокрема, у листі-вимозі, надісланому йому банком, не зазначено конкретно строків реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про те, що приватний нотаріус не ознайомився належним чином із договором іпотеки, не взявши до уваги обов`язкову вимогу щодо повідомлення іпотекодавців про перехід права власності до іпотекодержателя. Крім того, у провадженні Солом'янського районного суду м. Києва знаходяться матеріали справи за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто банком застосовано процедуру судового звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про це у договорі. Також приватний нотаріус вчинив нотаріальну дію з посвідчення права власності на предмет іпотеки, не звернувши уваги на те, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті кредитною установою - резидентом України, тобто на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно положень якого протягом дії закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку». Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати нотаріальну дію у вигляді посвідчення права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки, а також визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. щодо посвідчення за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки - житлову квартиру АДРЕСА_2 з наступним внесенням запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на спірну квартиру перейшло до ПАТ КБ «ПриватБанк» на законних підставах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», тобто приватний нотаріус під час вчинення оспорюваних дій діяв на підставі норм чинного законодавства України, умов договору іпотеки та в межах своєї компетенції. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на ці правовідносини не поширюється. Наявність у суді справи за позовом банку про звернення стягнення на іпотечне майно не перешкоджає йому використати позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотеку. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Рішенням Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року - без змін. Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також вказав, що умовами договору іпотеки квартири від 26 жовтня 2007 року, який укладений між сторонами, передбачено іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є підставою для реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки. Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не було порушено, так як кредит, на забезпечення повернення якого укладено договір іпотеки, було надано для майбутньої підприємницької діяльності, а тому він не є споживчим. При цьому позивач, як іпотекодавець, отримав вимогу про дострокове виконання зобов'язання, надавши своє заперечення. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва. У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року касаційне провадження у вищевказаній справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 464/8589/15-ц за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Омега», ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2020 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О., ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадженні у справі було зупинено, відпали. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин не застосовується, так як кредитний договір не є споживчим. Суди не звернули уваги на те, що кредитні кошти були отримані саме задля задоволення власних потреб, а не для здійснення підприємницької діяльності. При цьому кредитний договір був укладений з ОСОБА_4 як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем. Крім того, судами не надано належної правової оцінки наступним доводам позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 своєї згоди банку на позасудове врегулювання спору не надавали; банк не надав позивачу звіт про оцінку нерухомого майна; оцінка спірної квартири провадилася експертом без виїзду експерта на об'єкт оцінки; банком всупереч умовам договору іпотеки квартири від 26 жовтня 2007 року не було повідомлено власників квартири про перехід права власності; договором іпотеки від 26 жовтня 2007 року не врегульовано порядок та випадки позасудового стягнення на предмет іпотеки; надіслана вимога банку від 17 серпня 2016 року містить неточності у розрахунку кредитної заборгованості. Також суди не звернули уваги на те, що у матеріалах реєстраційної справи відсутнє рішення про реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на предмет іпотеки, що є порушенням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», а також позбавило позивача можливості оскаржити таке рішення у судовому порядку. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 77 620 доларів США для придбання бізнесу, а також 7 620 доларів США на сплату страхових платежів, з відповідною подальшою сплатою процентів за користування кредитом та строком повернення до 25 жовтня 2017 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 26 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки квартири, за умовами якого останні передали банку в іпотеку належну їм у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 . 17 серпня 2016 року у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надіслано вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 30 днів з дня отримання вимоги. Зазначалося, що у випадку невиконання вимог про сплату боргу, банк залишає за собою право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження, яке міститься в договорі іпотеки квартири. Вказували на те, що у випадку невиконання своїх зобов`язань по поверненню грошових коштів у встановлений строк, банк вимагає від усіх членів сім`ї та інших мешканців, добровільно звільнити предмет іпотеки. Зазначена вимога була отримана позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 19 серпня 2016 року, що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 94). 29 серпня 2016 року ОСОБА_4 направив на адресу банку відповідь на лист-вимогу від 17 серпня 2016 року, згідно з якої ОСОБА_4 заперечував правомірність вимоги банку про виселення з предмету іпотеки. Вказував на те, що йому та іншим співвласникам спірної квартири, не запропоновано викупити предмет іпотеки, чим порушено їхні права, та зазначив, що виселення з квартири може відбутися лише на підставі рішення суду. Протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги банку борг позичальником сплачений не був. Згідно з звіту про оцінку майна від 16 серпня 2016 року квартира АДРЕСА_1 коштує 712 044 грн. У зв`язку із невиконанням вимоги про повернення кредитних коштів 29 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. На підтвердження своїх вимог приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швецю Р. О. було надано заставну серії ПБ № 010073 з підписами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений договір іпотеки квартири від 26 жовтня 2007 року, копію письмової вимоги про усунення порушень від 17 серпня 2016 року, повідомлення про вручення письмової вимоги від 19 серпня 2016 року. 29 вересня 2016 року право власності на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 було зареєстровано приватним нотаріусом за ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 118). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формулювання єдиної правозастосовної практики. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що: 1) спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) право власності на спірну квартиру перейшло до ПАТ КБ «ПриватБанк» на законних підставах, а саме відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». Тобто приватний нотаріус під час вчинення оспорюваних дій діяв на підставі норм законодавства України, умов договору іпотеки та в межах своєї компетенції.Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на ці правовідносини не поширюється. Наявність у суді справи за позовом банку про звернення стягнення на іпотечне майно не перешкоджає йому використати позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотеку. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року, у справі № 464/8589/15-ц, касаційне провадження № 61-10874сво18. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин і застосованих норм права дійшла протилежних висновків з двох наведених вище правових питань у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що 1) спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, 2) а дії приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на іпотечну квартиру є неправомірними. Різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин і щодо юрисдикції, і щодо правового висновку по суті спору не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Щодо юрисдикції суду Як у цій справі, що розглядається, так і у наведеній вище справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за кредитором. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належним виконанням договору іпотеки, тому цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, оскільки стосується майнового права позивача та виник із реалізації відповідачем умов договору іпотеки. Тобто спір фактично виник між позивачем та кредитором. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Саме такі правові висновки викладені в іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/13144/16-ц, провадження № 14-417цс19, в якій міститься посилання на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, а саме на постанови: від 22 серпня 2018 року у справі № 14-275цс18, від 07 листопада 2018 року у справі № 11-961апп18, від 12 грудня 2018 року у справі № 14-486цс18, від 23 січня 2019 року у справі № 14-501цс18, від 13 березня 2019 року у справі № 14-56цс19, від 24 квітня 2019 року у справі № 14-2цс19. Отже, спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин. Щодо суті спору У пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що «мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню». Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Згідно з частинами першої-третьої статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до частини першої-третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що: «закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону». У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Згідно з пунктом 16.7.1., укладеного між сторонами договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. У випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення; якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Згідно з пунктом 27 договору іпотеки, укладеного 26 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавців; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавці надають іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавців, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Отже, договір іпотеки від 26 жовтня 2007 року містить застереження, яке надавало ПАТ КБ «ПриватБанк» право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому покладений на іпотекодержателя іпотечним застереженням обов`язок щодо письмового повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення ними його вимог про погашення заборгованості за кредитним договором, ним виконаний, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами (том 1, а. с. 92-94). Тлумачення вищенаведених положень закону та умов договору іпотеки від 26 жовтня 2007 рокусвідчить про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, який передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, згоду на яке надано іпотекодавцями шляхом підписання відповідного договору. Враховуючи зазначене можна дійти висновку, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Посилання касаційної скарги на ненадання іпотекодавцями згоди на позасудове врегулювання спору також не заслуговують на увагу, оскільки таку згоду іпотекодавці надали шляхом підписання договору іпотеки від 26 жовтня 2007 року, у пункті 27 якого містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, у тому числі у такий спосіб. Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що «Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору», є спірним, оскільки по суті вимагає від кредитора попередньо отримання двох погоджень, а саме спочатку на укладення іпотечного застереження, а потім ще й на виконання цього погодження, що не відповідає принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) як певного стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення та забороняє суперечливу поведінку, яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Очевидно, що дії позивача, який оспорює дії приватного нотаріуса щодореєстрації такого права за кредитором, суперечить його попередній поведінці, а саме підписанню пункту 16.7.1. укладеного між сторонами договору іпотеки, згідно з яким позивач (позичальник і іпотекодавець) безумовно погодився з тим, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строку виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Колегія суддів вважає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року). Очевидно, що різні підходи до кваліфікації звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі як добровільного чи примусового стягнення (відчуження без згоди власника)не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Тому колегія суддів вважає, що необхідне формування єдиної правозастосовчої практики щодо звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі як добровільного чи примусового стягнення (відчуження без згоди власника) для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 760/18364/16-ц за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про скасування нотаріальної дії, визнання дій приватного нотаріуса протиправними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк