Постанова 4811 № 466/4793/17

Справа № 466/4793/17 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С. Провадження № 22-ц/811/1308/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду у складі: головуючої судді - Копняк С.М. суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В., секретаря Юзефович Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,- в с т а н о в и л а : 05.07.2017 року позивач ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 8 000 доларів США, що еквівалентно до національної валюти України за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення становить - 208 720, 00 грн., а також 112 577, 26 грн. - відсотків, 17 687, 00 грн. - 3 % річних від простроченої суми та судові витрати в сумі 3 389, 85 гривень, а всього 338 984, 26 грн. Позов мотивовано тим, що 04 серпня 2014 року ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 в якості позики грошові кошти в сумі 8 000 доларів США строком до 05.09.2014 року, про що складено розписку, однак борг не повернув. Оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, проценти за користування коштами не сплачував, тому повинен повернути борг, проценти за користування коштами, 3% річних від простроченої суми та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. ВирішеноСтягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 8 000 (вісім тисяч) доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення становить - 205 538, 40 грн., а також 112577, 26 грн. - відсотків за користування коштами, 17 687, 00 грн. - 3 % річних від простроченої суми та судові витрати в сумі 3 389, 85 гривень, а всього 339 192, 00 грн. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року оскаржив відповідач ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що суд не надав належної оцінки саме формі розписки (одна з істотних умов договору) у якій не зазначені повні дані сторін, зазначено лише ініціали, який порядок погашення боргу, на який строк, коли саме - дата повернення позики, зазначено тільки до 05 вересня, року у розписці не зазначено. Крім того, звертає увагу на те, що позивач з 2014 року до 2017 року не звертався до апелянта із письмовою вимогою про повернення боргу, не попереджав про закінчення строку договору позики та правові наслідки повернення такої, не пропонував повернути позику. Розписка була написана відповідачем під диктовку позивача, який, у свою чергу, запевняв, що написання такої є необхідним лише виключно для налагодження його особистих фінансових питань. Окрім цього, впевненість у наведених твердженнях позивача додавав й той факт, що жодних грошових коштів відповідач від ОСОБА_5 не отримував. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи окрім направлення повідомлень, також шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Позивач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з чим провадження по справі було зупинено, однак ухвалою від 26 грудня 2019 року провадження у справі відновлено, залучено до участі у справі в якості позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як правонаступника позивача ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Правонаступник позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явилась. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання суду апеляційної інстанції жодного разу не з`являвся. Повідомлення про розгляд справи у судовому засіданні, призначеному на 23 січня 2020 року, в поштовому відділенні не отримав. Розгляд справи за його клопотаннями неодноразово відкладався. В Україні дії система публікації відомостей про час та місце розгляду справи в мережі Інтернет на сайті Судова влада і відповідач маючи усі можливості з отримання інформації про розгляд його справи, в судове засідання неодноразово не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив. Відповідач, як сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов`язана з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Зважаючи на тривале перебуванні справи на розгляді апеляційного суду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи від правонаступника позивача, неодноразове заявлення відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи: у зв`язку хворобою та неможливістю прибути в судове засідання призначене на 28.02.2018 року (а.с.111), у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні та неможливістю прибути в судове засідання призначене на 24.04.2018 року (а.с.125), у зв`язку з перебуванням на лікування на стаціонарі та неможливістю прибути в судове засідання призначене на 26.12.2018 року (а.с. 161), колегія суддів доходить висновку про те, що оскільки рішення про обов`язкову явку учасників справи для надання пояснень у справі не приймалось, за приписами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи судом, можливим є розгляд даної справи у відсутності всіх учасників. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Саме до такого розуміння цих правових норм зводяться правові висновки, викладені у постановах Верховного суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967 цс 15 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від яких не відійшов і Верховний Суд. З матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2014 року ОСОБА_5 позичив під розписку ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 8 000 (вісім тисяч) доларів США, які повинен віддати до 05 вересня. У розписці зазначено: сторони зобов`язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка позичена, зобов`язання повернути позикодавцеві борг у зазначений термін, особистий підпис позичальника та дата складення розписки, паспортні дані позичальника вписані ним власноручно. Тобто, така є борговою розпискою в розумінні вимог ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦПК України, оскільки підтверджує факт отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів в якості позики. Таким чином, між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики. За договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК). Позика вважається поверненою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). Зобов`язання позичальника, а це сама позика й нараховані проценти за користування нею, так і проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання, припиняються належним виконанням і з цього часу боржник є особою, яка повністю виконала свої боргові зобов`язання. Про це також зазначено в ст. 599 ЦК України. Відповідно до статті 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За договором позики на позикодавця покладається обов`язок при прийнятті виконання зобов`язання (при поверненні позики) видати позичальникові розписку про отримання предмета позики (чи його частини), або повернути йому борговий документ, або в разі неможливості повернення (наприклад, коли він втрачений) такого документа вказати про це у виданій розписці. У свою чергу позичальник (боржник) має право затримати виконання зобов`язання, якщо борговий документ позикодавець не повертає (ч. 4 ст. 545 ЦК). І навпаки, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (ч. 3 ст. 545 ЦК). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що сторони 04.08.2014 року уклали договір позики в письмовій формі, який позивачем було надано суду і який є належним та допустимим доказом на підтвердження факту укладення договору позики та передачі грошей, та за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем позивачу вказаної суми позики, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 8 000 (вісім тисяч) доларів США, що на день ухвалення рішення еквівалентно 205 538 грн. 40 коп. Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто з зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Нацбанку тільки в тому випадку, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене в цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст. 6 , ч. 1 ст. 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру відсотків і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати ( наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки Закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грошима встановлюється і нараховується у вигляді відсотків на основну суму боргу. Саме такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 по справі № 6-79цс14. Від означеного правового висновку не відступав і Верховний Суд. Оскільки у борговій розписці по справі, яка переглядається, плата за користування чужими грошима не була встановлена, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення процентів за користування кредитними коштами з розрахунку рівня облікової ставки Національного банку України, і у цій частині рішення суду першої інстанції також є правильним. Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З аналізу зазначених правових норм вбачається, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обов`язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми. Відповідач не надав суду будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості наданого позивачем, а відтак, суд першої інстанції, перевіривши його, прийшов до вірного висновку, що такий є повністю обґрунтований. Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає. У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 24 січня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складений 24 січня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.