Постанова 4854 № 947/24712/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2020 р.м.ОдесаСправа № 947/24712/19 Головуючий в 1 інстанції: Маломуж А.І. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Кравченка К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора поліції 4 роти 3 батальйону управління патрульної поліції в Одеській області лейтенанта поліції Мукана Ярослава Володимировича, за участю третьої особи управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И Л А : 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, в якій просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 1506969 від 10.09.2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн., передбаченої ч. 2 ст.122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. При перетині перехрестя вулиць Фонтанська дорога, Посмітного, що було розпочате на зелений сигнал світлофора, проїхавши дорожню розмітку 1.12 «Стоп-лінія», практично перетнувши пішохідний перехід та виїхавши на перехрестя, в зв`язку з пропуском зустрічного транспорту, позивач був змушений завершити маневр повороту ліворуч вже на червоне світло з метою попередження створення перешкод для пішоходів. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що пересвідчився у безпечності такого маневру, не створив аварійної ситуації та перешкод іншим учасникам руху. Крім того, здійснює посилання на п. 16.8 ПДР. До суду першої інстанції надійшли пояснення третьої особи, за змістом яких представник УПП в Одеській області ДПП вказує на те, що оскаржувана постанова є обґрунтованою та законною. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 8.7.3 ПДР України (проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора), відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП інспектор патрульної поліції прийняв рішення про складення постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача. Підтвердженням факту вчинення позивачем порушення ПДР є відповідна фото та відео фіксація. Крім того, в обґрунтування власної позиції позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростували наявність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Крім того, третьою особою подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з посиланням на пропуск позивачем десятиденного строку з дня винесення постанови до моменту подання до суду позовної заяви. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2019 року у задоволені вищезазначеного клопотання УПП в Одеській області ДПП відмовлено. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, третя особа по справі подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що належними та допустимими доказами підтверджено обставини, зазначені в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення. Крім того, викладає заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 13.11.2019 року з посиланням, що відповідно до ст. 294 КАС України дана ухвала окремо від рішення суду не оскаржується в апеляційному порядку. Апелянт зазначає, що оскільки оскаржувана постанова винесена по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, то десятиденний строк оскарження даної постанови обраховується з дати її винесення. В обґрунтування поважності підстав для поновлення строку звернення до суду першої інстанції позивач посилався на факт отримання копії оскаржуваної постанови 30.09.2019 року, що з урахуванням факту обізнаності про її існування не позбавляло його можливості своєчасно звернутися до суду. Позивач направив до суду відзив на апеляційну скаргу. Однак в зв`язку із недотриманням ним вимог п.5 ст.304 КАС України, а саме в зв`язку із ненаданням доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу, такий відзив не може вважатися належно поданим, а тому не підлягає врахуванню. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне. 10 вересня 2019 року о 20 год. 14 хв. лейтенантом поліції Мукан Я.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАК № 1506969 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення вимог ч.2 ст. 122 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Зазначеною постановою встановлено, що позивач 10.09.2019 року о 20:09 год., рухаючись у м. Одеса по вул. Фонтанська дорога, 65, керуючи транспортним засобом JEEP GRAND CHEROKEE, державний номер НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора чим порушив п. 8.7.3.е ПДР порушення проїзду на червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали, що забороняють рух. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові. Наданий третьою особою відеозапис суд не вважав належним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Правове регулювання оскаржуваних правовідносин здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993р. № 3353, Правил дорожнього руху, затвердженими постановою Кабміну України від 10.10.2001р. №1306. Звертаючись до суду апеляційної інстанції апелянт, крім іншого, надає заперечення на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13.11.2019 року, якою відмовлено в задоволені клопотання УПП в Одеській області ДПП щодо залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Розглянувши дані заперечення судова колегія не вважає їх достатньо обгрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Відповідно до ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Аналіз ст. 286 КАС України свідчить, що позовні заяви на рішення (постанови) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Крім того, дана норма не виключає можливість її застосування щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції мав законні підстави для поновлення ОСОБА_1 строку звернення з позовною заявою, а тому правомірно відмовив УПП в Одеській області ДПП в задоволені клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Апелянт не спростовує факт отримання позивачем оскаржуваної постанови 30.09.2019 року, а виключно вказує, що десятиденний строк оскарження розпочинається з дня її винесення в обґрунтування чого посилається на ст. 289 КУпАП в редакції до внесення змін Законом України № 2262-VIII від 21.12.2017. Посилання суду першої інстанції в ухвалі від 13.11.2019 року на ст. 289 КУпАП в редакції до внесення змін Законом України № 2262-VIII від 21.12.2017 року не впливають на вірність прийнятого висновку про поновлення позивачу строку звернення, оскільки аналогічні положення містяться в чинній ст. 286 КАС України, яка також регулює дані правовідносини. Разом з тим, судова колегія вважає вірними доводи апелянта щодо передчасності висновків суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові з огляду на наступне. Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Статтею 14 Закону № 3353 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Частина 2 ст.122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, в т.ч. за проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, у вигляді штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. За змістом ст. 222 КУпАП розгляд справ за ч. 1,2,3,5 ст.122 КУпАП віднесено до компетенції органів Національної поліції. Згідно з п. 8.1 Правил дорожнього руху регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідно до п. 8.7.3. Правил дорожнього руху сигнали світлофора мають такі значення, зокрема, пункт ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух. Відповідно до п 8.10 Правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Відповідно до п. 8.11 Правил дорожнього руху водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. Проаналізувавши дані норми судова колегія дійшла висновку, що для встановлення факту проїзду на заборонний сигнал світлофора необхідно належним чином підтвердити порушення вимог п. 8.10 ПДР, а також відсутність умов передбачених п. 8.11 ПДР. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, невичерпний перелік яких наведений у ст.251 Кодексу. Існує усталена судова практика, у тому числі і Верховного Суду (справи №200/8469/17 від 06 червня 2018 року ,№337/3389/16- а від 30 травня 2018 року, №210/4995/16-а від 14 листопада 2019 року), в якій наголос робиться на тому, що у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на суб`єкта владних повноважень в силу приписів ст. 77 КАС України покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем разом з відзивом на позовну заяву надано диск з відеозаписом вчиненого правопорушення . Судом першої інстанції надано оцінку представленому відповідачем диску з відеозаписом та встановлено відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові. Разом з тим, суд першої інстанції зазначав, що даний відеозапис свідчить про рух поліцейського автомобіля по вул. Фонтанська дорога, а водія автомобіля JEEP GRAND CHEROKEE, д/н НОМЕР_1 , по вул.Посмітного. На відео не зафіксовано та не видно світлофора зі сторони вул. Посмітного, натомість вбачається, що водій, проїхавши світлофор та стоп-лінію, закінчує маневр на червоний сигнал світлофора. Суд першої інстанції також зазначав, що відповідачем на надано доказів роботи світлофора зі сторони вул.Посмітного у м. Одесі з прив`язкою до роботи світлофора по вул. Фонтанська дорога. Відповідно до ч. 3 ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Позивачем не спростовується, що даним відеозаписом зафіксовано рух його автомобіля, проте наводяться доводи про наявність підстав для руху на заборонений сигнал світлофора. З урахуванням зазначеного наданий відповідачем відеозапис є належним та допустимими доказом, що містить інформацію щодо предмета доказування. Судова колегія розглянувши даний відеозапис вважає висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне. По перше, згідно доводів УПП в Одеській області ДПП та ОСОБА_2 В. транспортний засіб останнього здійснював рух по вул. Фонтанська дорога. З урахуванням синхронності роботи світлофорів на перехресті вулиць Фонтанська дорога та Посмітного посилання суду на відсутність доказів роботи світлофора зі сторони вул.Посмітного є помилковими. Крім того, з наданого відеозапису можливо чітко ідентифікувати режим роботи світлофора, яким мав керуватися позивач, а також встановити місце перехрещення проїзних частин. Відповідно до п. 1.10 ПДР перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території. Позивач зазначав, що попереду його автомобіля рухався інший автомобіль та мотоцикл, що дозволяє суду з наданого відповідачем відеозапису ідентифікувати місцерозташування на дорозі транспортного засобу ОСОБА_1 . З наданого відеозапису вбачається, що на момент подання світлофором жовтого сигналу, що забороняє рух (00:16 сек.) транспортний засіб позивача знаходився на достатній відстані перед перехрещуваною проїзною частиною, щоб зупинитися не створюючи перешкод для руху пішоходів та інших транспортних засобів. На момент подання світлофором червоного сигналу, що забороняє рух (00:19 сек.) транспортний засіб позивача знаходився на тому ж місці. Безпосередній виїзд на перехрещувану проїзну частину позивачем здійснено на 00:24 сек. відеозапису, тобто на момент дії забороненого червоного сигналу світлофора, що підтверджує обставини зазначені в оскаржуваній постанові ЕАК № 1506969 від 10.09.2019 року. Доводи позивача, що він був зобов`язаний закінчити маневр на червоний сигнал світлофора, оскільки проїхав дорожню розмітку 1.12 "Стоп-лінія" та виїхав на пішохідний перехід є помилковими так як зазначене не позбавило його обов`язку у відповідності до п. 8.10 Правил дорожнього руху зупинитися перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Відповідно до п. 16.8 Правил дорожнього руху водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Проте, якщо на перехрестях перед світлофорами на шляху руху водія є дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія) або дорожній знак 5.62, він повинен керуватися сигналами кожного світлофора. Судова колегія вважає помилковими посилання ОСОБА_1 на вищевказану норму, оскільки вбачається, що ним здійснено виїзд на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що забороняє рух. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Судова колегія враховує, що оцінка правопорушення здійснювалася відповідачем перед винесенням оскаржуваної постанови відповідно до його внутрішнього переконання. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність спірної постанови серії ЕАК № 1506969 від 10.09.2019 року у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Враховуючи вищевикладене в сукупності, судова колегія приходить до висновку, що відповідач, приймаючи постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, мав для цього достатні підстави, діяв у межах наданих повноважень та на підставі закону. Доводи позивача про порушення інспектором патрульної поліції процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме: не складання постанови за місцем вчинення правопорушення, спростовується відеозаписом, зробленим самим позивачем та наданим ще до суду першої інстанції, з якого вбачається, що постанова про притягнення позивача до відповідальності була роздрукована інспектором за допомогою технічного пристрою на місце зупинки автомобіля позивача без зволікань, що також підтверджується датою та часом її складання - 10.09.2019 о 20.14. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху передбачених ч. 2 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. На переконання апеляційного суду, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 2 статті 122 КУпАП, працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції, а отже не можуть виступати відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган (підрозділ) Національної поліції. Аналогічний правовий висновок та аналіз правових норм міститься в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26.12.2019 року по справі №724/716/16-а. Зміст статті 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не призначений ним інспектор. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Проте суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, пред`явлений до інспектора патрульної поліції, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача. Жодних доказів того, що суд запропонував позивачу здійснити заміну на другого відповідача матеріали справи не містять. Підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі встановлено приписами статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України). Відтак, оскільки за змістом вказаних правових норм допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи до ухвалення рішення судом першої інстанції, то можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено. Підсумовуючи наведене, на переконання судової колегії, позов ОСОБА_1 до інспектора поліції 3 батальйону, 4 роти УПП в Одеській області ДПП лейтенанта поліції Мукана Я.В., який є неналежним відповідачем у даному спорі, був задоволений судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Відповідно до п.3, п. 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права. Статтею 286 КАС України встановленні особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,272 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року скасувати з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В. Кравченко