Постанова 4804 № 234/10220/19

Єдиний унікальний номер 234/10220/19 Номер провадження 22-ц/804/156/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Соломахи Л.І. суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М. за участю: секретаря судового засідання Самойленко Г.В. відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 234/10220/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою позивача - Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року у складі судді Кравченко О.Ю., - В С Т А Н О В И В: 11 червня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі АТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 29 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8 100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік (п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою). Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування Позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг. АТ КБ "Приватбанк" свої зобов`язання за Договором та угодою виконало в повному обсязі, надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг Позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Відповідач грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору Банку своєчасно не надавав, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 квітня 2019 року має заборгованість 301 676,32 грн., з яких: 8 085,44 грн. - заборгованість за кредитом; 289 367,81 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 223,07 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Посилаючись на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 119 868,56 грн., з яких 8 085,44 грн. - заборгованість за кредитом; 111 783,12 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом з 29 серпня 2011 року по 30 березня 2018 року (а.с. 3 - 5). Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 серпня 2011 року в сумі 8 085,44 грн. та судовий збір у розмірі 129,58 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судом першої інстанції встановлено, що 29 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 100 грн. шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на caйті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 квітня 2019 року становить 301 676,32 грн., з яких 8 085,44 грн. - заборгованість за кредитом, 289 367,81 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 223,07 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Банк просив стягнути заборгованість частково в сумі 119 868,56 грн., яка складається з: 8 085,44 грн. - заборгованість за кредитом, 111 783,12 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 29 серпня 2011 року по 30 березня 2018 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника від 29 серпня 2011 року процентна ставка не зазначена. Обґрунтовуючи право вимоги процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29 серпня 2011 року, позивач посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. Проте матеріали справи не містять підтверджень того, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписавши заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування. Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк"в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 серпня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Умови та правила надання банківських послуг у Приватбанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, і відповідно відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи зазначене, підстави для стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 111 783,12 грн. відсутні. Також кредитний договір від 29 серпня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк"не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Тобто з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 085,44 грн. (а.с. 53 - 56). Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - АТ КБ "Приватбанк" в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість рішення, просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права. Так, в порушення імперативних норм статті 12 ЦПК України щодо змагальності цивільного процесу, не маючи обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, суд, замість відповідача навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у цих вимогах, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони спору. Фактично місцевий суд виступив "адвокатом" відповідача, а оскаржене рішення ухвалив, нехтуючи засадами змагальності сторін, засадами доказовості позицій обох сторін судового спору. Не маючи жодних доказів проти вимог позивача, місцевий суд, замість посилань на факти в обґрунтування оскаржуваного рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. У встановленому законом порядку договір відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи неукладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку щодо умов кредитування. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції. Відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. В даному випадку відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості (що підтверджується випискою по рахунку, що додається). Суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Отже, кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредитом є сплата відсотків. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та в цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки (а.с. 58 - 61). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 листопада 2019 року за апеляційною скаргою позивача АТ КБ "Приватбанк" відкрито апеляційне провадження. (а.с. 80 - 81). Копію апеляційної скарги позивача відповідачу ОСОБА_1 було направлено 26 листопада 2019 року за зареєстрованою адресою місця проживання (а.с. 82). Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача відповідачем ОСОБА_1 на час розгляду справи не наданий. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 22 січня 2020 року (а.с. 85 - 86). В судове засідання апеляційного суду 22 січня 2020 року представник позивача АТ КБ "Приватбанк" не з`явився. Позивач судову повістку-повідомлення про розгляд справи отримав 20 грудня 2019 року, що підтверджується відомостями з офіційного сайту АТ "Укрпошта" (а.с. 93). 21 січня 2020 року до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення представника позивача АТ КБ "Приватбанк" Захарова М.І., який діє на підставі довіреності юридичної особи від 12.02.2019 року № 481-К-О (а.с. 109 - 110), в яких він просив розглянути справу 22 січня 2020 року у відсутність представника позивача (а.с. 98 - 102). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду 22 січня 2020 року проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ "Приватбанк" задоволенню не підлягає. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом з 29 серпня 2011 року по 30 березня 2018 року в сумі 111 783,12 грн. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 085,44 грн. ні позивачем, ні відповідачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не має права робити висновків щодо цієї неоскарженої частини рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом з 29 серпня 2011 року по 30 березня 2018 року в сумі 111 783,12 грн. апеляційний суд виходить з наступного: Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду в оскаржуваній частині відповідає. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до статті 10561 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення кредитного договору 29.08.2011 року) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до частини першоїстатті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. В анкеті - заяві відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 29 серпня 2011 року зазначено, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг,що підтверджується її підписом у заяві. В заяві також зазначено, що вона ознайомилася та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які їй були надані для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку www.privatbank.ua (а.с. 8). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що в анкеті - заяві позичальника від 29 серпня 2011 року процентна ставка за користування кредитом не зазначена, відсутні умови кредитування, строки дії договору. В апеляційній скарзі позивач цю встановлену судом першої інстанції обставину не заперечує. Крім анкети - заяви на підтвердження заявлених позовних вимог Банк надав до суду першої інстанції на підтвердження умов укладеного кредитного договору - Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна"(а.с. 9) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с. 10 - 33). Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" містить відомості про місячну базову процентну ставку для різних видів кредитних карт "Універсальна" - "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (3%), "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" (2,5%, за тратами здійсненими з 01 вересня 2014 року - 2,9%, за тратами здійсненими з 01 квітня 2015 року - 3,6%), "Універсальна CONTRACT" (1,7%), "Універсальна GOLD" (2,5%, з 01 квітня 2013 року - 2,3%, за тратами здійсненими з 01 вересня 2014 року - 2,7%, за тратами здійсненими з 01 квітня 2015 року - 3,5%) (а.с. 9). Суд першої інстанції правильно зазначив, що зазначені Тарифи обслуговування кредитних карт "Універсальна" відповідачем не підписані, та дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 29 серпня 2011 року заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Апеляційний суд звертає увагу, що наданий позивачем Витяг з Тарифів містить процентні ставки за період з 01 квітня 2013 року, з 01 вересня 2014 року, з 01 квітня 2015 року, тобто ті, що діяли через два - три роки після підписання відповідачем заяви-анкети, що підтверджує висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, що саме ці Тарифи розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними при підписанні 29 серпня 2011 року заяви-анкети. Крім того, в анкеті - заяві від 29 серпня 2011 року вид кредитної картки "Універсальна", яка видана відповідачу, не зазначено і взагалі відсутні відомості про отримання відповідачем кредитної карти (а.с. 8). Наданий позивачем Витяг з Тарифів містить одночасно розмір процентної ставки по чотирьом видам кредитних карт "Універсальна" - "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна CONTRACT", "Універсальна GOLD", за якими встановлені різні процентні ставки за користування кредитом. Позивачем не надано суду першої інстанції доказів про видачу відповідачу платіжної карти з зазначенням її виду та строків дії. Дата затвердження (введення в дію) доданих позивачем до позовної заяви Тарифів в них не зазначена, що унеможливлює встановлення строку, з якого вони діють, та коли, з якою періодичністю вони змінювалися та чи повідомлявся відповідач про такі зміни Тарифів та у який спосіб. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який наданий позивачем до позовної заяви, відповідачем ОСОБА_1 також не підписаний. Суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 29 серпня 2011 року заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Суд першої інстанції правильно зазначив, що вданому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк"в період з часу виникнення спірних правовідносин (29 серпня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем 29 серпня 2011 року кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З сайту позивача https://privatbank.ua/terms/ вбачається, що сайт не містить редакції Умов та правил надання банківських послуг, які були актуальними станом на 29 серпня 2011 року, тобто на час підписання відповідачем анкети - заяви. Самою ранньою редакцією Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на зазначеному позивачем в позовній заяві сайті, є Умови актуальні станом на 01 квітня 2012 року. Отже, позивачем до суду першої інстанції не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, а тому наданий Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем 29 серпня 2011 року кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Відповідно до частини шостої статті 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідач в суді першої інстанції участі не брала, відзив на позовну заяву та на апеляційну скаргу не надала, судом першої інстанції здійснено заочний розгляд справи, проти чого позивач не заперечував, про що зазначено у його позовній заяві (а.с. 3 - 5). У судовому засіданні апеляційного суду відповідач, не заперечуючи факт отримання кредиту, щодо інших умов кредитування (строку дії картки, її типу, розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів) нічого пояснити не могла. Розмір заборгованості за процентами за користування кредитом не визнає. Тобто у розумінні частини першої статті 82 ЦПК України відсутні підстави вважати, що відповідач визнає Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, що додані позивачем до позовної заяви. Висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов та правил надання банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які додані позивачем до позовної заяви на підтвердження заявлених позовних вимог, але не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 серпня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. В Анкеті-заяві зазначено, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між позичальником ОСОБА_1 та Банком договір про надання банківських послуг(а.с. 8). Проте Пам`ятку клієнта, що є складовою договору про надання банківських послуг та містить умови кредитування та підпис позичальника, позивач суду не надав. Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивачем не надано суду першої інстанції доказів щодо розміру процентної ставки, узгодженої сторонами у письмовій формі при укладенні кредитного договору, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині. Суд першої інстанції правильно зазначив в оскаржуваному рішенні, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив і будь-які доводи щодо цього висновку суду в апеляційній скарзі позивачем не наведені. 21 січня 2020 року до апеляційного суду електронною поштою надійшли додаткові пояснення представника позивача ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності юридичної особи від 12.02.2019 року № 481-К-О, в яких він, посилаючись на норму частини першої статті 1048 ЦК України, зробив розрахунок процентів за користування кредитом за період з 30 червня 2014 року по 30 квітня 2019 року, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, згідно якого заборгованість за відсотками за цей період складає 5 788,31 грн. (а.с. 99 - 102). Проте апеляційним судом ці додаткові пояснення, які фактично є доповненням до апеляційної скарги, не можуть бути враховані, оскільки: по-перше, відповідно до частини другої статті 364 ЦПК України у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни; представником позивача не додано доказів надсилання копій відповідних доповнень до апеляційної скарги відповідачу ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд не враховує такі доповнення; по-друге, відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У суді першої інстанції позивач заявляв позовні вимоги про стягнення процентів, які передбачені договором. Проценти, що встановлені актами законодавства, зокрема частиною першою статті 1048 ЦК України - на рівні облікової ставки НБУ, предметом розгляду в суді першої інстанції не були, а тому не можуть бути прийняті в суді апеляційної інстанції. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції на підставі наданих позивачем до суду першої інстанції доказів дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "Приватбанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах не означає відсутність договірних відносин між сторонами, є слушними та не суперечать висновкам суду першої інстанції, який встановив, що "29.08.2011 року між АТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір із ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 8 100 грн." (а.с. 54), а далі зазначив, що "безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29.08.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту" (а.с. 56). Тобто, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин. Посилаючись на відсутність підпису відповідача у Витягу з Тарифів, Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, на не зазначення на Умовах та правилах надання банківських послуг дати введення в дію саме редакції доданих до позовної заяви Умов, оскільки вони постійно змінюються позивачем, суд першої інстанції зазначав, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена саме до укладеного 29 серпня 2011 року кредитного договору із відповідачем, оскільки позивачем не надано підтверджень що саме ці Умови та правила були запропоновані відповідачу 29 серпня 2011 року і саме тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 серпня 2011 року. Посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки, які висловлені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у постанові від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, апеляційним судом не приймається, оскільки ця справа не стосується споживчого кредитування, яке має місто у справі, яка розглядається апеляційним судом за апеляційною скаргою позивача. Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у сумі 111783,12 грн. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема статті 1054 ЦК України, є необґрунтованими. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд не мав підстав відмовляти у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, оскільки кредитний договір є оплатним, що суд знехтував принципами платності кредитного договору, чим наносить шкоду споживачам банківських послуг, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем обставин, які мають значення для справи, а саме ненадання позивачем належних доказів на підтвердження обумовленої у письмовому вигляді ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що є наслідком невчинення саме позивачем процесуальних дій щодо надання доказів, а не нехтуванням судом принципами платності кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч закріпленому в ЦПК України принципу змагальності, відповідач своїми процесуальними правами не скористався, відзив на позовну заяву не подав, що суд замість відповідача навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у вимогах про стягнення процентів, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони спору, тобто фактично виступив "адвокатом" відповідача, не ґрунтуються на нормах процесуального права. Суд не є статистом, який у разі відсутності заперечень відповідача у рішенні має пасивно констатувати позицію позивача, викладену у позовній заяві. Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На виконання зазначених норм процесуального права суд першої інстанції дав належну оцінку всім наданим позивачем доказам, на підставі наданих позивачем доказів повно та правильно встановив фактичні обставини по справі, ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального права. Висновки суду відповідають правовій позиції щодо застосування статті 634 ЦК України при споживчому кредитуванні, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). До апеляційної скарги на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем додана виписка по картковому рахунку, відкритому на ім`я відповідача ОСОБА_1 за період з 03 вересня 2012 року по 04 листопада 2019 року (а.с. 63 - 67). Проте цей новий доказ, доданий до апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки виписка з карткового рахунку не є складовою укладеного між сторонами кредитного договору та також не містить підпису відповідача щодо узгодженого сторонами при укладенні договору розміру процентної ставки за користування кредитом. До вересня 2014 року у виписці лише зазначається про нарахування процентів за користування кредитним лімітом без зазначення розміру процентної ставки (а.с. 63 - 67). Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає. Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. (а.с. 62, а.с. 78). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на позивача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову складає 119 868,56 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року, в якому позивачем була подана позовна заява. Відповідно до статті 7 Закону України від 12 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлено у розмірі 1 921 гривня. Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом з 29 серпня 2011 року по 30 березня 2018 року в сумі 111 783,12 грн. залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 23 січня 2020 року. Головуючий суддя: Л.І. Соломаха Судді: О.Д. Канурна Ю.М. Мальований