Постанова 4818 № 642/3782/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Харків Справа № 642/3782/19 Провадження № 22-ц/818/126/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого-судді Бровченка І.О., суддів: Бурлака І.В., Маміної О.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2019 року в складі судді Євтіфієва В.М., в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки усіх видів заробітку/доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття дитини. Позовна заява мотивована тим, щостаном на теперішній час позивач має постійне місце роботи, де його середня заробітна плата становить 14900 грн, з яких близько 3000 грн утримується на податки. Таким чином, середній дохід становить 11900 грн. З них додаткові утримується близько 3000 грн у рахунок аліментів. Таким чином на його особисті потреби та потреби сім`ї він має близько 8900 грн. Відповідно до ст. 182, 192 СК України, позивач вважає, що, відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 17 листопада 2015 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_4 укладено шлюб. Отже, з моменту ухвалення рішення про стягнення аліментів, змінився його сімейний стан. Крім того, від шлюбу, укладеного з ОСОБА_4 має дві малолітні дитини: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; свідоцтво про народження НОМЕР_2 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 свідоцтво про народження НОМЕР_3 ). Окрім того, разом із позивачем проживає та фактично знаходиться у позивача утриманні і малолітній син ОСОБА_4 від першого шлюбу - ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження НОМЕР_4 ). Станом на сьогодні дружина позивача перебуває у декретній відпустці зв`язку із народженням дитини. Таким чином, вся родина фактично перебуває на утриманні позивача. З зазначеного випливає, що з моменту ухвалення судом рішення про стягненні позивача аліментів у розмірі 1/4 частки від усіх доходів істотно змінився матеріальний стан позивача. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягнення аліментів на неповнолітню дитину відмовлено. 05 вересня 2019 року через Ленінський районний суд м. Харкова ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що 17 листопада 2015 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено шлюб. Від шлюбу, укладеного з ОСОБА_4 , має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Таким чином ,з моменту ухвалення рішення змінився сімейний стан позивача. Крім того, разом з позивачем проживає та фактично знаходиться на утриманні малолітній син ОСОБА_4 від першого шлюбу - ОСОБА_7 . На даний час дружина знаходиться в декретній відпустці. Таким чином, вся родина перебуває на утриманні позивача. Із зазначеного слідує, що з моменту ухвалення судом рішення про стягнення аліментів в розмірі ј усіх доходів змінився матеріальний стан позивача, на його утримання знаходяться діти та дружина. Тому позивач просить змінити розмір аліментів на 1/10 частину від усіх видів доходів на місяць, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначає, що на підтвердження вказаних обставин до суду першої інстанції було подано довідку про доходи позивача, свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , свідоцтво про шлюб, довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні. Однак, суд не взяв до уваги наведені докази та обставини, чим порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2019 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в приміщенні Харківського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 03 грудня 2019 року до Харківського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення- без змін. Вказує на те, що будь-яких додаткових коштів в добровільному порядку не сплачує, з дитиною спілкується рідко, у культурно - естетичному розвитку дитини участі не приймає, не виконує всі покладені обов`язки щодо виховання своєї доньки. Станом на 01 грудня 2019 року донька є студенткою КП ХП ХНТУСГ, має здібності до навчання, відвідує тренінги та додаткові курси, що потребує додаткових коштів. Також зазначає, що донька з народження перебуває на обліку в Міжобласному спеціалізованому медико -генетичному центрі рідкісних органних захворювань, потребує постійного спостереження у генетика, гастроентеролога, ендокринолога, нефролога, медикаментозно-профілактичного, санаторно-курортного лікування. Вказує, що двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_1 виховуються в повній сім`ї, перебувають на утриманні двох батьків, хоча дружина перебуває у декретній відпустці, отримує грошове забезпечення від держави, сім`я апелянта користується певними пільгами, передбаченими чинним законодавством. Будь-яких документів щодо підтвердження факту утримання дітей від другого шлюбу позивач не надав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що змінилися обставини, на які посилається в обґрунтування позовних вимог позивач, а саме: змінився сімейний стан позивача та у позивача на час розгляду справи народились дві малолітні дитини, суд вважав, що вказані обставини є недостатньою підставою зміни розміру стягнення аліментів. Позивач, в межах виконання вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суду не довів, що на час розгляду справи він безпосередньо приймає участь в утриманні малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того, враховуючи вимоги ст. 141 СК України, позивачем суду не доведено, що змінений розмір аліментів, встановить рівність часток, які буду припадати на кожну дитину, по відношенню до якої є обов`язки позивача. Довідка позивача про його доходи не підтверджує зазначених обставини щодо рівності часток, яки припадають на утримання кожної дитини позивача та будуть відповідати інтересам дітей. Щодо утримання позивачем - ОСОБА_7 , суд вважав, що відповідно до вимог ст. 141 СК України у позивача не має обов`язків відносно вказаної дитини, а тому вказані обставини не можуть бути прийняті судом. Довідка про реєстрацію осіб за адресою проживання позивача не має відомостей про наявність на утриманні позивача вказаних у довідки осіб. Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, що є підставою відмови в задоволенні позову. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що сторони перебували у шлюбі та після розлучення, відповідно до рішення Ленінського районного суду з позивача було стягнуто аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісяця на користь відповідачки на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 17 листопада 2015 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_4 укладено шлюб. Крім того, від шлюбу, укладеного зі ОСОБА_4 , позивач має двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ). Станом на сьогодні дружина позивача перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною зв`язку із народженням дитини. Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі статтею 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.(Ч. 1 ст. 184 СК України). Відповідно до положень статей 183, 184 СК України суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі. Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України. У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Таким чином, правомірність для зменшення розміру аліментів встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень. Відповідно до норм ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як свідчать матеріали справи, від шлюбу сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, зареєстрованим у відділі реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції м. Харкова серії НОМЕР_6 . (а.с. 6). Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 лютого 2014 року, до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 5). Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_1 працює в ТОВ «ВЛ Сервіс» на посаді інженера-технолога з 01 лютого 2013 року по теперішній час. Його дохід та сума сплачених аліментів на користь ОСОБА_2 згідно постанови про звернення стягнення на заробітну плату ВП № 45157142 від 29 січня 2015 року за період з серпня 2016 року по березень 2019 року складають всього заробітна плата - 415492,51 грн, аліменти - 83617,92 грн. (а.с. 3-4). 17 листопада 2015 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 , виданим 17 листопада 2015 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції. (а. с. 8). Від шлюбу народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 , виданим Жовтневим районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, батьком є ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_4 (а.с. 11). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 02 квітня 2019 року Новобаварським районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ІНФОРМАЦІЯ_5 від шлюбу народився син - ОСОБА_5 , батьком є ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_4 (а.с. 10). Як вбачається з довідки про склад сім`ї, у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 (а.с. 7). З огляду на викладене, після ухвалення 02 липня 2014 року судового рішення про стягнення аліментів відбулись зміни сімейного стану позивача, оскільки від другого шлюбу у нього народилось два сини. На даний час дружина позивача перебуває в декретній відпустці зв`язку із народженням дитини, що також не заперечувалось та підтвердила відповідач. Посилання апелянта на те, що будь-яких документів щодо підтвердження факту утримання дітей від другого шлюбу позивач не надав, є необгрунтованими, оскільки поява у особи, з якої стягуються аліменти, двох дітей є зміною сімейного стану платника аліментів, а також вже є зміною матеріального стану позивача у зв`язку з необхідністю виконання покладеного законом обов`язку батьків утримувати дітей, що є підставою для зміни розміру аліментів згідно вимог ст. 192 СК України. Таким чином, факт наявності у платника аліментів ще двох неповнолітніх дітей є підтвердженням необхідності утримання трьох дітей, що водночас, свідчить про зміну його майнового стану зв`язку із понесенням витрат на новостворену сім`ю та двох новонароджених синів. Обставини, на які посилається позивач, мають істотне значення і враховуються судом, оскільки вони не існували на час ухвалення судом рішення про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 . Таким чином, враховуючи, що після ухвалення рішення судом першої інстанції про стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини у платника аліментів змінився матеріальний та сімейний стан, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, визначеного за рішенням суду. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів. Колегія суддів вважає доведеними наявність підстав для зменшення розміру аліментів з 1/4 частини до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За таких обставин, суд, беручи до уваги встановлений законом розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, принцип рівності прав та обов`язків батьків, враховуючи необхідність забезпечення рівня життя дитини, її гармонійного розвитку, доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів з 1/4 частини до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття. При визначенні розміру аліментів, враховуючи принцип рівності прав та обов`язків батьків, суд бере до уваги, що саме такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення рівня життя, гармонійного розвитку дитини. При цьому апеляційний суд зауважує, що аліменти стягуються з метою забезпечення гармонійного розвитку дитини, вказані витрати не належать до витрат на утримання дитини. Зазначені виплати - аліменти мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини. Доводи про поліпшення матеріального становища платника аліментів є необґрунтованими, з огляду на те, що у даному випадку аліменти обраховуються виходячи із заробітку (доходу) позивача, оскільки визначені судом у частці від заробітку (доходу) батька дитини. Доказів на підтвердження зміни матеріального або сімейного стану одержувача аліментів, погіршення здоров`я матеріали справи не містять. Разом із цим, доводи про те, разом із позивачем проживає малолітній син ОСОБА_4 від першого шлюбу - ОСОБА_7 , суд не приймає, оскільки вони не стосуються предмету позову та предмету доказування у даній справі про зміну розміру аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання їхньої спільної доньки ОСОБА_3 , з огляду на те, що батьки зобов`язані утримувати їхню спільну дитину, а тому цей обов`язок покладений законом на батьків, а саме: мати ОСОБА_7 - ОСОБА_4 та його батька. Згідно зі ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватись наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Так, до особливих обставин, які викликають необхідність додаткових витрат на дитину закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини можуть залучатися батьки, а додаткові витрати це такі, які викликані особливими обставинами: розвитком здібностей дітей, хворобою, каліцтвом тощо. З огляду на вищевикладене, стосовно доводів апеляційної скарги про те, що станом на 01 грудня 2019 року донька є студенткою КП ХП ХНТУСГ, має здібності до навчання, відвідує тренінги та додаткові курси, що потребує додаткових коштів, також донька з народження перебуває на обліку в Міжобласному спеціалізованому медико-генетичному центрі рідкісних органних захворювань, потребує постійного спостереження у генетика, гастроентеролога, ендокринолога, нефролога, медикаментозно-профілактичного, санаторно-курортного лікування суд зазначає, що ОСОБА_2 за наявності правових підстав не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину відповідно до ст. 185 СК України. Посилання ОСОБА_2 на те, що двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_1 виховуються в повній сім`ї, перебувають на утриманні двох батьків, сім`я апелянта користується певними пільгами, передбаченими чинним законодавством, не виключає та не впливає на виконання обов`язку матері, батька утримувати дитину згідно вимог чинного законодавства. Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції необхідно змінити, зменшити розмір аліментів, стягнутих на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2019 року змінити. Зменшити розмір аліментів, стягнутих на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2014 року з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН НОМЕР_9 , АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_10 , АДРЕСА_2 , на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21 січня 2020 року. Головуючий - І.О. Бровченко Судді : І.В. Бурлака О.В. Маміна