Постанова 4855 № 620/2488/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2488/19 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Степанюка А.Г., Беспалова О.О., за участю секретаря судового засідання Вітчинкіної К.О., представника позивача Артюхової М.М., представника відповідача Таран А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, повний текст рішення складено 30.09.2019, суддя Ткаченко О.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Академія Державної пенітенціарної служби, про визнання протиправними та скасування наказів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Академія Державної пенітенціарної служби, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення». - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10.09.2019 № 2567/к «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення» - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к «Про виконання обов`язків». - поновити ОСОБА_1 на посаді ректора Академії Державної пенітенціарної служби з 16.08.2019. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення»; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 10.09.2019 № 2567/к «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення»; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к «Про виконання обов`язків»; поновлено ОСОБА_1 на посаді ректора Академії Державної пенітенціарної служби з 16.08.2019; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді ректора Академії Державної пенітенціарної служби. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що поза увагою суду залишилось те, що відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту» керівник закладу вищої освіти може бути звільнений з посади засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою), а також у зв`язку з прийняттям рішення про його відкликання вищим колегіальним органом громадського самоврядування, який його обрав на посаду з підстав, визначених законодавством про працю, за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту. Згідно з п. 3.5.7. Статуту Засновник, а саме Міністерство юстиції України укладає контракт з ректором Академії, видає наказ про його призначення, а також звільнення із посади. Крім того, пунктом 14 Контракту передбачено випадки, коли припиняється його дія. Так, дія Контракту припиняється до закінчення строку дії контракту, зокрема у разі невиконання керівником обов`язків, покладених на нього контрактом. Апелянт, також, вказує, що Міністерством юстиції України призначено Денисову Т.А. з 20.08.2019 виконувачем обов`язки ректора Академії Державної пенітенціарної служби, однак, судом не взято до уваги той факт, що саме Мін`юст, як орган управління, наділений повноваженнями призначати виконуючого обов`язки ректора Академії Державної пенітенціарної служби. Крім того, відповідно до своїх дискреційних повноважень, Міністерство юстиції України самостійно визначає особу, на яку покладаються відповідні обов`язки, у разі, якщо виникла така необхідність. Апелянт наголошує, що з метою дотримання вимог пункту 15 Контракту, Міністерством юстиції України здійснено ряд заходів з метою ознайомлення ОСОБА_1 з письмовим попередженням про дострокове розірвання контракту, а саме по всім відомим адресам було направлено відповідні листи з повідомленням про вручення. Також, з метою уникнення дискримінації у реалізації ОСОБА_1 трудових прав, видано наказ від 10.09.2019 № 2567/к «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2019 року № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення», яким наказ № 2349/к доповнено пунктом 3 такого змісту: «У разі відсутності ОСОБА_1 на службі у зв`язку з тимчасового непрацездатністю датою звільнення вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, що не перевищує встановленою законодавством строку». Отже, твердження позивача, щодо порушення Міністерством юстиції України положень КЗпП України є безпідставним та спростовується відповідними доказами, що долучені до матеріалів справи, які залишились поза увагою суду. 06.12.2019 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 - без змін. У відзиві ОСОБА_1 вказує, що ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» не передбачено повноважень Міністерства юстиції України на дострокове розірвання контракту з ректором закладу вищої освіти з власної ініціативи за відсутності подання вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти. Позивач стверджує, що не існує ані подання ані рішення Загальних зборів трудового колективу Академії щодо дострокового розірвання Контракту або звільнення позивача з посади ректора Академії та і сам скаржник на нього не посилається. Отже, позивача звільнено з порушенням процедури, встановленої Законом України «Про вишу освіту». На думку позивача саме видання наказу щодо призначення будь-кого виконувачем обов`язків ректора Академії Державної пенітенціарної служби України є очевидно протиправним, незаконним, адже Академія не є новоутвореним закладом, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Статуту Академії та розпорядженням КМУ № 111-р від 21.10.2015; не кажучи про той факт, що особа, призначена виконувачем обов`язків ректора Академії не відповідає вимогам до штату та структури Академії. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2016 ОСОБА_1 обраний ректором Академії Державної пенітенціарної служби згідно з наказом № 77/ОС- 16 від 07.04.2016 та укладено Контракт № 5 від 07.04.2016. На час розгляду справи в суді першої інстанції позивач перебував на посаді ректора Академії Державної пенітенціарної служби, що підтверджується довідкою № 213 від 20.08.2019 (а.с.30, т.1). Позивач має спеціальне звання полковника внутрішньої служби та є особою начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, що не заперечується сторонами. Міністерством юстиції України прийнято наказ від 16.08.2019 № 2349/к про припинення дії Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016 до закінчення строку дії контракту у зв`язку з достроковим його розірванням з підстав невиконання керівником обов`язків, покладених на нього контрактом, та звільнено з 19.08.2019 ОСОБА_1 з посади ректора Академії Державної пенітенціарної служби, а саме: абзац 11 частини 3 статті 42 Закону України «Про вищу освіту», пункт 8 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підпункти 1, 5, 9, 18 пункту 6 Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016, доповідна записка в.о. генерального директора Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Митник О.В. від 24.06.2019 № 559-29.2-19, письмові попередження про дострокове розірвання контракту (а.с.20, т.1). Наказом Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к призначено ОСОБА_2 з 20.08.2019 виконувачем обов`язки ректора Академії Державної пенітенціарної служби (а.с.21, т.1). Наказом Міністерства юстиції України від 10.09.2019 № 2567/к внесено зміни до наказу від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення дії контракту та звільнення», яким доповнено пункт 3 «У разі відсутності ОСОБА_1 на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю датою звільнення вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, що не перевищує встановленого законодавством строку.» (а.с.54, т.1). Вважаючи вищевказані накази Міністерства юстиції України протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що в ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» не передбачені повноваження відповідача на дострокове розірвання контракту з ректором закладу вищої освіти з власної ініціативи за відсутності подання вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти, при цьому не існує ані подання, ані рішення Загальних зборів трудового колективу Академії щодо дострокового розірвання Контракту або звільнення позивача з посади ректора Академії, а відтак, Міністерство юстиції України під час винесення наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення» грубо порушило вимоги норм чинного законодавства. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Пунктом 8 ст. 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. При цьому, на правовідносини між позивачем, як ректором закладу вищої освіти, та відповідачем поширюється також законодавство України про вищу освіту. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про вищу освіту» законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про вищу освіту» управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється, зокрема, галузевими державними органами, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти. Відповідно до пункту 1.3. розділу 1 Статуту Академії державної пенітенціарної служби (надалі іменується - «Академія»), Академія - самоврядний та автономний вищий навчальний заклад зі специфічними умовами навчання, який є державною установою, фінансується за рахунок коштів державного бюджету і знаходиться в управлінні Міністерства юстиції України. Положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що державні органи, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти, зокрема, безпосередньо або через уповноважений ними орган реалізують права та обов`язки засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно закладів вищої освіти, що належать до сфери їх управління. Отже, Академія належить до сфери управління Міністерства юстиції України, який має право безпосередньо реалізувати права та обов`язки засновника стосовно Академії. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган, зокрема, укладає в місячний строк контракт з керівником закладу вищої освіти, обраним за конкурсом у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч. 3 ст. 42 Закону України «Про вищу освіту» засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов`язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу вищої освіти. Протягом 10 днів з дня завершення терміну подання відповідних пропозицій вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до закладу вищої освіти для голосування. Керівник закладу вищої освіти обирається шляхом таємного голосування строком на п`ять років у порядку, передбаченому цим Законом і статутом закладу вищої освіти. Брати участь у виборах керівника закладу вищої освіти мають право: - кожен науковий, науково-педагогічний та педагогічний штатний працівник закладу вищої освіти; - представники з числа інших штатних працівників, які обираються відповідними працівниками шляхом прямих таємних виборів; - виборні представники з числа студентів (курсантів), які обираються студентами (курсантами) шляхом прямих таємних виборів. З особою (кандидатурою), яка набрала більше 50 відсотків голосів осіб, які мають право брати участь у виборах, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п`ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання. Тобто, посада ректора Академії є виборною. За результатами проведеного конкурсу на заміщення посади ректора Академії відповідач укладає контракт з особою, обраною у порядку, передбаченому ст. 42 Закону України «Про вищу освіту». Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» засновник (засновники) закладу вищої освіти або уповноважений ним (ними) орган за поданням вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти достроково розриває контракт із керівником закладу вищої освіти з підстав, визначених законодавством про працю, чи за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту. Згідно з п. 8.1. р. 8 «Підстави дострокового розірвання контракту з ректором та начальником (деканом) факультету» Статуту Академії ректор Академії може бути звільнений з посади у зв`язку з прийняттям рішення про його відкликання Загальними зборами трудового колективу Академії з підстав, визначених законодавством про працю, за порушення Статуту. Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу вищої освіти є загальні збори (конференція) трудового колективу, включаючи виборних представників з числа студентів (курсантів). Відповідно до п. 7.1. р. 7 Статуту Академії вищим колегіальним органом громадського самоврядування Академії є Загальні збори трудового колективу, включаючи виборних представників осіб, які навчаються в Академії. Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах, зокрема: автономії та самоврядування; розмежування прав, повноважень і відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить заклад вищої освіти, органів управління закладу вищої освіти та його структурних підрозділів. Нормою п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що автономія закладу вищої освіти - самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про вищу освіту» права закладу вищої освіти, що визначають його автономію, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими законами чи нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про освіту» суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством. Отже, в ст. 15 Закону України «Про вищу освіту» не передбачені повноваження відповідача на дострокове розірвання контракту з ректором закладу вищої освіти з власної ініціативи за відсутності подання вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти. Колегією суддів в ході судового розгляду встановлено, що не існує ані подання, ані рішення Загальних зборів трудового колективу Академії щодо дострокового розірвання Контракту або звільнення позивача з посади ректора Академії, відтак, з цих підстав позивача не могло бути звільнено з посади ректора. Разом з тим, згідно п. 14 Контракту №5 з ректором Академії Державної пенітенціарної служби від 07 квітня 2016 року, дія цього контракту припиняється: 1) із закінченням строку, на який його укладено; 2) до закінчення строку дії контракту: за угодою сторін; з підстав, визначених статутом Академії та відповідно до статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»; у зв`язку з невиконанням керівником обов`язків, покладених на нього контрактом; у разі виникнення або виявлення засновником обставин. Передбачених частиною другою статті 42 Закону України «Про вищу освіту». Міністерством юстиції України прийнято наказ від 16.08.2019 № 2349/к про припинення дії Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016 до закінчення строку дії контракту у зв`язку з достроковим його розірванням з підстав невиконання керівником обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме: підпунктів 1, 5, 9, 18 пункту 6 Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016. Відповідно до пп.1 п. 6 Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016 керівник зобов`язаний забезпечити підготовку фахівців з вищою освітою за відповідними програмами на відповідних рівнях вищої освіти згідно із стандартами вищої освіти. Так, п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що акредитація освітньої програми - оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності закладу вищої освіти за цією програмою на предмет: відповідності стандарту вищої освіти; спроможності виконати вимоги стандарту та досягти заявлених у програмі результатів навчання; досягнення заявлених у програмі результатів навчання. Стаття 25 Закону України «Про вищу освіту» встановлює порядок проведення акредитації освітніх програм, зокрема протягом трьох місяців з дня подання заяви Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти за результатами акредитаційної експертизи приймає рішення про акредитацію, умовну (відкладену) акредитацію чи відмову в акредитації відповідної освітньої програми. Рішення щодо акредитації освітньої програми приймається на підставі експертного висновку відповідної галузевої експертної ради і вноситься до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про акредитацію освітньої програми Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти видає закладу вищої освіти відповідний сертифікат. У сертифікаті про акредитацію зазначаються: найменування та адреса закладу вищої освіти; спеціальність і рівень вищої освіти, за якими акредитована освітня програма; дата видачі сертифіката. Виходячи з наведених вище норм Закону України «Про вищу освіту» вбачається, що доказом невиконання або неналежного виконання ректором свого обов`язку закріпленого пп.1 п. 6 Контракту є виключно рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про відмову в акредитації відповідної освітньої програми. Проте, Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти не виносилося рішення про відмову в акредитації відповідної освітньої програми Академії, натомість під керівництвом позивача Академія вперше й успішно пройшла процедури акредитації чотирьох освітніх програм, що підтверджується експертним висновком акредитаційної експертизи підготовки молодших спеціалістів за спеціальністю 5.03040102 «Правоохоронна діяльність» у Коледжі Академії та сертифікатом про акредитацію № 2679972 виданим МОН України; експертним висновком акредитаційної експертизи освітньої діяльності на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти за напрямком підготовки 6.030401 «Правознавство» у Академії та сертифікатом про акредитацію № 2678996 виданим МОН України; експертними висновками чергової акредитаційної експертизи освітньої діяльності на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти за напрямком підготовки 6.030402 «Правоохоронна діяльність» в Академії та сертифікатом про акредитацію № 2684046 виданим МОН України; експертними висновками первинної акредитаційної експертизи освітньо-професійної програми «Право» щодо підготовки фахівців зі спеціальності 081 «Право» з галузі знань 08 «Право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти та сертифікатом про акредитацію № 26000501 виданим МОН України. Відповідно до пп. 9 п. 6 Контракту керівник зобов`язаний забезпечити організацію навчального процесу відповідно до стандартів вищої освіти. Так, п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що ліцензування - процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності. Стаття 24 Закону України «Про вищу освіту» визначає порядок ліцензування освітньої діяльності, зокрема для отримання експертного висновку про можливість видачі ліцензії на провадження освітньої діяльності заявник подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність заявника стандарту освітньої діяльності за відповідною спеціальністю. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти у двомісячний строк з дня надходження заяви та документів проводить ліцензійну експертизу та видає заявникові експертний висновок. Для отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності заявник подає центральному органу виконавчої влади у сфері освіти і науки письмову заяву та експертний висновок Національної о агентства із забезпечення якості вищої освіти. На підставі отриманих документів центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки протягом 10 робочих днів видає відповідному закладу вищої освіти ліцензію на провадження освітньої діяльності або відмовляє у її видачі. При чому, ліцензія на провадження освітньої діяльності закладу вищої освіти може бути анульована у випадку невиконання закладом вищої освіти протягом одного року розпорядження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, про усунення порушення стандарту освітньої діяльності. Рішення про анулювання ліцензії на провадження освітньої діяльності не може бути прийнято стосовно закладу вищої освіти, який має чинний сертифікат про акредитацію освітньої програми за відповідною спеціальністю. Виходячи з наведених вище норм Закону України «Про вищу освіту» вбачається, що доказом невиконання або неналежного виконання ректором свого обов`язку, який закріплений пп.9 п. 6 Контракту, є виключно анулювання центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки ліцензії Академії на провадження освітньої діяльності. Проте, з матеріалів справи вбачається, що саме під керівництвом позивача Академія успішно пройшла процедури ліцензування, та протягом 2016-2018 років Академія отримала ряд ліцензій на розширення провадження освітньої діяльності, що підтверджується ліцензією МОН України від 22.06.2016; наказом МОН України № 966л від 17.05.2016 на розширення ліцензії, перший (бакалаврський) рівень за спеціальностями 053 «Психологія» - 50 осіб, 081 «Право» - 370 осіб; другий (магістерський) рівень за спеціальністю 081 «Право» - 175 осіб; наказом МОН України № 827л від 29.04.2016 на розширення ліцензії, освітньо-кваліфікаційний рівень молодший спеціаліст за спеціальністю 5.03040102 «Правоохоронна діяльність» - 185 осіб; перший (бакалаврський) рівень за спеціальностями 6.030402 «Правоохоронна діяльність» - 50 осіб, 6.030401 «Правознавство» - 150 осіб; наказом МОН України № 51-л від 17.03.2017 на розширення ліцензії, перший (бакалаврський) рівень за спеціальністю 051 «Економіка» - 50 осіб; наказом МОН України № 62-л від 31.03.2017 на розширення ліцензії, третій (освітньо-науковий) рівень за спеціальністю 081 «Право» - 20 осіб; наказом МОН України № 349-л від 05.04.2018 на розширення ліцензії, перший (бакалаврський) рівень за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність» - 250 осіб; другий (магістерський) рівень за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність» - 100 осіб; наказом МОН України № 3073-л від 21.12.2018 на розширення ліцензії, післядипломна освіта для осіб з вищою освітою за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність» - 250 осіб; другий (магістерський) рівень за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність», підвищення кваліфікації осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України - 250 осіб. Відповідно до пп. 18 п. 6 Контракту керівник зобов`язаний забезпечити виконання навчальних планів і програм, дотримання всіма структурними підрозділами Академії штатно-фінансової дисципліни, організація та здійснення контролю за навчальною діяльністю. Матеріали справи містять докази того, що позивачем забезпечено виконання навчальних планів і програм, а також організація контролю за навчальною діяльністю. На виконання вищезазначених зобов`язань позивачем було вчинено наступні заходи:

1. Наказом № 212 від 27.05.2016 введено в дію Положення про систему забезпечення Академією якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості), яке у тому числі визначає і форми контролю навчального процесу, і систему запобігання та виявлення академічного плагіату;

2. Наказом № 249/ОД від 08.08.2018 введено в дію оновлене Положення про організацію освітнього процесу Академії, яке у тому числі визначає форми навчання, форми організації освітнього процесу, порядок проведення контрольних робіт та атестаційної декади тощо;

3. Наказом № 282/ОД від 30.08.2018 введено в дію оновлене Положення про організацію роботи екзаменаційної комісії Академії;

4. Наказом № 173/ОД від 10.04.2019 введено в дію оновлене Положення про підготовку дипломної роботи здобувачами вищої освіти на другому (магістерському) рівні. Також позивачем систематично здійснювалися додаткові заходи на виконання вищезазначених контрактних зобов`язань, зокрема: - Наказом № 226/ОД від 19.06.2017 створено робочу групу з аналізу навчальних планів з урахуванням науково-педагогічного навантаження на 2017-2018 навчальний рік; - Наказом № 50/ОД від 13.02.2018 створено робочу групу щодо вдосконалення навчальних планів підготовки бакалаврів та магістрів, що навчаються за спеціальністю 081 «Право»; - Наказом № 242/ОД від 15.05.2019 створено робочу групу з перевірки навчально-методичного та дидактичного забезпечення освітнього процесу та організаційної документації кафедр Академії у 2018-2019 навчальному році. Дотримання всіма структурними підрозділами Академії штатно-фінансової дисципліни підтверджується результатами перевірки Академії Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради та Головним управлінням ПФУ в Чернігівській області. Так у відповідності до довідки від 09.01.2018 про проведення обстеження дотримання законодавства про працю в Академії за період з 01.01.2017 по 09.01.2018 жодних порушень трудового законодавства не виявлено. У відповідності до актів № 64 від 23.03.2018, № 128 від 26.06.2018, № 219 від 08.11.2018 перевірки цільового використання коштів Чернігівського об`єднаного управління ПФУ Академією, не особи перебувають на повному державному утриманні за періоди з 01.11.2017 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 31.05.2018, з 01.08.2018 по 31.10.2018, жодних порушень не встановлено. Відповідно до пп. 5 п. 6 Контракту керівник зобов`язаний забезпечити високоефективну наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність Академії, у тому числі впровадження результатів її наукових досліджень, міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво. Підтвердженням належного виконання позивачем пп.5 п. 6 контракту є те, що відповідно до Наказу МОН України від 27.10.2008 №977 «Порядку державної реєстрації та обліку відкритих науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій» в Українському інституті науково-технічної експертизи та інформації, зареєстровані теми досліджень, які проводять наукові, науково-педагогічні працівники та аспіранти і магістранти Академії в розрізі фундаментальних та прикладних наукових досліджень: «Права і свободи людини і громадянина та їх захист кримінально-правовими, кримінально-виконавчими засобами й системою заходів запобігання злочинам» (№0117и007206); «Кримінально-виконавча система України та її роль у розбудові правової та соціальної держави» (№0117и007209); «Проблеми національного та міжнародного права» (№0117и007208); «Психолого-педагогічні засади професійної освіти та діяльності пенітенціарного персоналу» (№0117и007207); «Вплив соціогуманітарного та економічного ландшафтів на життєдіяльність людини на зламі історичних епох» (№0117и007205). У рамках міжнародного співробітництва Академією укладено договори та меморандуми про співпрацю з іноземними інституціями і закладами вищої освіти: Установою освіти «Полоцький державний університет» (Республіка Білорусь, м. Новополоцьк); Вищою технічною школою в Катовицях (Республіка Польща); Державним закладом «Науково-практичний центр проблем зміцнення законності та правопорядку Генеральної прокуратури Республіки Білорусь». Протягом 2016-2019 років 13 науково-педагогічних працівників Академії пройшли наукове стажування на базі закладів вищої освіти за кордоном (Республіка Польща, Фінляндська Республіка, Італійська Республіка) та отримали відповідні сертифікати. Співробітники Академії брали участь у Проекті міжнародної технічної допомоги ЄС «Еразмус+». Всі вище перелічені докази містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с.172 - т. 4 а.с.14). Відтак, докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про те, що Академія Державної пенітенціарної служби за 4 роки існування під керівництвом позивача значно розширила свою освітню діяльність, підтвердивши при цьому відповідність якості освітнього процесу високим стандартам вищої освіти. Крім того, позивач має науковий ступінь кандидата педагогічних наук, вчене звання доцента, здобув науковий ступінь доктора педагогічних наук, йому присвоєно вчене звання професора, почесне звання заслуженого працівника освіти України, що також не заперечується сторонами. Необхідно зазначити, що 16.01.2019 позивачем на виконання п. 6.3. Статуту Академії відзвітовано перед Загальними зборами трудового колективу Академії, що підтверджується протоколом № 1 Загальних зборів трудового колективу Академії та звітом ректора про діяльність Академії в 2018 році та основні завдання на 2019 рік. Також звіт направлено відповідачу і зауважень від останнього не надходило (т. 3, а.с. 173-261). При цьому, як на підставу винесення оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення» відповідач посилається на доповідну записку в.о. генерального директора Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Митника О.В. від 24.06.2019 №559-29.2-19 стосовно результатів освітньої діяльності Академії Державної пенітенціарної служби України. На думку ОСОБА_3 опубліковані дані аналітичних досліджень за результатами освітніх вимірювань «Стан юридичної освіти в Україні» у 2017 році та «Стандартизовані освітні вимірювання 2018 року у вищій юридичній освіті. Єдине фахове вступне випробування та єдиний вступний іспит» у 2018 році, було встановлено, що результати підготовки Академією Державної пенітенціарної служби України фахівців за спеціальністю 081 «Право» є низькими, і як висновок, опубліковані дані вказаних аналітичних досліджень за останні два роки свідчать про те, що в Академії спостерігається доволі низька якість підготовки фахівців за спеціальністю 081 «Право». Разом з тим, ОСОБА_4 «Стан юридичної освіти в Україні» Аналітичне дослідження за результатами освітніх вимірювань. К.: Ваіте, 2018. - 168 с. та ОСОБА_4 «Стандартизовані освітні вимірювання 2018 року у вищій юридичній освіті. Єдине фахове вступне випробування та єдиний вступний іспит» Аналітичне дослідження. К.: Ваіте, 2019. - 122 с. містяться на офіційному веб-сайті Організації з безпеки та співробітництва в Європі (www.osce.org/uk/project-coordinator-in-ukraine/376855?download=true та www.osce.org/uk/project-coordinator-in-ukraine/422930?download=true), в яких автором зазначається, що це дослідження переважно ґрунтується на офіційній інформації є ЄДЕБО щодо 19422 виданих дипломів, куди не входить невідома автору роботи кількість дипломів, видана Національною академією внутрішніх справ, Академією Служби безпеки України та деякими іншими ЗВО, що не підпорядковані МОН. У розділі «Щодо рейтингів ЗВО» (стор. 161) дослідження «Стан юридичної освіти в Україні» у 2017 році зазначено, що рейтинг ЗВО, побудований за будь-яким одним видом результатів ЕФВВ, не може адекватно відображати рівень викладання в ЗВО чи якість освітніх послуг. У «Стандартизовані освітні вимірювання 2018 року у вищій юридичній освіті. Єдине фахове вступне випробування та єдиний вступний іспит» автор вказує на те, що наведені рейтинги є відносними, їх не можна використовувати буквально, адже вони вибіркові та покликані звернути увагу на проблему у розрізі конкретного показника, а не створити реальний рейтинг навчальних закладів (розділ «Щодо рейтингів»). Тобто, наведені в зазначених аналітичних дослідженнях висновки не можна використовувати як пряме свідчення якості освіти в закладах вищої освіти, в тому числі в Академії Державної пенітенціарної служби. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що Міністерством юстиції України прийнято наказ від 16.08.2019 № 2349/к про припинення дії Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016 до закінчення строку дії контракту у зв`язку з достроковим його розірванням з підстав невиконання керівником обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме: підпунктів 1, 5, 9, 18 пункту 6 Контракту з ректором Академії Державної пенітенціарної служби № 5 від 07.04.2016 необґрунтовано, без жодних на те підстав та доказів, не містять матеріали справи і доказів проведення будь-якої перевірки, інспекції, аудиту, щодо вчинених, на думку відповідача, порушень позивачем умов контракту (невиконання обов`язків), при цьому, відповідач у письмових поясненнях від 22.01.2020 зазначив, що Міністерством юстиції України не вчинялося дій, направлених на анулювання ліцензії Академії Державної пенітенціарної служби, та не вбачається з матеріалів справи і того, що Міністерством юстиції України вчинялися будь-які інші дії щодо покращення забезпечення освітньої діяльності Академії, окрім звільнення ректора, який, на думку відповідача, не виконував обов`язки передбачені підпунктами 1, 5, 9, 18 пункту 6 Контракту, що призвело до низьких результатів підготовки фахівців за спеціальністю 081 «Право» в Академії Державної пенітенціарної служби. Таким чином, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів невиконання позивачем умов контракту. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить висновку, що Міністерство юстиції України під час винесення наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 №2349/к «Про припинення контракту та звільнення» порушило вимоги норм чинного законодавства, діяло не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та не розсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому такий наказ підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню. Оскільки друга позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10.09.2019 № 2567/к «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2349/к «Про припинення контракту та звільнення» є похідною від першої, тому також підлягає задоволенню. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу № 2554/к «Про виконання обов`язків» від 16.08.2019, колегія суддів зазначає наступне. Приписами ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» встановлено наступні принципи діяльності закладу вищої освіти: 1) автономії та самоврядування; 2) розмежування прав, повноважень і відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить заклад вищої освіти, органів управління закладу вищої освіти та його структурних підрозділів; 3) поєднання колегіальних та єдиноначальних засад; 4) незалежності від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім закладів вищої духовної освіти). Виходячи з вищенаведених принципів, ст. 42 Закону України «Про вищу освіту» встановлює чітку процедуру обрання керівника закладу вищої освіти за конкурсом шляхом таємного голосування; при цьому загальна кількість (повний склад) наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників закладу вищої освіти повинна становити не менше 75 відсотків загальної кількості осіб, які мають право брати участь у виборах; кількість виборних представників з числа інших працівників закладу вищої освіти - до 10 відсотків, а кількість виборних представників з числа студентів (курсантів) - не менше 15 відсотків осіб, які мають право брати участь у виборах. Таким чином вбачається, що законодавцем навіть встановлено у законі певні критерії осіб, які мають право обирати керівника закладу вищої освіти, і саме наявність цих критеріїв покликана забезпечити обрання кваліфікованого та авторитетного керівника, який відповідав би високим критеріям довіри з боку саме колег та студентів. Виключно в одному випадку ч. 4 ст. 42 Закону України «Про вищу освіту» надає засновнику закладу вищої освіти повноваження призначити виконувача обов`язків керівника закладу вищої освіти, але не більш як на шість місяців, а саме у випадку, якщо це є новоутворений заклад; існування вищезазначеної норми обумовлено необхідністю створення колективу та матеріально-технічної бази у новоутвореному закладі освіти для проведення виборів керівника та дотримання принципу автономії та самоврядування закладу. Отже, Закон України «Про вищу освіту» не наділяє засновника повноваженнями щодо призначення виконувача обов`язків керівника закладу вищої освіти, якщо цей заклад не є новоутвореним. Саме повна відсутність компетенції у засновника щодо призначення керівника та/або виконуючого обов`язки керівника і покликана забезпечити дотримання принципів автономії та самоврядування закладу вищої освіти, які гарантують дотримання інтересів студентів, трудового колективу закладу та освітнього процесу як такого, гарантують компетентність, адекватність, розумність та досвід осіб, які наділяються повноваженнями щодо освітнього процесу, успішність якого гарантує сталий розвиток нашої країни. На думку суду, видання відповідачем наказу щодо призначення особи, яка на відповідає певним законодавчим вимогам виконувачем обов`язків ректора Академії Державної пенітенціарної служби є очевидно протиправним, незаконним, адже Академія не є новоутвореним закладом, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Статуту Академії та розпорядженням КМУ № 111-р від 21.10.2015. Разом з тим, щодо доводів апелянта про те, що він в силу положень підпункту 3 пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 11.06.2018 №2170/к (зі змінами внесеними наказом Міністерства юстиції України від 03.09.2018 №2945/к) наділений повноваженнями покладати виконання обов`язків керівника навчального закладу на період його тимчасової відсутності у зв`язку з хворобою та у разі невидання відповідного наказу керівником, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно положень підпункту 3 пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 11.06.2018 №2170/к Державним секретарем Міністерства юстиції України здійснюється покладення виконання обов`язків керівників Адміністрації ДКВС України, міжрегіональних управлінь, Генеральної дирекції ДКВС України, Центру пробації, ЦОЗ ДКВС України, навчальних закладів на період тимчасової відсутності у зв`язку з хворобою та у разі невидання відповідного наказу керівником; на період до заповнення відповідної вакантної посади. Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія наказу №131 о/с від 04.07.2019, у відповідності до якого позивач поклав обов`язки ректора Академії Державної пенітенціарної служби на першого проректора Академії полковника внутрішньої служби ОСОБА_5 до виходу позивача з лікарняного. (а.с.31 , т.1). Згідно до п. 2.42 Посадової інструкції першого проректора Академії (з навчальної роботи), затвердженої ректором Академії Державної пенітенціарної служби О.М. Тогочинським 20.06.2017, завданні і обов`язки: виконувати обов`язки ректора у період його відпустки, відрядження або хвороби, якщо інше не передбачено наказом ректора. При цьому, щодо доводів апелянта про те, що з 04.07.2019 позивач перебував на лікарняному, і не міг видати такий наказ, колегія суддів зазначає, що дійсно, згідно довідки №410 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу, виданої 04.07.2019, ОСОБА_1 з 04.07.2019 перебував на амбулаторному лікуванні, однак, такий наказ міг бути виданий до звернення позивача до лікаря, а у листку непрацездатності мала бути зазначена дата, коли особа звернулася та встановлено її непрацездатність, адже відповідно до п. 2.5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 №455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за №1005/6196 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі, а відтак, такі доводи апелянта щодо неможливості видання позивачем такого наказу є необґрунтованими. Відтак, колегія суддів приходить висновку, що умов, передбачених підпунктом 3 пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 11.06.2018 №2170/к, за яких Державним секретарем Міністерства юстиції України могло бути покладено виконання обов`язків ректора Академії Державної пенітенціарної служби, дотримано не було, адже позивачем був виданий відповідний наказ про призначення виконуючого обов`язки ректора. Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 , яка призначена виконувачем обов`язків ректора Академії, не відповідає вимогам до штату та структури Академії. Контракт з ОСОБА_2 у передбаченому Законом України «Про вищу освіту» порядку не укладався та її не було прийнято на службу. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2855к від 30.07.2017 «Про затвердження структури і штату Академії Державної пенітенціарної служби» посада ректора заміщається виключно особами начальницького складу. ОСОБА_2 не проходить службу в Збройних силах України та Державній кримінально-виконавчій службі України та не є особою начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби (т. 1 а.с. 86-89). Аналіз наведеного свідчить про протиправність оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 16.08.2019 № 2354/к «Про виконання обов`язків», що дає суду всі підстави для його скасування. Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що позивача звільнено з посади ректора Академії державної пенітенціарної служби під час перебування останнього на лікарняному з 04.07.2019 по час винесення рішення судом першої інстанції, про що свідчать копії довідок (т. І а.с.22-24, т. IV а.с.242-245). Так, Конституційний Суд України ухвалив рішення від 04.09.2019 № 6-р(ІІ)/2019, яким визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Цією нормою працівникові надаються гарантії захисту від звільнення з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (з певними винятками), а також у період перебування працівника у відпустці. Конституційний Суд вказав, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин. І хоча істотними умовами контракту є строк його дії, підстави його припинення чи розірвання, це не означає, що на працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, не поширюються положення ч. 3 ст. 40 КЗпП. Отже, таких працівників не можуть звільнити в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці. Адже це зумовить нерівність і дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, установлених Конституцією та законами України. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. тhe United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права. Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків вцілому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачами, в даному випадку, не виконано. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 23 січня 2020 року. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А.Г. Степанюк О.О. Беспалов