Постанова 4855 № 2340/4509/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2340/4509/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: В.А. Гайдаш ПОСТАНОВА Іменем України 23 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Мельничука В.П., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, в.о. голови Шполянського районного суду Черкаської області - Побережної Надії Петрівни, консультанта Шполянського районного суду Черкаської області по роботі з персоналом - Бондаренко Світлани Борисівни , керівника апарату Шполянського районного суду Черкаської області Курінної Ірини Михайлівни про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення невиплаченої суддівської винагороди, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати неправомірною бездіяльність ТУ ДСА у Черкаській області щодо невиплати судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2018 року; - визнати протиправними та незаконними дії консультанта суду Бондаренко С.Б. щодо внесення і підписання недостовірних даних до табелю обліку використання робочого часу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року, що призвело до невиплати суддівської винагороди за серпень 2018 року; - визнати протиправними та незаконними дії в.о. голови суду Побережної Н.П. щодо внесення, шляхом підписання, недостовірних даних до табелю обліку використання робочого часу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року, що призвело до невиплати суддівської винагороди за серпень 2018 року; - визнати протиправними та неправомірними дії керівника апарату суду Курінної І.М. щодо внесення, шляхом підписання, недостовірних даних до табелю обліку використання робочого часу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року, що призвело до невиплати суддівської винагороди за серпень 2018 року; - стягнути з ТУ ДСА у Черкаській області на користь позивача суддівську винагороду за серпень 2018 року в розмірі 58 441 грн 79 коп. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА у Черкаській області щодо невиплати судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2018 року; - зобов`язано ТУ ДСА у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень 2018 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТУ ДСА у Черкаській області не наділене повноваженнями самостійно визначати чи зменшувати розмір суддівської винагороди, оскільки це є порушенням права судді на її отримання. При цьому приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обрахунок робочого часу суддів визначається днями, а не годинами. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що керівник апарату, виявивши відсутність Позивача на роботі, правомірно звернувся до в.о. голови суду з доповідними записками. Крім того, факти неповідомлення ОСОБА_1 в.о. голови суду про відсутність на роботі свідчать, що останній правомірно наклав резолюції на доповідні записки та виніс розпорядження. ТУ ДСА України в Черкаській області в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Позивачем також було подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати його в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у ній нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 : - визнано протиправними та незаконними дії в.о. голови суду Побережної Н.П. щодо внесення, шляхом підписання, недостовірних даних до табелю обліку використання робочого часу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року, що призвело до невиплати суддівської винагороди за серпень 2018 року; - визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2018 року; - зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень 2018 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав про те, що судам необхідно дослідити обставини щодо наявності відповідних повноважень у посадових осіб на заповнення та підписання табеля обліку використання робочого часу як підстави для нарахування суддівської винагороди позивачу за серпень 2018 року, а також дослідити Правила внутрішнього трудового розпорядку у відповідній редакції. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 02 березня 2011 року №250/2011 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Шполянського районного суду Черкаської області. Відповідно до наказу голови Шполянського районного суду Черкаської області від 14 березня 2011 року №21 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків судді Шполянського районного суду Черкаської області. Станом на серпень 2018 року ОСОБА_1 не здійснював правосуддя у зв`язку із закінченням повноважень. У серпні 2018 року, зокрема, 1-3, 6-10, 13-17, 20-22, 27-29, 31 консультантом суду Бондаренко С.Б. у формі доповідних записок, доведено до відома в.о. голови суду Побережної Н.П. про відсутність судді ОСОБА_1 на робочому місці у вказані вище дні більше трьох годин без поважних на те причин. Спеціальною комісією, уповноваженою фіксувати факти відсутності на роботі суддів та працівників апарату Шполянського районного суду Черкаської області, складено акти про відсутність на роботі судді Шполянського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 за цей період. Згідно табеля обліку використання робочого часу, поданого до ТУ ДСА в Черкаській області, ОСОБА_1 за серпень 2018 року відпрацьовано 01 год 45 хв. Відповідно до Додаткового табеля обліку використання робочого часу Шполянського районного суду Черкаської області з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року суддею ОСОБА_1 за зазначений період відпрацьовано 1 день. На підставі поданої інформації ТУ ДСА у Черкаській області нараховано суддівську винагороду судді ОСОБА_1 за вказаний період роботи пропорційно до відпрацьованого часу згідно табеля обліку використання робочого часу, а саме за 01 год 45 хв. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що під час внесення консультантом (по роботі з персоналом) Шполянського районного суду Черкаської області Бондаренко С.Б. даних до табелю обліку використання робочого часу з 01.08.2018 по 31.08.2018 щодо судді ОСОБА_1, вона діяла відповідно до Закону, відповідно, в.о. голови Шполянського районного суду Черкаської області Побережна Н.П. та керівник апарату Шполянського районного суду Черкаської області Курінна І.М. не порушували норми законодавства під час підписання табелю обліку робочого часу за серпень 2018 року. Водночас, суд першої інстанції вказав про те, що Територіальне управління ДСА у Черкаській області не наділене повноваженнями самостійного зменшення суддівської винагороди, оскільки останнє призводить до порушення гарантованого та встановленого Законом права на суддівську винагороду, закріплену як Конституцією України, так і Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати. За змістом статті 7 Закону України «Про оплату праці» законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 1 та частина перша статті 2 Закону України «Про оплату праці»). Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Згідно частини другої статті 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Згідно частин другої, третьої, четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; <…>. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються <…> регіональні коефіцієнти: <…>. Відповідно до частини десятої Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що суддівська винагорода є різновидом заробітної плати, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі особою, що призначена суддею та займає штатну суддівську посаду в одному з судів України. У свою чергу, суддя, що не здійснює правосуддя, зокрема у зв`язку із закінченням строку повноважень, вправі отримувати виключно посадовий оклад з урахуванням відповідного регіонального коефіцієнту. Конституційний Суд України у рішенні від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 наголосив на тому, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу. Як вказав Верховний Суд у постанові по даній справі, статус судді пов`язаний не тільки з безпосереднім здійсненням правосуддя, що є одним із його обов`язків, але й покладає на суддю низку інших обов`язків морально-етичного характеру. Так, відповідно до частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний 1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; 3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв`язків судді; 4) виявляти повагу до учасників процесу; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; 7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду; 9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п`яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання; 10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді. Не зважаючи на викладене, на переконання колегії суддів, суддівська винагорода, як різновид заробітної плати, виплачується за виконання суддею, зарахованому до штату відповідного суду, професійних обов`язків, пов`язаних саме зі здійсненням правосуддя. У свою чергу, нарахування та виплата суддівської винагороди не пов`язані із обов`язками судді морально-етичного характеру, неналежне виконання яких не є підставою для зменшення чи позбавлення суддівської винагороди, а може бути підставою для застосування інших визначених законом заходів впливу на суддю. У світлі викладеного слід відмітити, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» як спеціальний та єдиний нормативно-правовий акт, що регулює суддівську винагороду (згідно частини першої статті 135), не зважаючи на нездійснення суддею правосуддя, все ж не позбавляє суддю права на отримання посадового окладу. Це пов`язано насамперед із статусом судді та обмеженнями, які, зокрема, передбачають заборону обіймати інші оплачувані посади та виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), гарантуючи при цьому незалежність суддів та належний рівень їх забезпечення. Таким чином, виплата судді винагороди у розмірі посадового окладу з урахуванням регіонального коефіцієнту здійснюється незалежно від того, чи здійснює суддя правосуддя та чи належним чином виконує обов`язки морально-етичного характеру. У світлі викладеного, колегія суддів вважає недоречним застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що висловлені, зокрема у постанові від 19 квітня 2018 року по справі по справі № 9901/18/17, оскільки позбавлення судді права на отримання суддівської винагороди не є тотожним накладенню на нього дисциплінарного стягнення, відмові у рекомендації на призначення на посаду тощо, внаслідок відсутності його на роботі. Правовідносини, правові проблеми та правові наслідки, що мають місце у справі, що розглядається та у справі № 9901/18/17 є суттєво різні, хоч і пов`язані із спільними обставинами щодо відсутності суддів на робочому місці. У зв`язку із цим, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що закон визначення розміру, підстав та порядку нарахування і виплати суддівської винагороди не пов`язує із виробітком суддею певних норм часу чи інших часових норм щодо перебування на робочому місці. Жодних застережень щодо права судді на отримання посадового окладу пропорційно відпрацьованого часу норми спеціального законодавства не містять. Відповідні ж положення містяться у загальному законодавстві. Так, частинами першою, другою статті 56 КЗпП визначено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. У світлі викладеного слід відмітити, що умови роботи судді не визначають неповний робочий день або неповний робочий тиждень, а тому ці положення КЗпП не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. До того ж, Верховний Суд у постанові від 15 січня 2019 року по справі №826/8358/17 наголосив на тому, що відмінність правового регулювання відповідних правовідносин, у тому числі в частині наявності або відсутності певних прав та обов`язків за спеціальним законодавством, не вказує на неврегульованість цих правовідносин. Суд касаційної інстанції у цьому рішенні наголосив, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (крім суддів Конституційного Суду України) і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Продовжуючи викладене правове розуміння Верховного Суду про те, що закон (спеціальний закон - Закон України «Про судоустрій і статус суддів») не надає суддям право на суддівську винагороду за роботу у святкові, неробочі й вихідні дні, а тому така робота може бути компенсована наданням іншого дня відпочинку, колегія суддів зазначає, що цей же закон також і не позбавляє суддів права на отримання повного посадового окладу з урахуванням регіональних коефіцієнтів у разі відсутності певний час на робочому місці, чи порушення обов`язків морально-етичного характеру, чи вчинення дисциплінарного проступку та накладення дисциплінарного стягнення, тощо. Беручи до уваги викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що отримання суддею, який не здійснює правосуддя, суддівської винагороди у розмірі посадового окладу із урахуванням регіональних коефіцієнтів, гарантовано законом. Таке право судді не містить будь-яких законодавчих застережень чи обмежень у тому числі й у разі відсутності судді на робочому місці у робочий час певний період (періоди). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ТУ ДСА у Черкаській області неправомірно нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду за серпень 2018 року пропорційно відпрацьованого часу, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є правильним. Колегія суддів додатково звертає увагу, що направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові по даній справі не висловив жодних правових висновків щодо правильності/неправильності застосування норм матеріального права зі зменшення розміру суддівської винагороди судді пропорційно відпрацьованого часу. Щодо решти позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Як зазначалося, підставою для звернення позивача до суду із позовом, що розглядається у даній справі, слугувало нарахування йому суддівської винагороди за серпень 2018 року у меншому розмірі у зв`язку із його знаходженням на роботі лише 1 год. 45 хв. протягом місяця. У свою чергу, позивач вважає, що до неповної виплати суддівської винагороди за серпень 2018 року призвели протиправні дії консультанта суду Бондаренко С.Б., в.о. голови суду Побережної Н.П. та керівника апарату суду Курінної І.М. щодо підписання та внесення недостовірних даних до табелю обліку використання робочого часу з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року стосовно позивача. Повертаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав про необхідність дослідити наявність відповідних повноважень у посадових осіб на заповнення та підписання табеля обліку використання робочого часу як підстави для нарахування суддівської винагороди позивачу за серпень 2018 року, а також дослідити Правила внутрішнього трудового розпорядку у відповідній редакції. Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Так, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не визначає норм та порядку обліку часу роботи судді. Верховний Суд у постанові по даній справі також зазначив про те, що спеціальним законодавством не врегульовано спірні правовідносини щодо обліку робочого часу суддів. Таким чином, у даному випадку слід застосовувати норми загального трудового законодавства. Відповідно до частини першої статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Частиною першою статті 52 КЗпП передбачено, що для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51). За змістом частини першої статті 53, частини першої статті 57 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п`ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством. Правила внутрішнього трудового розпорядку Шполянського районного суду Черкаської області, затверджені загальними зборами трудового колективу Шполянського районного суду Черкаської області (протокол № 1 від 14 червня 2017 року) (далі - Правила). Згідно пункту 5.1 Правил норма тривалості робочого часу працівників суду відповідно до законодавства не може перевищувати 40 годин на тиждень. Установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - суботою та неділею. Відповідно до чинного режиму роботи в суді встановлюється такий трудовий розпорядок: початок роботи 8:00 год; перерва на обід 12:00-13:00 год.; закінчення роботи 17:15 год (п`ятниця 15:00 год. без перерви на обід). Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на одну годину. Типове положення про організацію бухгалтерського обліку в місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції, Державній судовій адміністрації України та її територіальних управліннях, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України, затверджене наказом Державної судової адміністрації України від 04.07.2016 № 132 (далі - Типове положення) Згідно пункту 3 розділу 7 «Облік оплати праці» Типового положення, для обліку робочого часу використовується Табель обліку використання робочого часу (Додаток № 7) та/або типова форма № П-5, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" (далі - Наказ № 489). Графи, для заповнення яких відсутня інформація, можуть бути виключені з форми. Неточності в Табелі обліку робочого часу, пов`язані із завчасною подачею табелів (не в останній робочий день місяця), виправляються через оформлення додаткових (уточнюючих) табелів за минулий місяць. Пунктом 5.12 Правил передбачено, що облік робочого часу суддів та працівників апарату суду здійснюється спеціалістом суду (з питань персоналу) у табелі обліку робочого часу. Згідно Посадової інструкції консультанта Шполянського районного суду Черкаської області по роботі з персоналом Бондаренко С.Б. , затвердженої керівником апарату Шполянського районного суду Черкаської області та погодженого в.о. голови Шполянського районного суду Черкаської області 16.05.2018 (далі - Посадова інструкція), до завдань та обов`язків консультанта належить здійснення обліку робочого часу працівників суду, шляхом внесення відповідних даних до табелю обліку використання робочого часу працівників суду, копію якого вносить до АСДС (КП Д-3), крім того вносить відповідні дані щодо суддів до табелю обліку використання робочого часу судді в АСДС (КП Д-3) (пункт 2.35 Посадової інструкції). Згідно Типової форми N П-5, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489, табель обліку використання робочого часу підписується відповідальною особою, керівником структурного підрозділу, працівником кадрової служби. Пунктом 2 примітки до форми N П-5 визначено, що форма носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень. Як вказав Верховний Суд у постанові по даній справі, Наказом № 489 вичерпний перелік посадових осіб, уповноважених заповнювати табель обліку використання робочого часу. Проте, колегія суддів наголошує, що Наказ № 489 такого переліку не містить, а посилання на назву посад мається виключно у реквізитах відповідної форми табеля обліку використання робочого часу. Так, згідно реквізитів назви посад у додатку 7 до Типового положення, табель обліку використання робочого часу підписується керівником установи, його заступником, керівником апарату (секретаріату) або керівником самостійного структурного підрозділу установи, а також особою, відповідальною за складання табеля. Як вбачається з матеріалів справи, для обліку робочого часу працівників апарату та суддів у Шполянському районному суді Черкаської області викоритовувалася форма табеля обліку робочого часу, визначена саме додатком 7 до Типового положення Враховуючи викладені положення, беручи до уваги висновки Верховного Суду у даній справі щодо визначення в Наказі № 489 посадових осіб, уповноважених заповнювати табель обліку використання робочого часу, колегія суддів дійшла висновку, що консультант суду Бондаренко С.Б., в.о. голови суду Побережна Н.П. та керівника апарату суду Курінна І.М. мали повноваження та право на заповнення та підписання табеля обліку використання робочого часу Шполянського районного суду Черкаської області з 01 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року. У свою чергу, позивач свою відсутність на робочому місці у спірний період не заперечив та належними доказами не спростував. З огляду на це, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмолено, є правильним. Таким чином, на виконання вимог Верховного Суду, судом апеляційної інстанції досліджені правила внутрішнього трудового розпорядку Шполянського районного суду Черкаської області у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також перевірені повноваження посадових осіб на заповнення та підписання табеля обліку використання робочого часу. У свою чергу, наявність таких повноважень у відповідачів, не є підставою для нарахування (зменшення нарахування) суддівської винагороди, у тому числі і позивачу. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя В.П. Мельничук